Отець Тарас Коцюба — про Кодекс канонів Східних Церков та головні завдання церковного Трибуналу. 8.02.2008

( розмір 6.32 MB )

Дорогі радіослухачі. Сьогодні у програмі ми будемо говорити про одну із гілок влади Церкви, адже так як і в державі є виконавча, судова і законодавча влада, так само і в Церкві ці три гілки влади є представлені. Законодавча влада це Синод єпископів, виконавча — це Патріарша курія, відповідні комісії, структури, і також є судова, яку називаємо цекровним трибуналом. Саме про оцю третю гілку влади будемо говорити у сьогоднішній нашій програмі.

Основна суть Благовісті Ісуса Христа полягає в тому, що спасіння досягається через любов до Бога і любов до ближнього. Однак людська природа не в змозі уникнути недостойної поведінки і непорозуміння, виправдати які може судове рішення християнської громади, яку предсавляє суддя, як про це вчив Ісус Христос і про це також наголошує у своїх посланнях апостол Павло. Первісна Церква прийняла традицію вирішення судових справ щодо своїх членів. Історик Євсевій з Кесарії в четвертому столітті згадує про усунення від влади антіохійського єпископа Павла Самосадського, якого звинуватили у різних порушеннях, в тому числі і за недостойну поведінку в уряді суду. Християнство поширилося у світі в перід Римської імперії, яка створила найдосконалішу правову систему, що навіть зараз є джерелом правоусуддя і справедливості. Церква використала принципи римського права, на основі яких розробила власне канонічне право. Східні Церкви перейняли надбання цього раннього канонічного права, детальніше розвинули і удосконалили його. Зокрема це стосується візантійських Церков, які походили із Константинополя, великого політичного і культурного центру, що до 1453 р. був столицею Східної Римської імперії і згодом деяких православних Церков. Східні католицькі Церкви, зберігаючи власну правову традицію, у певному плані розвивалися під впливом канонічного права Римської імперії. Майже 30 відсотків канонів Східного кодексу, тобто Кодексу канонів Східних Церков розглядають різноманітні судові прцеси, вказуючи на те важливе значення, яке має управління правосуддя для церковної громади. Переважаюча більшісь судових справ стосується розірвання подруж, кількість інших судових справ значно менша, за винятком Східних Церков у тих країнах, де держава визнає юрисдикцію релігійних судів у сімейних справах своїх членів. Майже в усіх цих країнах переважає мусульманське населення. У жодній області канонічного права не вимагається такої скурпульозності до подробиць і складності процедури, як у церковних судах. Церква залишає за собою невід’ємне і виняткове право вирішувати у судових процесах такі справи. Перше — це спори, які стосуються духовних інтересів і справ, пов’язаних з ними, друге, це карні санкції за порушення церковних законів і за грішні вчинки або порушення. І, третє, Церква проводить процедуру, щоб проголосити, що померла особа заслуговує публічного вшанування. Місцевого, тобто це робиться у процесі беатифікації — проголошення особи блаженною або вселенського, це вже в процесі канонізації, тобто, проголошення особи святою. Це також відбувається у формі судового процесу.

І сьогодні ми маємо нагоду говорити саме якраз про судову владу у Церкві, про судове законодавство церкове із отцем Тарасом Коцюбою, якй є судовим вікарієм Київської архієпархії.

Отче Тарасе, вітаємо вас у нашій студії.

Отець Тарас Коцюба

Дякую.

Слава Ісусу Христу.

Кор.

Перше запитання, яке, як на мене, доволі просте. У Святому Письмі читаємо — не судіть, не будете суджені. Натомість навіть Церква має суд, який називається трибунал. Як співставити оці дві справи?

Отець Тарас Коцюба

Найперше я хотів би сказати про такий старий принцип древніх римлян, котрі говорили, що моя воля закінчується там, де починається воля іншого. Виходячи з цього я, би наголосив, що це також і природнє право кожної людини — захистити свої особисті природні права. І якщо це гарантував нам Гоподь Бог, то чи сміємо ми самі підавати це дискусії. Не судіть і не будете суджені. Але як бути у такому випадку, коли ми бачимо, що наш ближній справді переступає закон, де є того межа: судити і все ж таки реально оцінити стан речей. Безперечно це є тяжко, воно потребує багато зусиль і завжди наражається на простий людський фактор — помилку. Але що робити у тому випадку, коли Церква дійсно доручила і дала в руки оце кермо судійства? Розуміючи всю відповідальність, я думаю що перш за все суддя повинен, чисто з людської сторони, усвідомлюючи свою неміч, але шукаючи справедливості, правди, показати її не тільки тій людині, яка провинилася, але також і своєму оточенню. І, перш за все, суддя не повинен бути той, котрий, скажімо, виносить вирок, суддя має бути той, котрий має допомогти тій людині. Якщо ми безпосередньо звернемося до Кодексу канонів Східних Церков то побачимо, що кара полягає перш за все у духовному ліку. Так вона і визначається. Ми не шукаємо засудження, ми шукаємо помочі тій людині, яка в силу обставин просто заблудилася і намагається якось виплутатись, але не має на те сили.

