Блаженніший Любомир Гузар — про створення Фонду на потреби новостворених парафій на Сході України

( розмір 6.22 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, 21 листопада 2007 року на празник Святого Архистратига Михаїла і інших безплотних сил вступили у дію постанови патріаршого Синоду єпископів УГКЦ, що відбувся у Філадельфії, у США, від 27 вересня до 6 жовтня цього року. Ці постанови 9 листопада 2007 року були оприлюднені на офіційній веб – сторінці УГКЦ. Її адреса: www.ugcc.org.ua. У минулій та у сьогоднішній нашій програмі ми маємо нагоду послухати ексклюзивне інтерв’ю Блаженнішого Любомира, верховного архієпископа Києво – Галицького, у якому він коментує основні пункти постанов та розповідає про мету прийняття саме таких рішень. У цій нашій програмі ви почуєте пояснення Глави УГКЦ щодо року хоистиянського покликання, який проголошений УГКЦ на 2008 рік, про вибір нових члегів постійного Синоду та про створення фонду на потреби новостворених парафій на сході України. Мабуть найголовнішою подією у 2007 році було проведення IV сесії патріаршого Собору УГКЦ на тему молоді. Цей Собор був дорадчим голосом для Синоду єпископів. Отож, які наслідки спричинив цей голос та який резонанс напрацювання Собору будуть мати у майбутньому.

Блаженніший Любомир

Отже, безумовно — це була дуже важлива подія, яку гарно підготовляли. Вона не сталась так відразу цього року. Її вже щонайменше 4 роки підготовляли, випрацьовували програми, відбували місцеві з’їзди, наради. І цьогорічний Патріарший Собор, що відбувся у Києві на тему «Молодь», був, на мою думку, гарно підготовлений. І справді зібрані делегати, які представляли всі частини нашої Церкви. В Україні, розуміється, але також і були делегати з усіх наших поселень. Тим самим це був такий Патріарший всецерковний Собор. Зібрані делегати випрацювали резолюції, в яких старалися зібрати плоди тої дискусії, старалися представити ті потреби, які душпастирство молоді у 21 столітті вимагає. Це було передане Синодові, і як наша постанова звучить, ми з вдячністю прийняли результати такої усильної великої праці. Бо там справді було видно, що велика любов до Церкви, велика любов до тих наших молодих членів, щоб їм допомогти. Тепер ми передискутували і опрацьовували під час Синоду, так скажу, старша група і молодша група владик. І тепер, що ми хочемо зробити? Бо саме в час Синоду — це не є час добрий, щоб випрацьовувати дуже такі далекосяжні документи. Там відбувається певна дискусія, також певні головні рішення, але, як ми надіємося, це все буде здійснене. Отже, ми бажаємо бачити тепер два документи. Один документ, який буде звернений головно до, що так скажу, дорослих членів нашої Церкви. Це ї до батьків, до священослужителів, до катехитів, до верховників. Тематикою «Молодь. Християнське виховання молоді». Як допомогти молодим людям підготовлятися краще до християнського життя. А другий документ, який має бути значно обширніший, звернений безпосередньо до молоді, де ми хочемо, починаючи від того, що вони самі сказали про себе, про свої потреби, де ми хочемо підтримати, заохотити, щоб молоді люди те, що вони сказали, що вони, так би мовити, зі свого серця нам переказали, щоб допомогти їм жити по Божому, якнайкраще використовувати час їхньої молодості у підготовці до зрілого християнського життя.

Кор.

Які головні ідеї Року християнського покликання, який проголошений УГКЦ на 2008 рік? Відповідь Блаженнішого Любомира на таке наше запитання ви зараз почуєте.

Блаженніший Любомир

Це є відповідь на потребу. Це може навіть до деякої міри зв’язане із тим Патріаршим Собором. Молоді люди хочуть, мусять вибрати якийсь шлях життя. Це природньо. Це може найважливіша проблема, найважливіше питання, яке стоїть перед ними: який я виберу шлях життя? Тепер ми вийшли з того заключення чи свідомості тої, що кожному з нас Господь Бог дає якесь особливе завдання. Ми це популярно називаємо покликанням. Тільки певна трудність є, що ми це слово зв’язуємо майже виключно із покликанням, запрошенням Божим до монашого чи священичого стану. Немає найменшого сумніву, що Господь Бог закликає людей, запрошує людей бути священиками, бути монахами, монахинями. Але також і інші є шляхи християнського життя. Наприклад, подружнє життя. Це також є покликання. В середині, якщо можна так сказати, подружнього життя є різні можливості, як людина може здійснювати своє християнство, своє служіння ближньому. Одним словом, хочемо двигнути, поставити перед очі членів нашої Церкви цілу ту проблематику, щоб люди зрозуміли, що кожний має якесь покликання, яке він повинен відкрити і послідовно сповнювати. І також хочемо особливо звернути увагу на ці покликання, щоб, так скажу, особливо церковні — священство, монашество, яке ми не повинні абсолютно легковажити. Бо є тенденція. Для прикладу, тому що особливо у сьогоднішніх родинах, сім’ях є мало дітей. То не є вже ті многочисленні сім’ї минулих десятиліть чи століть. Одна – двоє дітей і на тому кінчиться. І тому є навіть певна нехіть зі сторони батьків заохочувати покликання до монашого чи священичого життя. Це треба пояснити, що Господь Бог кличе. Це не можна тим легковажити. І батьки роблять велику кривду своїм дітям, якщо ставлять перешкоди у здійсненні такого покликання. Тут батьки повинні бути свідомі, вони дістали ту дитину в опіку. Вони мають її виховати і поставити на належний шлях життя, який Госпоь Бог намічає, а не чистий людський розум чи людський розрахунок.

