Блаженніший Любомир — про візит до Італії та відзначення Дня матері. 6.06.2008

( розмір 6.17 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, сьогодні ми будемо слухати ексклюзивне інтерв’ю Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, яке він дав для Радіо «Воскресіння» після свого повернення із Італії. Глава УГКЦ перебував в Італії 10-11 травня де мав нагоду взяти участь у Римі у святкуванні Дня матері. Крім того блаженні ший мав нагоду спілкуватися з нашими громадянами, які там працюють і тому в сьогоднішній програмі Блаженніший Любомир матиме нагоду поділитися своїми враженнями після спілкування з нашими людьми та того, що він побачив. Перше запитання, на яке відповідає Глава УГКЦ, це про його оцінку становища наших громадян в Італії, адже йому доводилося бачити наших громадян рік – два – три роки тому. Отже на його думку становище наших громадян покращується, погіршується, чи просто є стабільним?

Блаженніший Любомир

Моє загальне враження є, що життя наших заробітчан в Італії нормалізується. Значить що багато з них вже мали нагоду набути легальний статус побуту, що вже краще пізнали обставини, культуру, вивчили дещо мову. Отже на загал у мене враження, що ця громада оскільки я бачив її тепер тільки в Римі, що вона все ж таки своє життя нормалізує під оглядом церковним ці три центри церкви є повні, люди користають з тих церков, приходять, приймають Святі Тайни. Також вже і діти, які там є, може число не дуже велике, але все ж таки для є і катехитичні і українознавчі курси. Життя починає набирати певної якоїсь стабільності. Це не значить, що усі кого я мав нагоду зустрічати, чи з ким я мав нагоду поговорити, що вони бажають там залишитися. Радше досить поважне число, і Богу дякувати, бажає повернутись в Україну, до своїх родин. Таке моє враження є в певному моменті коли, що так скажу, кристалізується образ нашої останньої еміграції в Італію. Побачимо скільки із громадян України, які тепер там є залишаться, бажаючи бкти там, а скільки швидше чи пізніше повернуться. Мені здається, що прийшов такий момент своєрідного розрізнення, який нам допоможе встановити як на майбутнє розвивати нашу структуру церковну чи інакшу в Італії. Я би хотів дуже сердечно подякувати нашим заробітчанам, які поїхавши туди і стараючись забезпечити свої родини якнайкраще, що є цілком зрозуміле, фінансово, все ж таки не забувають про свою церкву. Я хочу подяквати тим усім, хто старається перш усього бути близько коло церкви, хто старається підтримувати того священика чи тих, хто про них духовно дбає, хто старється щоб та громада була такою релігійною спілкою. Це дуже важливо і це дуже гарно зі сторони тих людей. Скільки, наприклад, є хорів вже в різних громадах. Люди хочуть прикрасити своє церковне Богослужіння. Також дуже хотів би я подякувати тим усім, які зі своїх заробітків допомагають тут в Україні чи місцевим церквам, чи з того міста чи села, звідки вони походять, чи скажімо при будові нашого патріаршого собору в Києві. Бо вже багато з них набуваючи оті цеглини чи щось, вони допомагають нам. Усім, хто про це старається хотів би висловити сердечне спасибі.

Кор.

Які завдання у справі опіки над нашими громадянами ще має виконати Церква, а які Держава?

Блаженніший Любомир

Зі сторони Церкви ми маємо певну частину душ пастирів які визріли вже в досить я сказав стабільний спосіб під опікою місцевих єпископів набули таки вже стабільне приміщення

Бракує такої структури, яка би всіх тих священиків в якийсь спосіб об’єднувала в одне. Ми маємо сьогодні таку структуру що один із наших священиків, отець Олександр Хапунко, є координатором. Він старається координувати цю душпастрську обслугу, але він поза тим не може дуже багато зробити бо усі ті священики, які там є, вони є під безпосередньою опікою місцевого латинського єпископа. Богу дякувати ці владики займаються, стараються щось зробити для священиків, для їх душпастирського служіння, як і для людей також. Дають можливість приміщення, церкви і т. д. Але це кожен для себе. Немає такого елементу, який би внутрішньо зв’язував, який би уможливлював спільні програми. Якщо тепер щось робиться спільно воно є на базі доброї волі, залежить наскільки дана громада чи даний священик можуть чи хочуть триматися більшої тої громади, яка час до часу сходиться десь. Мусимо створити таку структуру, яка би допомагала цій поодинокій станиці, ці особисті парохії, як воно називається, в’язати в одно, щоб можна мати спільні програми катехизації, розв’язок інших проблем, які вимагають якоїсь певної системи яка б діяла по цілій Італії. Найкраще, безумовно це було б там на терені Італії був наш єпископ стабільно. Над цим працюємо, стараємося щоб забезпечити таке єпископське служіння для всіх. Встановлення цього має певні свої труднощі але стараємося щоб знайти розв’язки такі, які були би для нас корисними і які би в ніякий спосіб не утруднювали праці італійських чинників. Щодо держави. Італійська держава чекає розв’язок, вони є трошки в клопотах але також і користь мають велику з тої еміграції бо це є робоча сила, якої вони потребують. Все ж таки вони шукають розв’язок які би захищали права і для італійців, своїх власних громадян, але з другої сторони щоби належно потрактувати і тих емігрантів, які для них не є зайдами, які для них є дуже поважною робочою силою, якої в Італії дещо бракує з різних причин. Отже ми надіємося що зі сторони італійської держави будуть ще кращі розв’язки запропоновані, які дадуть великій частині наших людей можливість вести цілком нормальне життя, легалізоване з усіма дозволами на працю і також з усіма забезпеченнями чи страхуваннями чи, взагалі, захист працюючого, якого в багатьох випадках ще немає. Тут мусить українська держава увійти в гру роблячи усі можливі заходи щоб між українською та італійською державами були зроблені належні до мовлення. Тут мені здається є ще багато, що держава повинна би зробити.

