Ексклюзивне інтерв’ю! Радіопрограма за участю отця-доктора Бориса Гудзяка, ректора Українського Католицького Університету у Львові. (Ведучий – о. Ігор Яців).

( розмір 5.45 MB )

о. Ігор Яців

Шановні радіослухачі, 16 квітня 2007 р. в Українскому Католицькому Університеті відбулась інавгурація о. д-ра Бориса Ґудзяка, якого 13 січня цього року сенат УКУ обрав ректором цього університету на нову каденцію. Сьогодні ми маємо нагоду запропонувати вам послухати ексклюзивне інтерв’ю, яке дав о. Борис Ґудзяк для радіо «Воскресіння». У розмові ми передусім запитали, чим є УКУ сьогодні.

о. д-р Борис Ґудзяк

Може так, застосовуючи метафору — УКУ як університет вже не дитина, а підліток. Такий пильний підліток, який працював совісно, який Богом обдарований добрими батьками, і ми вважаємо, що митрополит Андрей Шептицький та патріарх Йосиф Сліпий , мученики, ті, які нас породжували і давали нам життя. Спільнота не змарнувала тих останніх років, але вона ще дуже молода, вона набирає досвіду. Середній вік наших працівників близько 34-35 років включно з викладачами. Для всіх майже все попереду. Брак досвіду це — негатив, але з іншого боку — велика ініціатива. Я б сказав, одна така харизма, чи риса університету, яка обумовила його ріст — це погодження конфліктів, тобто поки що ми не руйнували лівою те, що будувалося правою. Я сподіваюся, що зі всіма обмеженнями внутрішніми, з тими труднощами, що нас оточують, зберігаючи цю юну надію, набираючись вже такого більш такого мужнього досвіду, і не входячи в суєту, в якій зайві конфлікти, траєкторія розвитку може продовжуватися.

о. Ігор Яців

Слухаючи відповіді ректора УКУ на наше перше запитання ми попросили назвати деякі цифри, щоб можна було простежити динаміку розвитку Українського Католицького університету.

о. д-р Борис Ґудзяк

Ну наприклад, як я перебрав ректорат УКУ в 2000 р. на основній праці було 74 особи, сьогодні — 240. Тобто число в 3,5 рази збільшилося. Взагалі всіх працівників є 342 з погодинниками та контрактниками чи волонтерами, які працюють без зарплати. Таких іноземців в УКУ є чимало. Це дуже відповідальне питання, бо ми живемо практично на громадських засадах. Ми не маємо бюджету, який нам передає кошти. Ректорат з року на рік, з місяця на місяць кошти мусить знаходити. Це 342 зарплати. Бібліотека зросла. Маємо вже 110 тисяч книжок на полицях, каталогованих. З кожного комп’ю тера, де є інтернет, можна цей каталог подивитися. Бібліотека, яка обслуговує ніби студентську спільноту, 500 стаціонарних студентів, фактично є відкрита для цієї України — маємо 6000 читачів записаних в нашій бібліотеці. І я дуже тішуся, це є ікона відкритості університету і знак того, що ми працюємо не лише для себе. Ми хотіли б, щоб це продовжжувалося. Основна динаміка УКУ — це динаміка, яку нам визначив Христос. Він як Вседержитель прийшов у цей світ і умалив себе. Він фактично нічого не збудував, нічого не перемінив, він просто свідчив про певні істини. УКУ і, мені здається, Церква, християни, сьогодні просто смішно, щоб ми претендували на якусь силу чи на якусь владу. УКУ це є менше ніж 1 від львівського студентського простору. У Львові є 120 000 студентів, а у нас є 500 стаціонарних, 400 заочників. Тобто ми маємо 0, 8 % львівського студенства. Але громада тішиться УКУ, доброзичлива громада, бо цей мікроскопічний інститут має певні духовні вартості: редлігійні, духовні, а також соціальні і громадсько-політичні. Ісус також більше свідчив, його апостоли закінчли, якщо по-людському говорити, дуже сумно, всі стали мучениками. Ми маємо за собою мучеників, ми також мусимо завжди знаходити ту рівновагу. Яка різниця є між успіхом і правдивою плідністю? Плід завжди готовий вмирати, щоб давати знову життя для насіння, яке є у його серці. Це для нас як виклик так і наша радість.

