Оксана Гайова — про роль молитви у процесі беатифікації Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. На фото: редактор Зоряна Курдина, Оксана Гайова. 8.04.2008 р.

( розмір 6.43 MB )

Кор.

Вже багато десятиліть серед віруючих УГКЦ (і не тільки) своєрідним визнанням, так би мовити, опінією святості, оповита постать митрополита Андрея Шептицького, який майже півстоліття (з 1901 по 1944 рік ) очолював цю Церкву і був справжнім рідним отцем для своїх мирян у найбуремніший, найтрагічніший час, що охопив дві світові війни, міжвоєнне двадцятиліття (надзвичайно складне в політичному плані для Західної України), а також початок жахливих репресій проти духовенства і мирян УГКЦ, які розпочалися із приходом на ці землі радянської влади.

Високоосвічена і високошляхетна людина (нащадок графського роду Шептицьких), він весь свій могутній інтелект, всі свої духовні сили віддав знедоленому, позбавленому власної держави і рівних прав на своїй власній землі українському народові Галичини. Був для своїх мирян не лише так би мовити церковним «лідером», а часто єдиною інстанцією, у якої могла шукати підтримки і реальної опори українська наука, медицина, мистецтво, на допомогу якої могла розраховувати талановита, але бідна молодь чи осиротіла дитина. Під час другої світової війни на Святоюрській горі у Львові (що є резиденцією митрополитів УГКЦ) переховувались від нацистських переслідувань єврейські діти і цілі єврейські родини, про що складено відповідні свідчення у комісії Яд-Вашем в Єрусалимі, написано не одну, сповнену вдячності, книгу спогадів (наприклад, широковідомими є спогади сина тогочасного львівського рабина Курта Левіна, який прямим текстом називає митрополита Шептицького «святий»).

Таким визнанням він був оточений ще за життя — його називали «святець зі Святоюрської гори». Тож недивно, що у середині 50-их років у Ватикані розпочався беатифікаційний процес Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Процес триває досі — адже для цього необхідно було докладно вивчити не лише численні свідчення про нього, але і його власні багатотомні праці (що, звісно ж, не є ані легкою, ані швидкою справою). Крім цього, необхідною умовою ватиканської процедури проголошення особи блаженною чи святою, повинно стати так зване «чудо», здійснене за посередництвом молитов до даної особи. Не так давно до цього процесу долучилась громадська акція «Напишімо листа Святішому Отцеві» (її ініціатором стала, як відомо, «Львівська газета»).

Звісно ж, активна участь мирян у процесі беатифікації осіб, які мають в народі опінію святості, — річ дуже важлива і потрібна. Проте, усвідомлюючи необхідність такої участі, вкрай важливо все-таки не захопитися надміру зовнішніми діями, не змістити акцентів у справі, яка належить до містичної сфери Церкви, де центральна роль належить виключно молитві, тобто наполегливій і постійній внутрішній праці. На цю складну тему ми розмовлямо сьогодні із завідувачем сектору релігієзнавства Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, науковим працівником постуляційного центру беатифікації Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького п. Оксаною Гайовою.

Оксана Гайова

Коли ведеться беатифікаційний процес повинна активізуватися ціла Церква. Миряни, тобто ми з вами, деколи думаємо, що коли йде беатифікація, то це належить робити виключно тим особам, які безпосередньо працюють у Церкві. Натомість миряни мають не тілки право але й обов’язок включитися у цей дуже складний беатифікаційний процес. Яким саме повинно бути це включення, якою повинна бути ця діяльність? Очевидно вона є різноманітною, кожен за своєю професією, за своєю здібністю, працею може робити щось для популяризації імені митрополита Андрея. Тобто повернути історичну пам’ять про Слугу Божого Митрополита Андрея, очистити ту пам’ять, тому що не є таємницею, що в радянський період видавалися наклепницькі праці про реакційну роль як УГКЦ так її провідника митрополита Андрея Шепицького. На превеликий жаль у той час було майже неможливо було це заперечити, тому що ті котрі котрі це відважно робили, їхня доля — це заслання, ув’язнення. Ті котрі залишилися, вони не мали доступу до правдивих джерел, інформації тому що архіви до історії як національно-визвольних змагань так і до історії Церкви були розтаємнені лише у 1990 році. Тому не можна емоційно говорити про те що такого не могло бути, адже на сьогодні є вже матеріали та документи.