Люди раді що можуть заробити. Цим вони раді, що для них це є розв’язка багатьох проблем, які вони мали тут вдома. Три найбільші проблеми це є перш усього забезпечити дітям школу, головно тим які йдуть у вузи, друга справа це є набути якесь приміщення, чи це квартиру, чи якусь хатку, а третє це щоб сплатити борги. Це є три такі головні причини. Дехто може з якихось інших причин приїхав, може щоб збагатитися, але це є радше виняткове. Всі раді, що можуть заробити і хотіли би якнайбільше заробити. Одначе в розмовах я відчув що вони то не є так дуже щасливі, що вони є поза рідною землею. Відчувається велика туга і люди би радо повернулись особливо ті, хто мають когось рідного, близького. Майже всі мають близьку родину в Україні, яку вони покинули щоб заробляти і є така я би сказав найбільше така може загальна прикмета для тих людей, з якими я мав нагоду говорити, це є дуже мале число, це є туга за рідним краєм.

Кор..

Блаженніший владико, що в цій ситуації може зробити Церква?

Блаженніший Любомир

Я був на Святі матері, там було коло дві тисячі осіб. Мені кажуть, що два чи три тижні перед тим на Пасху там же само було при церкві святої Софії Божої премудрості в Римі було коло чотири тисячі людей. Це є нагода зійтися разом, але це є нагода виняткова, вона трапляється два три рази до року, коли сходиться таке число людей, щоб люди відчули певну силу в числах. А звичайно люди живуть розсіяні в різних місцевостях і те, що церква їм дає і що мені знається надзвичайно важливий елемент, це є нагода хоча один раз на тиждень зустрітися з другими. Це є надзвичайно важливий момент, бо люди, які перестають контактуватися з такими як вони, починають губитися, або навіть, що не один випадок трапляється хворіти, прямо психічно хворіти, заломлюватися. Тому те що церква дає нагоду періодично раз чи раз на два тижні, залежно яка велика громада, чи часто священик може доїхати, дає нагоду зустрітися. Це є надзвичайно важлива річ. Також нагоду виговоритися, знайти якусь пораду, обмінятися своїм досвідом, своїми жалями чи радощами що б там не було. Мені здається тут церква відіграє надзвичайно важливу роль. Крім того, цікава річ стається. Мені звернули на це увагу. Люди, і то виглядає що не один чи два рідкі випадки, але радше що люди, які знайшлися там поза межами рідного краю починають більше цікавитися релігією, катехизмом, хотіли би більше знати про свою віру. Я не можу сказати, що це є якесь загальне явище, але воно є. Значить ті люди переживаючи свої особисті клопоти, що би там не було для кожного осібно, відчувають якусь особливу підтримку зі сторони Церкви. І священик, який з такою любов’ю зі зрозумінням приймає тих своїх людей, який до них приходить, які їх вишукує, старається їм допомогти, робить величезну прислугу релігійну але також і людську.

Кор..

На завершення нашого інтерв’ю ми попросили Блаженнішого звернутися із словами підтримки, заохочення розради до членів родин тих, які працюють зараз в Італії чи в інших країнах за кордоном. Слова Глави УГКЦ до тих, хто залишився в Україні.

Блаженніший Любомир

Мені здається тут треба взяти під увагу таку річ. Не гроші є остаточною розв’язкою для всього. Самі тільки гроші можуть бути трагедією, якщо через них розлетиться родина, якщо змарнується подружжя, якщо пропадуть діти. Тоді ті гроші є більшим прокляттям як потіхою. Це є мені здається дуже важливим. Отже прямо тих, хто залишився я би дуже прохав щоби старалися усіми силами зберегти сім’ю живою, діючою, забезпечуючи головно дітям нормальне дальше життя. По можності нехай ті, хто є далеко нехай повертаються чим скорше, або нехай ціла сім’я іде в чужину і тоді вона там будчи цілістю вона має цілком добру шансу зберегтися, розвиватися. Якщо таке є бажання, не боронити цього але старатися не розколювати родин. Ще раз повторюю, ті хто попав нехай дуже дбають за те щоб головно молодь не пропадала і щоб та особа, чи то батько, чи мати, які залишилися вдома, щоб їхнє життя було приміром для їхніх дітей, щоб вони також самі не попадали в якусь розпуку чи якісь погані обставини.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.