Отець-доктор Святослав Шевчук — про підготовку до відзначення 225-ліття Львівської духовної семінарії Святого Духа, її минуле, сьогодення та перспективи. 6.11.2008. Інтерв’ю бере журналіст Л. Пуга.

( розмір 6.28 MB )

Кор.

Слава Ісусу Христу! Ви слухаєте Радіо «Воскресіння»!

Дорогі слухачі! Незабаром Львівська Духовна семінарія Святого Духа святкуватиме свій ювілей. 15 листопада цього року виповниться 225 років з дня інавгурації Генеральної Духовної Семінарії у Львові, спадкоємицею якої є Львівська семінарія Святого Духа. На той час семінарія у Львові була єдиною семінарією Греко-Католицької Церкви, у якій отримували богословську освіту та духовну формацію семінаристи з Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевської єпархії (Югославія), Семигороду та Хорватії. За всі роки свого існування семінарія зазнала і розквіту, особливо у 30-х роках двадцятого століття, коли її ректором був Йосиф Сліпий, і драму неодноразового закриття у 1939 та 45 роках. Але, як невмируща українська пісня семінарія відроджувалася, відновлювалася, берегла і плекала традиції наукового, духовного, душпастирського та місійного формування майбутніх священиків та духовних лідерів.

Сьогодні ми пропонуємо вам розмову кореспондента радіо Воскресіння з ректором Львівської Духовної семінарії Святого Духа отцем-доктором Святославом Шевчуком про те, як готується семінарія до свого ювілею, про її минуле і сьогодення, проблеми і перспективи:

Отець Святослав Шевчук

Цього року ЛДС Святого Духа святкує свій ювілей — 225 років з дня свого заснування. У контексті такої події ми згадуємо таку фразу, що історія є учителькою життя. Як ми хочемо зрозуміти яке покликання Господь Бог приготував для нашої семінарії сьогодні, які майбутні завдання і наша Церква і наш український народ і всеж таки мусимо хоч деколи вдивлятися у нашу історію. Отож саме у 1783 році наша семінарія була заснована австрійським імператором Йосифом II з дуже такою цікавою метою. Це була генеральна семінарія, яка мала служити усім греко-католикам тогочасної австрійської монархії і природою тої семінарії було те, що вона мала надати найвищу освіту греко-католицькому духовенству. Бо до цього часу існували єпархіальні семінарії у різних наших єпархіях, але такої європейської освіти якої домагався від духовенства цей імператор ці семінарії дати не могли. Отож в самій суті нашої семінарії закладена вимога високої освіти. Наступне, це є серйозне духовне виховання і дисциплінованість духовенства. Як свідчать наші історики перші враження про греко-католицький клир, які мали австрійські адміністратори, які знаймались з цією новоприєднаною до імперії було те, що вони відзначали слабку дисципліну греко-католицького духовенства. Отож, заснування цієї семінарії мало би розпочати нову еру в історії греко-католиків, які ввійшли в австро-угорську монархію. Для того, щоб реформувати Церкву потрібно було реформувати семінарію. Це основне завдання, що було закладено у створенні цієї семінарії вона намагалася втілювати у своє життя протягом усієї своєї історії. Ми сьогодні є спадкоємцями цієї семінарії. Вона була закрита радянським урядом у 45-му році, відтак пережила певний перід своєї діяльності в дуже цикавий такий спосіб в часи переслідування Церкви і була відновлена у 1990 році.

Сьогодні ми намагаємося дослідждувати своє історичне коріння, відтак, плекати ці давні традиції греко-католицької семінарії у Львові для того щоб можна було саме у цьому дусі високої духовності, культури духовенства, освіти будувати наше сьогодення. Загальновідомим фактом є те, що греко-католицька семінарія у Львові була одиноким інтелектуальним і культурним середовищем українства в Галичині. Це було середовище, де плекалася поезія, музика, де горів дух патріотизму. Пригадаємо що саме те духовенство, яке вийшло з цієї семінарії очолило наші національні змагання в період так званої Весни народів в Австро-Угорщині і Руська рада, яка вперше заявила про національні сподівання аспірації галицького українства саме складалася з галицького греко-католицького духовенства. Саме ця семінарія дала це духовенство. Очевидно що сьогодні ми є свідомі того, що виклики того часу в якому ми живемо є не меншими від того періоду в якому була заснована наша семінарія. По-перше, сьогодні теж наша незалежна Україна стоїть перед такими дуже непростими викликами. Перший виклик це є виклик відродження Церкви. Можливо ми сьогодні не говоримо про якусь таку радикальну реформу, але ми мусимо відроджувати усі ті традиції, які ми мали. Відтак духовенство повинно щораз то краще служити своїм людям. Тобто якість душпастирського служіння нашого духовенства це одне з дуже важливих завдань яке сьогодні стоїть і перед нашим духовенством і перед нашою семінарією. Бо саме священиків третього тисячоліття ми маємо виховувати, які мають служити не сьогодні, але завтра для нашої Церкви. Тому дійсно розуміти яким потребам ті майбутні священики повинні відповідати, це розуміння якраз допомагає нам сьогодні планувати наше з вами життя.

