Розповідь про освячення хреста у Кіровограді на місці, де буде споруджуватися греко-католицька церква Різдва Івана Хрестителя. На фото: отець Іван Третяк, парох першої громади УГКЦ у Кіровограді. 15.07.2008

( розмір 5.35 MB )

Кор.

6 липня 2007 року у Кіровограді було освячено хрест на місці, де у недалекому майбутньому буде зведено церкву Різдва Івана Хрестителя – перший в області храм УГКЦ. Освячення здійснив Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький. Передувала цьому Архиєрейська Божественна Літургія, яку відслужили Владика Богдан (Дзюрах), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, Владика Василь (Івасюк), Екзарх Одесько-Кримський, та 9 священиків. Літургію було відслужено у храмі Святого Духа Римо-Католицької Церкви в Україні (у підвальному приміщені храму зі згоди місцевого римо-католицького священика греко-католики здійснюють регулярні богослужіння).

У проповіді Глава УГКЦ говорив про святість, до якої покликана кожна людина. “З одної сторони досягнути святості дещо важко, а з другої – дуже легко. Бо ми стаємо святими, а радше ми ростемо у нашій святості настільки, наскільки ми наслідуємо Ісуса Христа”, – сказав про це Блаженніший Любомир. Слухаємо фрагмент проповіді.

Блаженніший Любомир

Але як нам бути святими. З однієї сторони це трохи трудно, а з другої сторони — дуже легко. Бо ми стаємо святими, радше ми ростемо у нашій святості настільки, наскільки ми наслідуємо Ісуса Христа. Він прийшов на землю, Бог воплотився, став таким як ми, окрім гріха, щоб дати нам примір як ми повинні сповняти Божу волю, сповняти її у нашому щоденному житті. Щоб бути святим не треба робити чуда, не треба робити щось надвичайного, щоб бути святими — треба сповняти Божу заповідь. Треба шанувати один одного, особливо старших, батьків наших, чи взагалі старших людей, треба шанувати наших ближніх, кожному віддати те, що йому належиться, нікому не робити свідомо якоїсь кривди, нікому не заперечити прав, які йому належать, допомагати один одному, підтримувати один одного, сумлінно сповняти свої обов’язки, бути чесними, не піддаватися такій страшній спокусі — корупції, шанувати природу, яку Господь Бог нам подарував. Чи це щось таке дуже надзвичайного? Подумайте. Та, властиво, ми цього усі бажаємо щоб була між людьми злагода, порозуміння, пошанівок, щоб кожний був чесний, щоб у житті ми жили у правді, справедливості. Кожний з нас цього прагне. Подумайте, який був би прекрасний світ як би ми усі це робили. Ми можемо це робити, і не тільки можемо, але якщо ми це робимо, то ми є святими. Святісь — це є наслідувати Ісуса Христа, це є так жити, як він жив, як він говорив, як він нас вчив. Святість — це є сповняти Божу волю.

Кор.

За словами проповідника, важко є так жити. Одним з прикладів такої опіки є заснування Церкви.

Блаженніший Любомир

Трудно нам часами приходиться, але милостивий Господь не залишив людей на власні сили. От бачите, при Божій помочі ми сьогодні тут зібрані в церкві. Але церква це не щось, що ми там одну чи дві години робимо в неділю вранці. Церква — це є Божий дар для нас де ми, віруючі люди, живемо в спільноті. Ісус Христос допомагає нам при помочі Церкви. В церкві ми отримуємо Святі Тайни в церкві ми чуємо Боже Слово, чуємо Святу Євангелію, в церкві ми спільно молимося. В церкві ми приходимо разом, молимося, подумаймо, якщо ми разом молимося, чи ми можемо один одному робити кривду? А як? Тож молимося разом. Бачите Церква — це є отой Божий дар, Божий засіб, щоб ми, незважаючи на різні труднощі, перешкоди і спокуси ставали святими. Дякуймо Господові Богові за те, що дав нам Святу Церкву, дякуймо йому за те, що кличе нас, запрошує нас бути святими, бути такими як Він. Наслідувати Ісуса Христа, наслідувати Небесного Отця. Дякуймо Богові за це. Дякуймо Богові, що маємо святу Церкву, що можемо разом молитись, що можемо один одному помагати, один одного краще пізнавати, один одному служити у церкві. Дякуймо Богові за це і дякуймо йому за усі добродійства, як він нам дає. А з нашої сторони стараймося сповняти Божу волю щоб сповнити наше покликання, покликання бути святими. Якщо будемо Богові вдячними, якщо будемо сповняти його святу волю оте наше людське життя буде далеко краще розвиватись. Ми багато нарікаємо, а цілком неправильно, бо замість нарікати ми повинні старатися бути святими і тоді причини, чому ми нарікаємо, усі ті скорботи зменшуються, перестають існувати. Ми тоді близькі Богові — справжні Божі діти які його святу волю сповняють.

