Місійна діяльність Української Греко-Католицької Церкви

( розмір 5.51 MB )

Кор.

12 січня 2007 року у приміщенні Реколекційного центру курії Львівської архієпархії (Львів-Брюховичі) відбулася зустріч Блаженнішого Любомира, Верховного Архієпископа Києво-Галицького, з ректорами семінарій УГКЦ в Україні, настоятелями жіночих і чоловічих чинів та згромаджень, головами комісій УГКЦ. У засіданні також взяли участь Преосвященні Владики Діонісій (Ляхович), Гліб (Лончина), Степан (Меньок) та Ярослав (Приріз). Головною ідеєю, яка спонукала Главу Церкви ініціювати проведення такої зустрічі,

була місійна діяльність УГКЦ.

Відкриваючи засідання, Блаженніший Любомир назвав три види чи напрямки діяльності Церкви: пасторальний (парафіяльний), тобто праця на оформлених структурних одиницях – парафіях із приналежними до спільноти вірними; місійний – проповідування Євангелії для тих, хто ніколи не чув про Христа; екуменічний – діяльність, скерована на відновлення первісної єдності Церкви.

Слухаємо фрагмент виступу Блаженнішого Любомира

Блаженніший Любомир

Церква має дбати за людей, допомогти їм осягнути спасіння. Є три, так би мовити, загальні ділянки праці Церкви. Перша- це є пасторальна. Ми могли її майже ідентифікувати із парохіяльною — це є обслуга людей, які вже є згуртовані у парохіях, де є майже упорядковане життя і їх треба підтримувати у цьому житті, задовольняти усі їхні потреби. Останнім часом виявилося, так як Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ часто підкреслював, як і його попередники, що треба попрацювати дуже, щоби оживляти парохіяльне життя, ту пасторальну діяльність Церкви. Він цьому надав ім’я друга євангелізація чи нова євангелізація. Це значить — людей, які вже є членами Церкви, членами парохій, охрещені, щоби оживити їхнє духовне життя. Це є пасторальна діяльність Церкви. Друга діяльність Церкви — це нести Слово Боже до тих, хто про це слово ще не чув, а це називається місійна діяльність Церкви. Місії — це значить іти до людей, які про Ісуса Христа ще не чули, так звані місії до поган. Третя ділянка, можна сказати почалась з початком минулого 20 ст. Так звана екуменічна пасторальна діяльність, метою якої є привернути єдність між християнами. Ту єдність, яка була на початках.

Ми сьогодні знайшлися ще в такій особливій ситуації, що маємо за останні кількадесять років діяльність, яку не можна називати пасторальною і яку не можна називати місійною. Бо йдеться про людей, які не є у парохіях, у нормальних структурах Церкви, де вони мають усю потрібну обслугу і задоволені усі їхні потреби нормально, за виразним порядком і т. д., а з другої сторони не розходиться про людей, які ніколи не чули про Ісуса Христа. Це є люди більш чи менш, залежно від особи, які є охрещеними і є християнами. Головно їх відносимо за останні 10-15 років до так званих емігрантів. Але це не лише ті, що за останні 15 років виїхали, але й ті, що живуть поза межами України вже більше ніж 15 років головно в нетрах колишнього Радянського союзу, у Сибіру, куди були насильно вивезені. Це люди віруючі до великої міри, які взяли з собою віру батьків і передали, як уміли, своїм дітям. Це є та, головно так звана, Східна діаспора, ті люди, що є в країнах колишного союзу. Це є Російська федерація сьогодні, Казахстан і інші ділянки.

Кор.

За словами Глави УГКЦ, для реалізації цього напрямку вже зроблено декілька конкретних кроків: Владику Гліба було призначено Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії, Іспанії та Ірландії. Відбулися душпастирські візити Владики Діонісія до Португалії, Румунії, країн Прибалтики та Греції; відбулися зустрічі Блаженнішого Любомира в рамках його візиту із відповідальними за міграцію урядовцями Німеччини та Великобританії; проведено благодійну збірку «Андріїв гріш» тощо. Про це Предстоятель УГКЦ розповів таке