Кор.

Отче Тарасе, друге питання, яке хочу поставити. Я розумію що про це можна говорити багато і писати докторські праці, але якщо коротко охарактеризувати — у чому відмінність між державними законами, не йдеться про те якої держави, взагалі суспільними законами і церковними? В чому полягає їх докорінна різниця, можливо, в чомусь і також подібність?

Отець Тарас Коцюба

Я думаю, що на цю тему можна говорити дуже довго, але якщо брати за основу, то все ж таки ми повинні пам’ятати, що людина, це творіння рук Божих. Творячи людину, Господь Бог вже вклав у неї оце природнє право. Тобто частинку себе, котра несе уже засади правди, справедливості. Людина уже це має у своїй природі, але не завжди може це вповні зрозуміти. І тут є дуже важлива річ, щоб помагати цій людині зрозуміти це. У якій спосіб ми можемо зробити це? Звичайно існують певні інституції, які покликані творити оцей закон — чи в державі чи у Церкві, і це право вже називається позитивне право. Тобто природне право відчитане і покладене на папері чиєюсь рукою. Саме це природне право якраз лежить в основі усіх інших систем права. Держава намагається творити своє законодавство і це є дуже добре. Так само і Церква намагається творити своє законодавство. В ісорії ми знаємо багато випадків, коли існував оцей симбіоз права — церковного і державного і ці книги низавалися «Номоканон». Тому такі речі є дуже добрі, але не завжди нам вдавалося йти вгармонії, тому що на сьгодні існує багато законів у державі, які не можуть бути не тільки толеровані, але вони є виразно осуджені Церквою. Я думаю що ці закони виникли тому, що людина в пошуку цієї істини просто трошки заблукала.

Кор.

Отче Тарасе, держава для того, щоб слідкувати за дотриманням законів має певні силові структури, які за цим наглядають і у випадку необхідності втручаються у хід подій, щоб відповідно реагувати. Натомість Церква таких силових структур не має, отож, які середники Церква використовує для того, щоб впливати на те, щоб закони Церкви дотримувалися у середовищі вірних Церкви?

Отець Тарас Коцюба

Я думаю, найперша річ це є наша совість і розуміння своєї відповідальності, розуміння того, що Господь Бог, даруючи людині життя, дав їй і всі необходні ласки для цього, дав їй перш за все і розум і волю. За допомогою розуму людина може зрозуміти цей закон, а за допомогою волі вона може обрати цей правильний шлях. І якщо існує якась серйозна перешкода на цьому рівні, то дуже тяжко говорити про якісь інші механізми впливу саме в Церкві, тому що Церква не є силова структура, церква живе вірою і її діяльність будуєтся на вірі. Якщо людина цього не усвідомлює, відкидає, не бажає це прийняти — якими силовими структурами Церква може вплинути на цю особу? Звичайно може бути осуд, упімнення, рішення церковного суду, наслідком якого може бути якесь покарання, можливо найсуворіше, але знову ж таки усе буде опиратися на позиції цієї особи. Чи вона готова прийняти це і відкрити своє серце на оцей палець Господній, який скажімо, через руки церковні, через руки тих осіб, яких поставила провадити оцю суддівську владу, готова прийняти волю.

Кор.

Отче Тарасе, ви вже згадали про найстрогіше покарання, яке може бути присуджене людині, яка провинилася стосовно певних церковних законів, і внаслідок проведення певного судового церковного процесу. Яке це є найстрогіше судове покарання у Церкві і які його наслідки?

Отець Тарас Коцюба

Безперечно, найстрогішим покаранням є велика екскомуніка. Вона полягає у тому, що ця особа залишається поза Церквою в прямому і переносному розумінні. Їй забороняється навіть переступати поріг храму Божого, вона не може приймати участі у жодних таїнствах Церкви і вона також не може бути похоронена за християнським звичаєм. Я думаю, що це є найсуворіше покарання, яке може оримати християнин. З огляду на те, що у своєму житті ми покликані не тільки життям засвідчувати, що ми є ті, котрі віруєм, ми, покликані, перш за все внутрішньо виявляти ці акти віри. Що нам може найбільше допомогти у цьому, що може нас утвердити у цьому, як не звичайна щоденна молитва, як не жива участь у Божественній Літургії, яка полягає у тому, щоб приймати святі дари. Що може та людина, яка залишається без виразного сопричастя з Богом?