Кор.

Які особливості формування майбутніх священиків сьогодні? Що нового вони повинні навчитися у порівнянні з тими часами, якими вони мають бути?

Отець Святослав Шевчук

Перша і найважливіша характеристика священика це те, що священик має бути глибоко духовною людиною. Священик це є особа, яка пережила особисте навернення і особисте єднання з Ісусом Христом. Бо священик це є жива ікона Ісуса Христа яка усім своїм життям повинна його уприсутнювати серед громади. І таким чином саме ось це уподібнення особи семінариста а, відтак, священика до особи Христа архієрея є чи не найважливішим завданням семінарії. Тому глибоке духовне життя, дух молитви а, відтак, усе що з ним пов’язане — літургійне життя, щоденне розважання над Святим Письмом, життя спільноти семінарійної як спільноти тих, які посвятилися на служіння Гсподеві, це, можливо, є найважливіша риса. Очевидно, що для того щоб такої мети досягнути є чотири важливих ділянки, в яких семінарія сьогодні працює. Перша ділянка — це є виховання інтегральної зрілої людської особистості. Ніхо не може бути добрим хритиянином, якщо він не є доброю людиною. І навпаки, хлопці, які приходять до семінарії, це є молоді люди, яким є по 17-18 років і протягом семи років перебування в семінарії вони повинні дозріти як особа. Сьогодні ми бачимо, що такою важливою бідою нашого суспільства є те що у нас немає особистостей. Тому у нас в семінарії ми намагаємось виховувати повноцінні особистості, які могли би бути повноцінними лідерами не лише церковними але і громадського життя бо саме такими лідерами завжди і були греко-католицькі священики. Наступний такий вимір, дуже важливий це особисте духовне життя яке можна розвинути і поглибити при помочі кваліфікованого духовного проводу. У нас є досить цікава група наших духівників, які при помочі різних засобів помагають теж і в духовному плані дозрівати семінаристові і супроводжуть його в його покликанні до священства. Третій важливий вимір — це є інтелектуальний вимір, тобто освіта. Кожний наш семінарист є студентом УКУ, який сьогодні, попри усі труднощі свого становлення як університету католицького в Україні дає найкращу осівту. Сьогодні важко знайти в Україні іншу богословську школу чи інтелектуальне середовище такого рівня яке би могло надати таку освіту. Якщо сьогодні порівнювати інтелектуальний рівень підготовки, який отримує семінарист нашої семінарії, у порівнянні з тим рівнем, який можна отримати у римському средовищі чи в інших католицьких школах то в певних моментах ми стоїмо навіть краще ніж деякі західні школи. Очевидно, що перед нами ще є великі перспективи і великі завдання. Богословська освіта якраз має допомогти з одного боку відкрити для семінариста той величезний скарб віри католицької Церкви, церковної спадщини, глибини вчення Церкви яке ми черпаємо зі Святого Письма, з творів святих отців, з учительського уряду Католицької Церкви, досвід тисячолітній Католицької Церкви. А з іншого боку майбутній священик повинен зрозуміти в якій культурі і в якому світі він живе а, відтак, навчитися правильно діалогувати з тим світом для того, щоб бути на рівні тих завдань і очікувань, які сьогодні. Бо священик повинен вміти підібрати ключ до серця не лише селянина, робітника але так само професора, викладача університету, політика таким чином вміти донести слово Євангелія до людей пізних верств нашого суспільства. Оце якраз завдання оцього інтелектуального вишколу. І останнє по хронології це є душпастирськоий вишкіл. Майбутній священик повинен навчитися ефективно душпастирювати у різних обставинах, у різних середовищах. У великих спільнотах, як наші парохії у Галичині, в малих спільнотах, як наші парохії в центральній, східній чи південній Україні чи на інших місійних теренах де наша Церква сьогодні починає активно розвиватися. Так само душпастирська опіка людей похилого віку, молоді, неповносправних осіб, чи військове капеланство, чи духовна опіка студентської молоді. Тобто це якраз те практичне богослов’я, щоб усі ті знання теоретичні, відтак духовні свої скарби студент міг на практиці застосувати. Ось семінарія надає йому той необхідний душпастирський вишкіл.

Чи є, наприклад, особливості вишколу можливо на старших курсах семінарії, коли вже семінаристи більш-менш знають, або хочуть кудись їхати чи на східну Україну, чи за кордон, чи є у них якийсь спеціальний вишкіл відповідно до тої місцевості, де вони будуть працювати?