Блаженніший Любомир

Ви напевно свідомі того, що робимо заходи для того, щоби тих наших братів і сестер, що є поза межами України і поза межами наших стабільних структур, скажімо Північна Америка, Південна — має стабільні стркутури, і є єпархії, екзархати, так само частинно в Європі, поза тими структурами ними треба зайнятись. Ми робили і робимо різні заходи. Згадаю тільки кілька. Постійний Синод у липні цього року зустрічався з гловою Кардиналом Мартіно, який відповідає, власне, за той уряд душпастирства для мігрантів. Ми написали листи до усіх президентів усіх європейських єпископських конференцій, представляючи нашу проблематику. Тому кілька тижнів на нашому митрополичому Синоді у Києві говорили з представниками секретаріату Президента у тій справі. Стисло кажучи, в уряді сьогодні немає уряду, який би як такий відповідав за справи емігрантів.

Є інши ініціативи. От, скажімо, владика Діонісій їздив відвідувати наші гродади у Португалії, у Греції прямо, щоб запізнатися з тою ситуацією, яка там є. Владика Гліб є апостольським візитатором для Італії, Іспанії, Ірландії. Може ви звернули увагу, що у різвяному вітанні багато було звернено увагу до тих людей, мігрантів наших. І це є дуже поважна ділянка, яка вимагає багато зусиль, планувань, багато виконування, певні також фінансові засоби, щоби забезпечити, так як Церква є зобов’язана це робити, забезпечити духовну опіку для тих цюдей. Бо вони ього дуже потребують.

З цим пов’язані й інші проблеми. Проблема правного оформлення емігрантів. Цим займається комісія «Справедливість і мир». Коли наш постійний Синод був в Англії на початку грудня, ми також мали зустріч з представниками їхнього еміграційного уряду. Також, коли я був у Німеччині влітку, так само про цю справу багато говорилося. Одним слвом, є дуже широке поле, над яким треба працювати, і ми над тим хочемо працювати.

Кор.

При цьому Блаженніший Любомир наголосив, що трудністю є знаходити «робітників» для цієї ниви-священиків, представників монашества, які були б готові піти та послужити вірним Церкви, де б вони не перебували.

Головним завданням сьогодні, за словами Предстоятеля УГКЦ, є потреба розбудити в народі місійну духовність

Блаженніший Любомир

У нас є великий наголос, як так собі пригадаєте ті реколекції, які ви слухали, великий наголос є на спасіння власної душі. Найважливіша річ — це спасти свою душу. У цьому немає сумніву. Але Другий Ватиканський Собор у своїй Конституції про Церкву і в інших документах дуже наголошує місійний характер Церкви. А місійний характер Церкви є думати про спасіння свого ближнього, не тільки про своє власне. Чи це буде поганин, чи це може бути людина , яка відбігла від Церкви, відчужилася, чи це може бути така людина, яка віруюча, практикуюча, яле знайшлася осамітнена, немовби призабута — це другорядне. Важливим є, що ми хочемо дбати за людей, не тільки за своє власне спасіння. І наша, так би мовити, інтуїція булла, щоб як підставу для усіх тих дальших розв’язок зробити сильну акцію. То не є акція на одну неділю, на один місяць чи рік. То є ціла програма, яка, я думаю, мусить бути втілена у наші проповіді, у наші молитви, взагалі, у ціле церквоне життя. А саме, збудити у нашому народі взагалі, вірних нашої Церкви почуття, бажання дбати про спасіння других людей. Не можна сказати, що у нас немає місійного духа. Ми маємо примір наших священиків, сестер, братів, які на початку 20 ст. пішли до Канади, Бразилії. Ми маємо примір редемптористів бельгійських, які у першому і другому десятилітях минулого століття прийшли в Україну і прекрасно працювали. Бельгійці в Україні. Отже, це не є нам чуже, цілковито відсутнє, але воно чомусь приспалося.

Кор.

Згодом у рамках зустрічі Блаженнішого Любомира з ректорами семінарій УГКЦ в Україні, настоятелями жіночих і чоловічих чинів та згромаджень, головами комісій УГКЦ мав слово Владика Діонісій (Ляхович), який наголосив, що Церква є місійною за своєю суттю, і місійність є ознакою здоров’я церковної спільноти.

Тобто йдеться про постійне завдання Церкви проповідувати Євангелію всім народам

Діонісій Ляхович.