Чому так важливо популяризувати серед народу правдиві знання про митрополита Андрея? Тому що без цієї правдивої інформації не може бути і правдивою молитва, щоб молитися за прославу Слуги Божого митрополита Андрея, чи звертатися у своїй молитві про допомогу за посередництвом молитов до митрополита Андрея мусить пройти той етап. Людина повинна пізнати ту особу, до якої молиться, людина повинна набути довіри до тої особи, до якої вона молиться, полюбити ту особу. І тільки тоді, коли вона буде стопроцентово певна, що так, у мене трапилася якась життєва незгода, труднощі виникають, то я не буду бігати спочатку до приятельки, знайомих чи лікаря, не дай Господи, чи відразу побіжу до того, хто завжди є поруч мене — до митрополита Андрея Шептицького. При тій нагшоді я хочу згадати про молитву, яка є обов’язковою у цій участі мирян у беатифікаційному процесі. Коли ми говоримо про митрополита Андрея Шептицького, це я і на своєму досвіді говорю, тому що я з 1990 року займаюся митрополитом Андреєм. Я займалася, образно кажучи, цеглинками його життя. «…Ой митрополит Андрей лічницю заснував, митрополит Андрей був фундатором національного музею, численні школи, притулки для сиріт, піднімав голосно питання про створення Українського університету у Львові». Коли я говорила з представниками єврейського народу, серед них є дуже багато вдячних людей, які і пишуть листи і і т. д., дуже боляче переживають, що досі не проголошений праведником. Так це все є дуже важливі частини, тому що в той період дві світоів війни, чотири зміни урядів, міжвоєнні лихоліття. Митрополит ніколи не опускав руки, а завжди працював і своєю діяльністю надихав. Але що було в основі цієї діяльності — це був дух молитви, глибоке внутрішнє молитовне життя.

Чому необхідно молитися? От зберігся такий цікавий документ, фрагмент листа, коли митрополита Андрея Шептицького вітали з його ювілеєм, сімдесятиліттям і у цьому листі за усі численні привітання митрополит Андрей говорить: «Як то кажуть, чим хата багата, що маю — даю. За щирі серця, за щирі побажання, за добрі і цінні молитви хочу відплачуватися щирим серцем, щирою любов’ю і щирою молитвою за ваше дочасне і вічне добро. Нехай Бог Всевищній заплатить вам за вашу християнську любов до свого душпастиря митрополита. А він у заміну жертвує вам свої молитви до смерті». Отут є зараз дуже цікавий і важливий момент: «Щодня буде про вас пам’ятати, а коли Бог покличе його перед свій суд і в безконечному своєму милосердю непотрібного слугу не відкине від себе, тоді і там у тамтому житті, що є щойно правдивим життям обіцяю за вас молитися і випрошувати з неба усі дарів, потрібних до дочасного життя і усіх ласк, потрібних до вічного спасення». В його словах ми маємо запоруку. Митрополит як помер, він нас не покинув, він і далі чуає над нами, що як тільки ми до нього звернемося, ця молитва буде вислухана, але та молитва має бути щирою, сильною, правдивою.

Кор.

Чи у наших людей немає тієї звички просто, цього навику виробленого молитви до тих людей, яких вважаємо святими?