о. Ігор Яців

Що найцінніше може дати УКУ своїм студентам?

о. д-р Борис Ґудзяк

Я думаю, що УКУ може допомогти студентові відкривати свою свободу і свою гідність. Це є Богом дані наші харизми і наші риси. Більшість наших людських проблем походять від того, коли ми не пізнаємо своєї гідності, поводимось негідно, принижуємо гідність інших і коли ми зловживаємо своєю свободою або не чуємося цілком свобідними. Наскільки можновладці, сталіни і гітлери, наскільки різні багаті люди, олігархи є в’язнями своїх ідеологічних конструкцій чи свого матеріального чи іншого прив’язання чи пристрасті. Як гарно побачити людину, яка є щаслива. Щаслива з того, що має, що повільно і чесно здобуває. Я як став ректором, побажав своїм студентам і собі, щоб з університету виходили люди, які вміють природньо оперувати двома словами — дякую і перепрошую. Чи нам це завжди дається, чи легко ректорові бути таким, котрий щиро і легко кається, очевидно, що ні — є різні проблеми. Але мушу сказати, що дуже радію своїми випускниками, чктверта частина яких служить як священики, дияконами, третя частина поїхала закордон на спеціалізоване навчання і вертається, іншаі працюють тут, родять дітей, закладають сім’ї, деякі йдуть у бізнес, політику. Годі було очікувати такі плоди за такий короткий час.

о. Ігор Яців

Визнання богословської освіти в Україні. Який стан і які перспективи можна очікувати в найближчому майбутньому?

о. д-р Борис Ґудзяк

Отже, ми десять років боролися, змагалися за те, щоб міністерство освіти ввело богослов’я в перелік дисциплін спеціальностей, з яких можна робити бакалавра, спеціаліста, а згодом магістра. Це годі описати. Це можна зняти цілий фільм з тих сцен, коли відбувалися, коли нам спочатку казали: «Можливо колись дійде до визнання теологоії , але богослов’я в ніякому разі». Кожен, хто подумає, знає, що теологія це є богослов’я, це є одне і те ж слово. Треба було спокійно, з великою чуйністю до нашого тяжкого минулого підходити до цієї справи. Тут Помаранчева революція, колегіальність вищих навчальних закладів, закрема, Львівського національного університету, ректора Вакарчука, і керівництво нашої області Петро Олійник і Павло Хобзей, який відповідає за освіту дуже допомогли в минулих роках. Проблема зараз стоїть наступна, що в університеті можна зробити диплом з богослов’я теоретично, якщо в даному закладі є ліцензована, а згодом акредитована програма. Але в Україні не можна ні здобути ні мати вищого ступеня з богослов’я. Бо Вища атестаційна комісія так званий ВАК не визнає богослов’я. Тобто це є окремий список. І ми почали тепер інтенсивну працю над тим, щоб в цей список богослов’я удостоїлося попасти. 6 березня я особисто у Львові вручив Президентові України клопотання, прохаючи його, щоб він особисто звернувся до ВАКу, до міністра освіти. 8 травня Президент має відвідати УКУ в Римі і я має надію, що там можна буде продовжити цю розмову. Проблемою є те, що нема в Україні офіційно кваліфікованих викладачів богослов’я. Бо ніхто, навіть з тих, що здобули за кордоном диплом, не можуть його нострифікувати, бо це неможливо, щоб був вищий диплом з богослов’я. Так що це є той рецидив, який необхідно ще подолати.

о. Ігор Яців

У січні цього року вас було вибрано ректором УКУ на другу каденцію. Як Ви сприйняли цей результат: як покуту чи як нагороду?