Кор.

Синод 2007 року обрав нових членів постійного Синоду. Тому ми запитали предстоятеля УГКЦ про те, чому це було зроблено і яка процедура вибору?

Блаженніший Любомир

Бачите, що є постійний Синод перш за все? Ми маємо, скажімо, митрополичий Синод — це є єпископи даної митрополії. Даного краю, можна так сказати, так як в Україні, в Америці чи в Канаді, де існують митрополії. Пізніше маємо великий Синод, як ми тепер називаємо — Патріарший Синод. Це значить всецерковний. Ми маємо 48 єпископів, включаючи емеритів. Всі разом вони становлять так званий великий Синод, який, як цього року зійшовся в Америці 40 єпископів. Це дуже поважний відсоток. Були присутні і брали живу участь у Синоді. Але тепер Синод триває 7 – 10 днів. А що у міжчасі? У міжчасі церковний закон передбачає групу з 4 єпископів, які є дорадниками Глави Церкви, Верховного архієпископа чи Патріарха, і з якими він сходиться періодично, так як у нашому випадку, 4 рази на рік, і які допомагають йому у розв’язуванні певних практичних питань, які зустрічаються у часі між сесіями. Тепер же ж цих 4 єпископів, бо одним з членів Синоду, з уряду розуміється, є сам Верховний архієпископ чи Патріарх. Він є той, кому дораджують, але він також вважається тим членом і головою того тіла. Трьох вибирає Синод, а одного призначає Верховний архієпископ. Їх вибирається на 5 років. А крім того також і заступників на випадок нездібності котрогось члена прибути на засідання Синоду чи діяти взагалі. Вони займаються великими проблемами життя нашої Церкви. 2 рази до року ми відбуваємо наше засідання в Україні, 1 раз — на якомусь поселенні. Ми вже були і в Польщі, і в Італії, в Бразилії. Стараємося кожного року в якійсь іншій країні бути, щоб там краще пізнати, могти краще налагоджувати чи напрямляти життя в даній ситуації. Треба звернути увагу, що ми хочемо, щоб члени посійного Синоду не були всі, скажімо, з України, але щоб вони представляли різні країни, це означає — наші поселення. Для прикладу, ми маємо крім самого Патріарха, двох з України владик, але маємо одного з Канади, одного з США. Заступники є також з різних країн. Є, скажімо, з Бразилії, який при потребі може ввійти в акцію. На те, щоби наша Церква на такому навіть, так скажу, на вузькому рівні 5 тільки осіб все ж таки мала певні відчуття тої глобальності нашої Церкви. Бо ми і сьогодні існуємо не тільки у самій Україні.

Кор.

У постановах Синоду читаємо про створення фонду на потреби новостворених парафій на сході України. Що це за фонд6 здається , є зрозуміло. Але з яких джерел він буде наповнюватися? Слухаємо відповідь Глави УГКЦ.

Блаженніший Любомир

Треба, може, зрозуміти. Наша Церква фінансується пожертвами вірних. Ми не маємо, ми мали колись майно, земельне майно, ліси, ін., якісь будинки чи що. Але все це нам насильно забрано. І ми сьогодні, може так і краще, не знаю, у кожному разі удержуємо нашу Церкву із пожертв наших вірних. Ми маємо різні джерела і форми підтримки. Ми маємо форму, я б сказав свого роду податкування, де кожна єпархія, кожний екзархат старається вложити якусь свою пайку для загальних потреб Церкви. Пізніше маємо також такий відкритий фонд, де ми за допомогою різних заходів стараємося зібрати певні фонди, щоб покрити завдання нашої Церкви. Церква не збирає задля свого збагачення, але щоб могти діяти. Крім того маємо ще такий специфічний фонд. Наприклад, Фонд Святого Андрія, який створений, властиво, минулого року. Яка його ціль? Це є гроші чи пожертви, призначені для обслуги наших емігрантів, які знайшлися з різних причин поза межами рідної землі. Це є, можна сказати, тимчасова справа, бо ті люди або повертаються в Україну, або осідають у країнах, де вони живуть і з часом будуть могти себе цілком фінансово забезпечувати і своїх душпастирів, і свою цілу структуру. На це ми вживаємо сьогодні те, що вже оголошене і на місяць грудень як збірка на так званий Андріїв гріш. Крім того ми тепер ще один фонд створили для тих наших єпархій, головно екзархатів, які не мають ще настільки сильної структури, щоб могти всі свої потреби, свої завдання сповнити власними силами.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент прогарми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.