Оксана Гайова

Ви абсолтно праві. Ви правильно сказали, можливо ненавчені. Все таки той нещасливий період — 50 років перебування у радянській державі… Дуже важко, треба змалечку і в церкву ходяти, мати поруч себе приклад дідуся, бабусі, мами і тата. Ходимо ми в ту церкву, ручки вчимо складати і молитися. Зараз це трошечки ще є складно. Якщо взяти оту необхідність молитви, як навчити людину молитися, як людина повинна взагалі зрозуміти про силу молитви не тільки до митрополита Андрея — до Господа Бога. Вірити у те, що якщо я щиро, правдиво буду просити, а якщо Господь, наприклад, не дає, то це не означає, що він не вислухав. Можливо на даний час це ще не є той час і тобі це не потрібно. Були у мене такі випадки і я думаю — слава Богу що Господь мене не вислухав. Це мені було зовсім не потрібне. Тому не можна тратити довіри, що от моя молитва не є вислухана. На це потрібен час. Якщо йдеться про митрополита Андрея, то у 1944 році четвертого листопада, це у часі похорону слуги Божого митрополита Андрея, його рідний брат отець Климентій Шептицький, тепер Блаженний, він писав, що сотні і сотні чисяч людей, врахуйте в той момент яка була відвага, сила віри, тому що 1 листопада сорок четвертого року у Львові вже були радянські війська. Я подивляю відвагу, мужність тих людей. Збереглися знимки, там були військові з багнетами. Всіх людей брали на облік, і люди знали про це. Свідомо і відважно вони показували, засвідчували свою відданість Церкві в особі митроплита Андрея Шептицького. І от блаженний Климентій пише, що сотні і тисячі людей приходять до домовини митрополита Андрея, моляться, залишають папірчики з проханнями про молитву. Ще за життя митрополита Андрея вважали святим. Так і називали його — святець з Святоюрської гори. От чому зараз важлива ця акція — привернути увагу до постаті митрополита Андрея і усвідомити важливість кожній людині своєї значимості, моєї молитви. Я молюся, добре, мені не потрібно щоб він мене порятував у якомусь горі, але я є вдячна митрополитові за те, що він зробив для усіх нас і я молюся за його прославу.

Кор.

Я би хотіла, все таки, ще раз пояснити людям, власне, у чому полягає оцей процес, оця роль чуда, ця роль молитви? Тому що можливо багато людей просто не розуміють чудо. Це має бути чудесне зцілення?

Оксана Гайова

Перш ніж сказати про саме чудо я відповім на те питання, яке непокоїть багатьох людей. У 2001 році, коли приїхав Святіший Отець Іван Павло II до Львова усі дуже очікували, що буде беатифікований митрополит Андерй Шептицький. Того не сталося, натомість беатифікували 27 новомучеників.

Кор.

Для цього не потрібно було чуда і в людей виникає запитання — чому?

Оксана Гайова

Тому що у беатифікаційному процесі є дві категорії осіб, які проходять беатифікацію. Це є мученики, які яскраво, явно засвідчили ціною своєї смерті відданість Христові і Церкві, за що і віддали своє життя.

Кор.

Мучеництво, це вже наче перепустка, сама по собі.