Кор.

Отче Тарасе, от ми говоримо про церковний суд, трибунал і вже неодноразово торкалися порівняння між церковним судом і державним. Отож, чи церковний трибунал також має оті підрозділи свого життя, тобто, сторону яка звинувачує, сторну, яка захищає, тобто адвокатів, прокурорів і т . д.? Як виглядає церковний трибунал, з яких осіб чи виконавчих структур він складається?

Отець Тарас Коцюба

Назагал трибунал повинен складатися принаймні із трьох суддів, сюди також входить промотор справедливості, його функція, як і у прокурора, є слідкувати за порядком і коли є необхідно виносити звинувачення і підтримувати його у ході самого судового процесу. Присутня також особа захисника у процесах, які торкаються самих Таїнств. Тобто дуже часто ми чули, що багато людей звертається до церковного суду у справі ствердження неправосильності Таїнства подружжя і тут велика роль випадає на особу захисника який має зі сторони закону преглянути усю цю ситуацію і намагатися рятувати це подружжя в прямому розумінні цього слова. Безперечно присутня також особа адвоката, є також особи, що представляють інтереси сторін — це уповновадені. Є така особа як нотар на котру лягає левова частка усієї праці, оскільки він від початку і до кінця мусить провадити документальну сторону цього процесу.

Кор.

Отче Тарасе, а хто перевіряє правдивість та об’єктивність певного рішення певного трибуналу? Чи є можливість апеляції, якщо хтось не згідний з вироком суду?

Отець Тарас Коцюба

Хто перевіряє? Безперечно, кожен трибунал церковний твориться у якійсь єпархії, а кожну єпархію очолює єпископ. Він є той, хто має повну владу перевіряти і контролювати все, що відбувається у трибуналі. Більше того, йому належиться влада на будь-якому ступені зупитини цей процес або навіть усунути тих чи інших суддів чи інших працівників трибуналу, які переступили межу закону. Якщо ми подивимося вище, то кодекс канонів Східних Церков передбачає таку особу, як генеральний керівник управління справедливості. Ця особа вже на більш вищому рівні має право слідкувати за збереженням законності і справедливості у кожному трибуналі нашої Церкви. Якщо йдеться про терени України то він може у будь-який момент інтервенувати, якщо йдеться про наші єпархії поза межами України, все ж таки такі дії мають бути узгоджені із апостольською санітурою у Римі.

Кор.

Якщо хтось не згідний з вироком церковного трибуналу — куди він апелює і чи є така особливість?

Отець Тарас Коцюба

Безперечно, кожен має право на захист своєї гідності і навіть у такому випадку, коли особа не згідна з рішенням трибуналу вона має право подати апеляцію. Апеляція, звичайно, подається до вищої інстанції. Якщо ми говоримо, що перший ступінь судочинства у нашій Церкві є трибунал єпархії, то другим ступенем може являтися митрополичиий трибунал. В разі якщо його немає, то, станом на сьогодні, і другим ступенем і третім в межах території України є трибунал верховного архієпископа, який на даний момент є у Львові на площі Святого Юра, 5. Якщо і повторний розгляд не задовільняє особу і вона далі чується покривдженою цим вироком, вона має право звернутися до апостольського престолу безпосередньо до особи Святішого Отця, щоби він зарезервував собі цю справу або якимсь способом інтервенував і переглянув цю справу. Це право залишається кожній людині. Але це вже є остаточний ступінь судочинства.

Кор.

Тобто це вже є вирок, який оскарженню не підлягає

Отець Тарас Коцюба

Так.

Кор.

Отче Тарасе, на завершення нашої розмови я хочу запитати вас про особливість церковного трибуналу, його завдання в межах цілої Церкви. Тобто як у державі є виконавча, закондавча і судова влада. Якщо стисло резюмувати — у чому завдання судової гілки влади у житті цілої церковної спільноти?

Отець Тарас Коцюба

Я думаю, що основне завдання полягає в тому щоб допомагати усім нам йти тою правильною дорогою. Ми не повинні шукати собі проблеми там, де її немає. Ми повинні безпосередньо відповідати на виклики сьогодення, але старатися допомагати.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.