Отець Святослав Шевчук

Дякую за запитання тому, що зазвичай є такий стереотип що семінарія це є закритий заклад — це є правда, але він не є ізольований ні від того суспільства, в якому ми живемо, ні від того душпастирського контексту в якому пізніше повинні працювати наші студенти. Починаючи з другого курсу наші семінаристи є присутніми у наших церковних спільнотах а, відтак у інших суспільних середовищах. Тому що наші семінаристи займаються і катехизацією, і молодіжним лідерством в різних спільнотах, і працюють у різних студентських організаціях, таким чином семінаристи щонайменше два рази в тиждень виходять поза межі семінарії для того, щоб саме тоді коли ці спільноти найбільш потребують такої опіки вони там могли бути присутні. Якщо мова йде про місійний вишкіл, це один з пріорітетів нашої Церкви, який був урочисто проголошений нашим Блаженнішим і потверджений Синодом наших владик. В нас є різні способи як такий вишкіл можна нашим семінаристам надати. Найперше це є живий контакт з тим середовищем, особливо під час канікул зимових, пасхальних і літніх наші семінаристи постійно є присутні в тих наших місійних парохіях. Очевидно ми шукаємо різні способи як це зробити щоб мотивація такого вишколу також співпадала з осбистим прагенням нашого семінариста. Тому ми хочемо будити той дух не способом адміністративним забезпечувати ту присутність, але плекати ту ініціативу. Таким чином це є добровільні місії в яких бере участь більша половина нашої семінарії. У різдвяний час хлопці організівують вертепи, забезпечують поміч священикам у служінні різвяних богослужінь, займаються іншими такими акціями, які якраз у різдвяний час присутні. Наприклад відвідання душпастирські з Йорданською водою, чи напередодні цих подій свято Миколая, яке завжди є нагодою для якось такого харитативного служіння. Отож наші семінаристи активно беруть участь у цьому навіть на місійних теренах. Прасхальний час це є дуже активний період реколекцій, тобто підготовки до Пасхи Господньої, а відтак, саме святкування світлого тижня. Семінаристи в цьому теж беруть активну участь. Літній період, це є період літніх таборів, коли семінарист більше часу може бути на тих територіях тому, що він є не зв’язаний академічною програмою і тому наші семінаристи дуже активно беруть участь у таких таборах. Очевидно що є різні способи як ці табори організовувати, дуже багато таких таборів для молоді з ценральної та сідної України, вони відбуваються тут в Карпатах і т. д. Багато таборів відбуваються і на сході та півдні. Семінаристи отримують спеціальний вишкіл як табір організувати, яку програму для нього запропонувати і пізніше, маючи таку підготовку, вони на запрошення наших екзархатів, бо здебільшого організаторами таких таборів є екзархати, їдуть туди для того, щоб можна було там послужити. Отож це є такі найважливіші способи такого місійного виховання. Крім того цього року вперше, відповідно до рішення Синоду наших владик, на четвертому курсі читається окремий предмет — євангелізація і місіологія, який на докторальному рівні намагається навчити наших семінаристів сучасне вчення Церкви про їх місійне покликання, ті чи інші засоби новітньої євангелізації, які має Церква. Таким чином хлопці більш свідомо, з більш глибоким розумінням своєї місії і завдання зможуть пізніше виконувати це служіння.

Кор.

Чи буде наближатися образ нашого священика, майбутнього священика третьго тисячоліття до, в якомусь значенні, образу ідеального священика, який не є далеким на тому п’єдесталі в церкві, а от він зійшов з того п’єдесталу і разом з дітьми, неповносправними і розважається, і працює, і відпочиває. Тобто, той священик, що близький до людини і людина може дуже легко поділитися з ним своїм наболілим а, відтак, знайти свій шлях до Бога?

Отець Святослав Шевчук

Одна з хворіб сучасної культури це та, що суспільство розпадається на множество уламків закритих середовищ. Дуже часто сьогодні людина живе у велелюдному місці як в пустелі. Отож ламати оці мури, які відгороджують людину від людини, або одне суспільне середовище від іншого це є до певної міри і завдання Церкви бо Церква це є спільнота, тою силою яка дає можливість наближатися до людини. Це є дія Духа Святого, до Дух Святий є духом сопричастя, духом такого єднання. Ну і, очевидно, що ідеальний священик він не може по іншому поступати, якщо Бог перший до людини зблизився, став людиною воплотився, увійшов в людську історію тою самою дорогою має йти і священик. Саме людина, людська особа є дорогою Церкви, тобто Церква не може йти іншою дорогою у сучасному світі, як зближаючись до людини. Очевидно що ми намагаємося саме такі ідеали священика втілювати в життя.

Підготувала Лідія Пуга. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.