Кор.

Глава УГКЦ продовжив свій візит до Кіровограду 7 липня. Того дня він мав зустрічі із мером міста, головою облдержадміністрації і головою обласної ради. При цих нагодах Блаженніший Любомир висловлював свою вдячність представникам міської та обласної влади за справедливе, незаангажоване ставлення до усіх конфесій. Прикладом цього, за словами Предстоятеля УГКЦ, є, порівняно з іншими місцевостями, швидке виділення землі для громади УГКЦ.

Офіційний візит Глави УГКЦ до Кіровограду завершився відвідуванням села Високі Байраки поблизу обласного центру. Тут Блаженніший Любомир та Владика Василь (Івасюк) помолилися та поклали квіти до нещодавно відкритого пам’ятника жертв Голодомору 1932-33 років.

У цьому році Одесько-Кримський екзархат святкує своє п’ятиліття. Сьогодні в екзархаті для більше ста релігійних громад служать 35 священиків.

Про п’ятилітній розвиток Одесько-Кримського екзархату розповідає канцлер о. Володимир Ждан.

о. Володимир Ждан

За цей час були зроблені багато поступових таких кроків особливо в розвитку душпастирської діяльності, оскільки коли владика прийшов на терени Південної України служили сім священників, на сьогодні вже служать і розвивають пасторальну діяльність 35 священиків. Короткий час 5 років але вже зроблені вагомі кроки у розвитку нашої Церкви на Півдні України. Таким свідченням є Кіровоградська область, яка тільки два роки почала розвиватися як церква, церковна стурктура і на сьогодні у Кіровограді є громада Івана Хрестителя і ще є дві: Червоновершки і село Володимирівка. Незабаром буде зареєствована парафія в районнному центрі Знам’янка. Є важливо щоб колжний священик відчував цей момент обов’язковості в розвитку. Бо процес розвитку нашого екзархату, нашої Церкви залежить від діяльності самого священика тому що на Півдні України є дуже багато наших людей, які в силу обставин чи сорокових років чи пізніше в пошуках праці чи за розпорядженням того чи іншого вищого навчального закладу були змушені тут працювати і залишилися тут надальше працювати чи в силу обставин сьогоднішнього нового часу, коли люди їдуть, шукаючи місце парці. Наприклад, в Одесі маємо багато чоловіків, які є заробітчанами будівельниками, які залишають свої родини на Західній Україні і їдуть на південь, в Одесу, щоб там будувати, заробляти і утримувати родину. Завдання нашої церкви найперше знайти своїх, які є чи загублені, чи може десь дальше стали від церкви в силу тіх чи інших обставин. Їм представити себе і які б не були труднощі, допомогти їм віднайти свою ідентичність. Тому що оцей час, особливо комуністичного режиму, видається, що вже пройшло дуже багато років, вже нове покоління виросло, але цей час має ще відбиток на свідості цих людей, які приїхали сюди в часи від сорокового до дев’яностого року. Є певною мірою втрачена ота ідентичність приналежності до Греко-Католицької Церкви. І коли у розмові з особою за довший час у якомусь такому довір’ї ця особа виявляє, що вона є греко-католиком, чи прабатьки були греко-католиками. Ціль нашої Церкви — це є допомогти цим людям, щоб вони навколо наших храмів могли згромадитися і могли провадити своє духовне життя, могли будувати здорове родинне життя ну, очевидно, суспільне, політичне, культурне міста, села. І бачимо що люди горнуться до нашої Цекрви і важливо щоб Церква в особі священика давала відкритість для людей. В цьому будуть напевно наступні кроки, наступний розвиток нашої Церкви.