о. д-р Борис Ґудзяк

Вибір сенату відбувся 13 січня, але процес тривав від вересня, коли я був у тривалій творчій відпустці. В університеті це питання обговорювалося. У нас є різні інстанції, працівники через вчену раду можуть пропонувати кандидата, сам сенат може пропонувати кандитата, а також Блаженніший, як великий канцлер, найвищий моральний авторитет в університеті. Сенат і вчена рада після консультацій в спільноті пропонували мою кандидатуру і згодом Блаженнішвй її затвердив. Іншими словами день 13 січня не був несподіванкою. Очевидно, приємно мати таку підтримку. Також з другого боку, не можна заховати таку думку, що ніхто не дуже хоче цієї посади. Вона є зараз надзвичайно важка і я згадав, які є фінансові відповідальності на ректорові. Нема вищої інстанції, яка би подбала про зарплати наприклад. Ця боротьба за акредитацію виснажлива. Я думаю, що, хоч статут цього не забороняє, поки що Церква, мабуть, очікує, щоб ректор був священиком. Хоча коли я став ректором у 2000 році, я сказав, що я надіюся, що колись жінка буде ректором цього університету. Один з найкращих ректорів Львова, яка тепер переїхала до Києва, це ректор львівського банківського інституту, яка тепер перейшла на ректорство основного баківського інституту у Києві, п. Тамара Сновженко. Отже, можуть бути і миряни і мирянка ректором, але поки зщо очікувння є, що буде священик. Нема багато священиків, які хочуть цю посаду. Одне з моїх завдань мабуть є, щоб забезпечити кілька кандидатур. Хто мене знає з виду, бачить, наскільки я посивів і полисів за ті останні 5-7 років. Я дуже люблю цей університет, його працівників і студентів, відчуваю їх прихильність і любов. Тоді на інавгураційній лекції я думаю ця згуртованість і щирість була відчутна. Це би було великою неправдою, коли б як сказав, що не люблю цієї праці і посади. Вона є цікава, за ці роки багато сталося, ми багато пережили: папський візит, будова нової семінарії, партнерство з отцем Прахом, о. Шевчуком, і з цілою командою семінарії; відбулася революця, акція Різдво разом, будова нового богословського корпусу, визнання богослов’я, а найважливіші тих 450 людей, які закінчили. Знаєте, якщо людина себе може замістити на світі, думаю, кожен батько чи мати на рівні інстинкту чи свого духу хоче лишити після себе життя, я не знаю хто з випускників буде на моєму місці ректорському, але я маю надію, переконаний, що тих 450 людей становлять такий колосальний потенціал для Церкви і для України, що для нього варта навіть згоріти, на цій праці .

о. Ігор Яців

Нова каденція відкриває шлях для реалізації нових ідей. Що планує здійснити ректор УКУ під час своєї другої каденції?

о. д-р Борис Ґудзяк

УКУ за 15 років пережив і осягнув чимало. Має за собою цю колосальну історію мучеників — Патріарха Йосифа, митрополита Андрея. Маємо ми дружбу з багатьма інституціями в Україні і ширшого вселенського християнського світу. Україна має колосальні потреби. Ми бачимо як наш нарід є пригноблений, розбитий, як йому бракує провідників. Ми не можемо збоку дивитися якось пасивно. Тому моє питання до наших працівників і студентів, до ширшої громадськості: чи ви хочете щоб УКУ відчалив на глибоку воду? Можна свідчити ясніше і з ширшим радіусом, можна багато більше ще зробити. Але для цього треба, щоб ми виправили деякі свої слабші місцяці, риси, які визначав ще Остап Вишня: спізнив, забув, якось то воно буде, а я би ще додав моя хата скраю. Треба, щоб працівники і студенти виструнчилися. Є багато такого знаєте ще дріб’язкового нарікання, шукання кістки в молоці. Очевидно досвід не міг бути, бо інституція молода, але він з часом і буде скріплюватися. Ми маємо прекрасні терени, на яких ми би хотіли розбудувати студентське містечко, але це не є питання вольового рішення ректора чи ректорату — тут мусить бути чіткий запит і дуже та ке спокійне і стабільне підставлене плече цілої Церкви і громади. Це, очевидно, означає також фінанси. Але фінанси завжди прийдуть, якщо є ідея, якщо є люди, відповідний дух навколо цієї ідеї, якщо це є Божа воля, то матеріальні засоби приходять. Принаймні, це наш досвід за ці роки. Господь в різний спосіб закликав апостолів, рибаків відплисти на глибоку воду. Вони боялися, вони пішли на середину Генісаретського озера і там, хоча вони ловили пару днів і нічого не зловили, там їхні сіті почали тріщати від тої риби. Ісус казав їм «Ви тепер будете ловити людей». Скільки людей в Україні чекає на простягнуту руку, на добре слово, на підтримку їхньої гідності і свободи.

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.