Оксана Гайова

Тому чудо є необхідне. Вони пролили свою кров, вони не відреклися оці двадцять семеро. Хоча їх є набагато більше, просто на даний момент було завершено підготовчий процес двадцяти семи, зараз іде процес сорока нових і це буде ще відомо, що ціла Церква була мученицею. Натомість митрополит Андрей підпадає під категорію другу — ісповідники віри. Тобто ті особи, токрі цілим своїм життям, це стосується не лише митрополита Андрея, але й усіх осіб, які проходять беатифікацію. Якщо особа померла природньою смерю, то необхідним моментом для завершеня беатифікаційного процесу, це є одне чудо для канонізації, наступне — два. У митрополита Андрея завершена основна частина беатифікаційного процесу. Відомо, що від іде вже з 1955 року. Складность його полягає у тому, що потрібно було знайомитися з усіма писаннями, листуваннями, а митороплит залишив нам багатющу спадщину. З цим потрібно було ознайомитися, щоб перевірити чи дійсно він був такою святою особою — це вже все завершено. І зараз необхідно ота, що від нас усіх вимагається — сила нашої молитви, нашої любові, довіри до митрополита Андрея. Є понад двацять томів листів, це ще до 1990 року українська еміграція писала, коли вони молилися і та молитва була вислухана. І тепер потрібно продовжувати писати до постуляційного центру, що у них в житті була складна подія і вона була гарно вирішена через те, що молилися до слуги Божого Митрополита Андреся Шептицького. Є понад двадцять томів таких листів, але це були все ласки. Різниця між ласкою і чудом. Що таке ласка. Я певна, що в мене завтра буде щось погано: чи екзамени не складу, чи помешкання не отримаю, життєві проблеми. Я молюся до слуги Божого, щоб за його посередництвом Господь вирішив якось ту мою ситуацію і все в таких людей в такий дивний спосіб розв’язується. І таких листів є дуже багато. Але це є тільки ласка. Чудо — це повинна бути невиліковна недуга, чи гангрена, чи онкологія. Медицина на превеликий жаль каже що є безсильною, людина приречена, чи повинна померти, чи цю ногу мають ампутувати тобто завтра повинна бути ця операція. Її рідні, близькі починають молитися чи до митрополита чи до когось іншого, кого вважаю святим. На другий день лікарі приходять — ампутації не потрібно, лікарі розводять руками, медицина цього пояснити не може. Таке чуда є потрібні у справі митрополита Андрея, хоча я думаю, якщо б люди були більше поінформовані що вони не тільки повинні молитися але потім написати про це. Тепер уже багато таких чуд є, просто людина у тій радості побіжить у Церкву подякує, буде далі молитися, але не засвідчить письмово ту річ. Власне, оці молитви і цей беатифікаційний процес передусім і ця необхідність чуда, воно потрібно не так митрополитові, воно потрібно нам. Тому що для мене особисто найбільшим чудом, доказом це було здійснення пророчих слів митрополита, коли він помирав і сказав що ця Церква воскресне. А повна безнадія — Церква ліквідовується, розстріли жахлива ситуація. Він каже: «Вірте, за п’ятдесят років та Церква воскресне». Церква воскресла, у дев’яностому році ми усі були свідками того чуда. Апостольська столиця серйозно відноситься до цього процесу. П’ятдесять років, а в історії вселенської Церкви є що процес триває і чотириста років. П’ятдесять років це ще не є великий процес. Відносно настанови до слуги Божого митрополита Андрея і беатифікаційного процесу, ми усі були свідками як святіший отець Іван Павло II у час перебування в Україні він прекрасними словами щиро відізвався про ті заслуги митрополита Андрея і перед Вселенською Церквою, перед УГКЦ і нашим народом. Якщо брати нинішнього папу Венедикта то ще більше ми можемо бути оптимістично налаштовані, тому що нинішній отець ще у часі навчання жив в одній семінарійній кімнаті з українським греко-католицьким священиком отцем Павлом Колотом, нині вже блаженної пам’яті, і дуже багато знав і про УГКЦ і про митрополита Андрея. І тільки від нас залежить, а апостольська столиця готова, але чи ми є готові прийняти такий цінний дар. Ні Господь, ні апостольська столиця не сумніваються у святості митрополита. Митрополит давно є прославлений у Господа. Нам потрібно, щоб першого листопада, коли завершиться беатифікаційний процес це число було не тільки як день усіх святих, але щоб червоними буквами було написано, що цей день Слуги Божого митрополита Андрея. Ми хочемо, щоб він був ще у нашому українському календарі. Для нас це потрібно визнання митрополита Андрея Шептицького блаженним, святим — це є утвердження Української Греко-Католицької Церкви. Визнати його — це визнати цілу нашу Церкву, визнати його — це визнати усіх не тільки двадцяти сімох, але й усіх невідомих мучеників, які загинули за віру і за свій народ.

Кор.

Проголосити особу блаженною або святою можна лише тоді, коли «віруючі переконані, що мають перед собою винятковий приклад свідчення віри, до заступництва якого вони звертаються, як до когось, хто може допомогти їм прийти до Бога», — зазначив не так давно на хвилях ватиканського радіо керівник прес-служби Римського Апостольського Престолу о. Федеріко Ломбарді, озвучуючи таким чином нову інструкцію під назвою Sanctorum Mater, підготовану до публікації ватиканською Конгрегацією у справі канонізації святих. Цей документ, призначений регулювати єпархіальні норми беатифікаційних процесів, ще раз підкреслив, що «визнання віруючими святості певної особи є найважливішим для Церкви, адже воно є ефективним доказом її спроможності».

Підготувала Зоряна Курдина. (Фрагмент програми радіо «Восресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.