Кор.

У Кіровоградській області є 3 релігійні громади (ще одна в стадії реєстрації) та 3 священики. У Кіровограді душпастирює о. Іван Третяк. Отець Іван розповів для радіо “Воскресіння” про шлях, який пройшла громада УГКЦ у Кіровограді.

о. Іван Третяк

У 2006 році так склалися обставини, що я прийшов до єпископа Василя проситися щоб він мене прийняв і він мені дав таку можливість, щоб я міг вибрати або Крим або Кіровоград. Пригадую, була ще пропозиція ще десь біля Одеси. Я не знав ніякого міста, ні того, ні Коровограда, ні Алушти, ні там біля Одеси. Я довший час не міг вибрати, але помолившись у Літургії в тому наміренні я відчув що треба їхати до Кіровограда. Коли я сказав владиці, що поїду до Кіровограда він дуже радо погодився, це була така облась де жоден священик не прийшов. Він казав що робив пропозиції не одному, але нажаль ніхто не зголосився. Але Боже провидіння провадило саме мене сюди і у 2006 році в жовтні я вперше приїхав до Кіровограда. Почав збирати тих наших людей у римокатолицькій парафії, бо знав що там деякі ходять бо не мають іншого вибору. Отець Ян, який зараз ще є настоятелем храму римокатолицької парафії Святого Духа у місті Кіровоград, прихильно до того поставився, зробив оголошення і сказав що буде можливість зустрітися зі мною. Я зразу в жовтні наступного тижня попросив хто бажає прийти на таку зустріч. Коли я прийшов 15 жовтня в неділю, коли ці люди прийшли також я побачив, що треба вже робити установчі збори тому що прийшло 25 осіб. Це мене надихнуло на дію що тут буде якийсь розвиток і, Богу дякувати, що римокатолики нам зразу запропонували своє приміщеня. Моліться бо воно ітак пустує. Дуже велика ласка що ми не мали труднощів де молитися. Питання було вирішене відразу автоматично. Ми вже тут є Богу дякувати рік і дев’ять місяців. За цей час наша громада має добру динаміку розвитку, кожного місяця хтось приходить. Якщо 22 жовтня 2006 року я першу Службу Божу помолився з 16-ма людьми, то сьогодні в неділю є 50 осіб. А по більших святах приходить більше людей. Коли ми виразили бажання, щоб тут була громада, подали відповідні документи і незадовго подали документи-прохання на землю, щоб побудувати храм.

Цей шлях завжди є трудний, але я хочу сказати що він дуже успішний тому що за рік і три місяці отримати земельну ділянку в обласному центрі на тих теренах півдня чи сходу України то є дуже трудно. Отці просять роками. То не якась моя так суто особиста заслуга, хоча була наполегливість, не було такого тижня що я в міській раді не був звичайно, але то дар Божий великий. Я дуже дякую Богові, бо коли я прийшов то був трохи переляканий — що я тут зроблю. Зустріла мене на вокзалі вночі одна родина чоловік з дружиною, коли я вперше приїхав, і вони мене відразу запитали чи ви ще когось знаєте. Я сам дивуюсь як Бог дає у хвилини труднощів певного оптимізму. Я так подивився, усміхнувся і кажу — крім вас двох нікого. Виявилося, що я їх дуже тим розчарував, вони почали казати, що ж ми зробили. Я сказав що це є справа ____ і вона піде. І вона мені дуже швидко пішла. Вже не раз в мене складалося враження, що я тут не рік і дев’ять місяців, а якось довше.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.