Великоднє послання Архиєпископа Львівського Української Греко-Католицької Церкви Ігоря Возьняка

( розмір 5.74 MB )

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям, Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям, дорогим та достойним мирянам Львівської архиєпархії! Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!

Великі й благословенні події сталися після того, коли Ісуса Христа, нашого Спасителя, по тяжких муках й нелюдських знущаннях було розіп’ято на хресті та померлого покладено у гріб. На світанку до Ісусового гробу прийшли жінки, але ангел сказав до них: «Нема його тут, бо він воскрес… біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (Мт 28,6-7). А коли ці поверталися сповістити учням небувалу й приємну новину, сам Христос зустрів схвильованих жінок та промовив до них спокійне: «Радуйтеся!» (Мт 28,9). Сталося це, що заповідав Господь і чого учні, та слухачі слова Божого не могли збагнути ані тоді, ані, коли він воскрес. Так, на жаль, продовжується й до сьогодні, коли ця подія має за собою майже двотисячну історію, багато людей не вірять у воскресіння Христа, інші приймають це до уваги як історичну подію та не стараються для себе про відповідну духовну зміну. Тільки невелике число добрих християн, приймають це серйозно, готуються до свята Христового воскресіння із сердечним розкаянням у гріхах та на майбутнє пильнують свого сумління, щоб з допомогою Господа тримати в чистоті свою душу та своє серце. До якоїсь із цих категорій людей належимо й ми з вами. Тут варто пригадати, що первосвященики та фарисеї прийшли до Пилата й сказали: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну» (Мт 27,63). Вороги Христа пам’ятали, що говорив Ісус та забезпечили сторожею гріб Христа, щоб він не воскрес, а учні забули про це, поховалися, налякалися, не вірили його словам.

І хоч людина не послухавшись Бога довела себе до того, щоб помирати на землі, однак вона призначена й до вічного життя після смерті, бо створена на «Божий образ та подобу», і Господь «вдихнув їй у ніздрі віддих життя», даруючи безсмертну душу. Також, Каїн, син Адама та Єви, що вбив свого брата Авеля, виражався, що Господь проганяє його з цієї землі, а це значить, що проганяє кудись… А Творець вложив у душу людини відчуття та смак до вічного життя, і люди це відчували, й відчувають у своєму нутрі, та вірять в це з давніх-давен. Із Старого Заповіту пам’ятаємо, що коли закатували першого брата із сімох братів Макавейських, котрий відмовився їсти заборонену свинину, а їх примушував до цього цар Антіох через своїх підопічних, тоді привели другого. Здерли йому шкіру із голови разом з волоссям і запитали: «Чи їстимеш, поки розшматують тобі тіло член за членом?» «Ні!» – відповів, а потім продовжив, сказавши до царя: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон…» (2 Мак 7,7-9). Отже, люди були свідомі й переконані про вічне життя та про своє воскресіння.

Коли Ісус Христос незадовго до своєї смерті, йдучи у Єрусалим воскресив Лазаря, багато людей збиралися у Витанію, «не тільки ради Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив» (Ів 12,9). Як в Новому, так і в Старому Заповітах описано про воскресіння певних осіб, тіло яких залишила душа. А святий апостол Павло у своєму посланні до Солунян написав, щоб ті, хто вірує в Бога не залишалися у незнанні та не сумували за тими, хто відійшов із цього світу до вічності (пор. 1 Сл 4,13). Він пригадує про нашу віру в Ісуса Христа, котрий помер та воскрес; а про людей, котрі відійшли із цього світу, пише, що вони поснули в Ісусі (пор. 1 Сл 4,14). Чому апостол пише, що Ісус помер, а про людей, що вони заснули, в котрих дійсно припинилося життя? Святий Іван Золотоустий так пояснює цю різницю, про котру згадує св. ап. Павло: щодо Христа він примінив слово «смерть», щоб показати дійсність його страждань й воскресіння, а до людей – слово «успіння», щоби пом’якшити нашу скорботу. Продовжує: «Там, де звершилося воскресіння, тобто Христос воскрес, він сміло використовує слово: «смерть», а де воскресіння являється предметом надії, використовує слово: «успіння», самою назвою потішаючи нас і скріплюючи благі надії». Той, хто спить, пробудиться, а смерть – ніби продовжений сон. Померла людина не чує, не бачить, не говорить, подібний стан і у сплячого. Учитель Церкви говорить, що коли висловитися дещо дивно, то душа сплячого ніби спить, а душа померлого – пильнує. Далі: тіло померлого гниє та стає порохом, тобто, хто бажає перебудувати старий і розвалений будинок, виводить з нього всіх живих, а пізніше розбиває будівлю й встановлює її у новому кращому виді. Так Господь розрушує наше тіло й виводить з нього живу душу, щоби збудувати його у кращому вигляді, а потім поселити душу з більшою славою (пор. св. Ів. Золот., «Про Лазаря», Слово п’яте). З цього виходить, що надмірний плач над померлими зайвий; очевидно, нам жаль людини, котра відходить від нас, але добра людина йде по нагороду до Господа, а за грішною не потрібно жаліти, тому що вона більше не буде надуживати Божого милосердя та зневажати Творця своїми гріхами. Святий Альфонс Ліуорі потішає нас наступним вченням: «То, що чинить душу цілковито щасливою, є оглядання Господа Бога лицем в лице і любов до нього. Святий Августин говорить, що коли б Господь Бог показав своє гарне обличчя проклятим, пекло разом з усіма своїми муками замінилося б для них на небо» (св. А. Ліуорі «Про муки Господні», 3-тє розв. «На третій день Великодня»). Тому, глибоко стараймося зрозуміти важливість бездоганного християнського життя, за котрим слідує вічна нагорода у Небесному Царстві.