Церква є побудована на основі Святої Тройці. Церква- це є зібрання народу во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, яка живе саме тією самою любов’ю- карітас, агапе. Бо любов є тільки одна. Любов- карітас — є одна. Це є та сама любов, що єднає три особи Бога. Це є та сама любов, яка єднає Церкву в одну святу, соборну і апостольську. І тому Церква є також покликана піти назустріч тим потребуючим, піти назустріч саме любов’ю і саме любови значить піти там, де є потреба, щоб наголосити саме ту благу вість, благу вість християнську, благу вість любови, Царства Божого. Те Царство, яке вже є присутнє тут і тепер. І тому християнська Блага вість не може бути закрита у собі. Вона повинна бути поділена, повинна бути подана для інших. Тому Ісус Христос посилає своїх учнів: «Ідіть і навчайте усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Тому Церква по самій своїй сутності, самої своєї дефініції, тому що вона є збудована на Святій Тройці, на любові карітас, вона є місійною у своїй сутності. Тому навіть ознака здоров’я Церкви — це коли Церква є місійна. Те саме бачимо навіть у природі: коли дерево здорове, воно має здатність своє насіння розсівати чи то подихом вітру, чи тим добрим якісним плодом, що пташки його їдять і розносять. Якби дерево було закрите у собі, воно би завмерло, а так воно живе, розвивається і не є під загрозою зникнення.

Отже здоров’я Церкви залежить багато від того, чи Церква є місійна. Якщо не є місійна- вона замикаєтьься у собі і завмирає.

Відтак Владика Гліб (Лончина) представив статистичну інформацію про душпастирську ситуацію в Росії, країнах Прибалтики та Західної Європи

Владика Гліб Лончина

В Схіній Україні ми маємо ці три єпархії і екзархати: Київська, Донецько-Харківський і Одеський екзархати. Там не маємо багато священиків. У Києві — 23, в Одеському — 19, у Донецькому є 37 священиків. Є деякі монастирі у цих територіях: у київському є три чоловічі, два жіночі, у Одеському є три чоловічі і один монастир жіночий, в Донецькому — два чоловічі і три жіночі. Вже згадана Росія потребує нових священиків. Тепер вже є 20 священиків, а потребує ще принаймні 4 на початок. Прибалтику відвідував владика Діонісій недавно. Там працює 6 священиків у тих трьох країнах Прибалтики. У західній Європі: в Італії маємо 30 священиків, з яких 23 є постійні, вони прийняті до латинських дієцезій як капелани для греко-католиків, а громад є 100. То значить, що не в кожній громаді може бути Служба Божа щонеділі. Часом є раз на місяць. В Іспанії маємо 14 священиків, які працюють, і біля 25 громад. Там характерним є те, що люди багато біьше оселяються, як де небуть інде. Там люди купують свої доми, беруть кредит на 30 років, оселяються і спрваджують свої родини. Там багато дітей є. В самому Мадриді є щось коло сто дітей у їхній недільній школі. Так само у Барселоні є багато дітей і по інших місцевостях. Маємо три церквоні структури у Західній Європі. Це є Англія, Франція і Німеччина. Там є єкзархати і також туди приїдждає багато наших людей- заробітчан. Але там є легше зорганізувати, бо вже є церковні структури, вже є не тільки екзархати, але і парафії. Але і там потрібно нових покликань. В Португалії тепер є тільки сім священиків, в Греції маємо тільки одного священника, а там є маса людей.

Кор.

Крім того учасники засідання сформулювали такі актуальні потреби у ділянці налагодження душпастирської опіки мігрантів: церковних структур (заснування парафій, апостольських візитатур, екзархатів тощо); стратегії (що хочемо осягнути); священиків; монахинь та монахів; катехизації дітей та дорослих; підготовки потенційних кандидатів.

У підсумку учасники зустрічі вирішили до 6 лютого провести окремі засідання ректорів семінарій, настоятелів чоловічих та жіночих чинів і згромаджень, членів мирянських організацій та голів комісій, на яких обговорити та накреслити конкретні пропозиції. Відтак речники від кожної групи 6 лютого зустрінуться з Блаженнішим Любомиром і представлять свої напрацювання.

Підготував о. Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.