Дуже важливо, щоб з великим переконанням та непохитною вірою прийняти дійсність про воскресіння Христа, а також не сумніватися, що Він воскресить усіх людей, які залягли у землі та чиє тіло стало попелом й порохом. Хтось часом журиться, що буде з тілами, котрі були піддані спаленню? З них залишається попіл та порох, подібно, як з тіла, котре піддане тлінню у землі (пор. Бут 3,19); зрештою усім нам відомо, що всяка енергія переходить із одного в інший стан. Значить енергія кудись не пропадає й ніде не дівається. А коли б сталося щось неймовірного, то всемогутній Господь, котрий створив чудовий світ одним актом своєї волі, зуміє знову після смерті покликати наше тіло до життя без жодних перешкод та проблем. Нам потрібно журитися, щоб одягнути свою душу у добре й праведне християнське життя, а за Господом справа не затримається, щоб дати нам нагороду й покликати тіло до вічного радісного життя. Із Святого Писання Нового Заповіту пригадуємо, коли за часів Ірода четверовласника, що вбив Івана Хрестителя, люди говорили про Ісуса й слідували за Спасителем, цар Ірод сказав: «Це Йоан Хреститель! Це він воскрес із мертвих…!» (Мт 14,2). Ірод вірив у воскресіння, хоч поступав дуже жорстоко відносно своїх ближніх. Вірити не вистачить, сама віра не рятує, коли людина не має за собою добрих діл, коли їй бракує любові до ближніх, а тим самим до Господа Бога. Що з того, що хтось ходить до храму і молиться, коли не приймає навчання Церкви, не живе за законами любові, не дотримується Заповідей Бога. Багато людей у наш час видають себе за побожних, але не слухаються законних наставників святої Церкви. Навіть виключені із Католицької Церкви неслухняні ієреї згадують у приписаних богослужіннях Папу Римського та правлячих Архієреїв, щоб прикривати свої нечестиві й ніби побожні практики. Відомі слова Ісуса Христа, котрий передбачав підступних людей у священичих чи єпископських ризах, що будуть видавати себе за овець, щоб довершувати підступних вчинків та зводити людей на манівці. А Христос сказав: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк 10,16). Що з цього згадування наставників Церкви, коли бракує слухняності та покори, про котру згадує Спаситель?

Дорогі брати й сестри, закликаю усіх вас дивитися критично на своє життя й на тих, хто служить у Христовій Церкві. Господь терпеливий й милостивий, очікує на поправу людини, але прийде час жнив і замало буде говорити, що ми твоїм іменем, Боже, бісів виганяли або чуда творили. А його відповідь відома: «Я вас не знав ніколи!» (пор. Мт 7,22-23). Тому, не варто жартувати з Господом, це не оплатиться нікому й ніколи, мовляв, що ми служимо Богові. Хай на нікому не сповняться слова мудреця Господнього: «Жертва злих – гидота Господеві; молитва ж праведних йому угодна» (Прип 15,8). Можна приносити жертву, але читаємо у Писанні, що не кожну жертву прийме Господь. Здавалося, що розбійник, котрий висів на хресті по лівиці розп’ятого Ісуса Христа, теж приносив жертву, але його жертва була насмішкою із страждаючого Господа.

Одягнімося наново радістю й з великою вірою приймімо слова ангела, що звертався до жінок, котрі приближалися до місця поховання Ісуса, а: «Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. А він до них промовив: Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина розп’ятого – Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали» (Мр 16,5-6). З великою довірою приймаймо оспівування про наше спасіння та воскресіння Христа за св. Григорієм Ниським, котрий так пише: «Тоді один, Адам, відчинив вхід смерті, сьогодні через Єдиного, Ісуса Христа, вводиться життя; тоді через смерть ми відпали від життя, сьогодні смерть знищується життям; тоді від стиду скривалися під смоковницею, сьогодні приодягнені славою приближуємося до дерева життя (хреста); тоді за неслухняність вигнані з раю, сьогодні же вірою поселяємося в рай» (св. Гр. Ниський «Слово на святу і спасенну Пасху»).

Дорогі у Христі брати й сестри! Радіймо усі разом з цілим небом великим торжеством: Воскресінням Ісуса Христа! Хай ця радість стане нашою непохитною довірою, що ми всі після нашої смерті перемінимося, воскреснемо і згідно нашого доброго, покаянного християнського життя будемо вічно щасливими у Небесному Царстві. Хай радість Христового воскресіння завітає у кожну душу людини: від немовляти до особи у поважному віці; до хворих, немічних й людей у доброму здоров’ї; до зібраних у родині і тих, хто знаходиться далеко від своїх рідних; до убогих й заможних; до подорожніх й тих, хто перебуває в ув’язненні; до самітних та тих, хто у журбі знаходиться. Хай жодне серце й жодна людина не залишиться без дотику Господньої радості, що є незрівняним даром для нас! Усім бажаю, щоб чистим серцем й чистими устами промовляти й голосити по всі дні життя велику правду й могутнє: Христос воскрес!

  • ІГОР

Архиєпископ Львівський УГКЦ

Дано у Львові

при Архикатедральному соборі св. Юра

дня 17 квітня 2008 року Божого

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.