«Тиждень молитов за єдність християн»

( розмір 5.54 MB )

Кор.

Цього року християни всіх Церков і деномінація знову єдналися в спільній молитві за єдність християн та примирення між людьми, націями й спільнотами. Екуменічний Тиждень молитов за єдність християн у 2007 році, як завжди, відбувався протягом 18-25 січня. Важливо, що в цьому році з ініціативи УГКЦ такий Тиждень молитов було проведено і в Україні.

Час проведення Тижня молитов було обрано Світовою Радою Церков не випадково. Цей тиждень за Григоріанським календарем завершується саме в день навернення апостола Павла, що відзначається 25 січня. Символіка цього свята дуже яскрава: у цей день по дорозі до Дамаску один Із переслідувачів учнів Христа, Павло, побачив самого Ісуса й почув Його голос. Відбулося чудесне навернення цієї людини, яка з часом стала Апостолом народів, віддана Євангелії й Христу.

Екуменічний рух, метою якого є об’єднання Церков, постав у результаті поділу в християнстві. Тому можна сказати, що його історія така ж давня, як і саме християнство. Уже в ранніх християнських спільнотах апостоли порушували питання збереження єдності, засуджуючи всілякі поділи, що протиставлялися волі Ісуса Христа, який дав початок одній, святій та апостольській Церкві тут, на Землі (пор. І Кор. 1, 11-13; Гал. 1, 6-9). Подібно, усвідомлюючи існування єдиної Христової Церкви, чинили Отці Церкви, які виразно виступали проти єресей і сект.

Вже ближче до наших часів традиція спільної молитви разом з іншими християнськими конфесіями стає більш поширеною та систематичною. На початку XIX століття однією з перших таких акцій була спроба протестантського пастора Джеймса Стюарта, який у 1820 році надрукував спеціальний текст «Спільної молитви-прохання благодаті Святого Духа». Через 20 років інший пастор, Ігнатій Спенсер, запропонував дещо інші та глибші за змістом спільні молитви для усіх без винятку християн.

З часом наступні ініціативи ставали все частішим та більш конкретним явищем: англіканські спільноти, протестанти та католики почали заохочувати вірних до спільної молитви за єдність, особливо під час святкування Зіслання Святого Духа. Незважаючи на те, що подібна ідея була прихильно сприйнята у різних середовищах, вона все ж не змогла прижитися у християнстві того часу. На практиці усі християни молилися окремо, лише у своїх власних церквах, де метою таких молитов було прохання навернення „ іновірців ” до своїх власних конфесій.

Справа швидше зрушила з місця лише тоді, коли на початку тридцятих років XX століття до неї долучився католицький священик з Ліону о. Паул Кутюр’є (РаиІ Соигигїег) (1881-1953). Він запропонував нову формулу молитви, яка була не за інші конфесії, але разом з іншими конфесіями та на умовах, які нам залишив Ісус Христос у своїй Євангелії: „Щоб усі були одно”. Це було дуже сміливе нововведення. Молитви супроводжувалися зустрічами й спеціально підготовленими богослужіннями. У такий спосіб, починаючи з 1935 року, розпочато спільну молитву, яку можна вважати за початок сучасного Тижня молитов за єдність християн.

У наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається в усьому світі: разом моляться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою воз’єднання розділеного тіла Христового. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці.

Відповідно до 40-літньої практики кожна така молитовна зустріч має свою окрему тему. Темою цьогорічного тижня будуть слова з Євангелія св. Марка: «Глухим дає слух, а німим – мову» (Мк. 7:37). Ініціаторами цієї теми виступили християнські Церкви Південної Африки, яку підтримали Церкви Світової Ради Церков у Женеві і Папська Рада у справах єдності християн Римо-Католицької Церкви.

Екуменічний тиждень молитов за єдність християн, як і планувалося, у Києві розпочався Вечором колядок та щедрівок у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ (вул. Микільсько-СлобІдська. 4, метро „Лівобережна”). Відтак 21 січня у храмі Святої Катерини Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви (вул. Лютеранська, 22) відбулася спільна молитва, в якій взяли участь миряни різних Церков разом із пастирями Реформаторської Церкви, Англіканської спільноти та священиками Римо-Католицької й Греко-Католицької Церков. 23 січня в храмі Святого Олександра Римо-Католицької Церкви в Україні (вул. Костельна, 7) відбулася чергова спільна молитва за єдність християн.

У римо-католицькому храмі святого Олександра про єдність спільно просили отець Віктор Симон (РКЦ), єпископ Богдан Дзюрах (УГКЦ) та пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви Святослав Фехтель. Разом вони промовляли Отче наш, по черзі читали Біблію, спільно благословили паству. Віруючих у храмі було десь з півсотні. Проповідь мав владика Богдан. Говорячи про безліч моделей християнської єдності, яку пропонують вчені, теологи чи просто мрійники, він запропонував до кожної великої справи йти маленькими кроками. Рецепт християнського примирення, запропонований владикою Богданом, простий — перестати говорити зле один про одного. Бо, вважає єпископ, не так страшні церкві пожежі чи бульдозери, як слово, сповнене злим духом. Адже за Теодором Студитом, слово людини відображає її нутро. Мабуть це мав на увазі Христос, коли говорив те, що так часто забувають всі Його послідовники: «А я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові». Часто лукаві виправдовують свою «праведну» лють до інших, сприймаючи христове застереження лише у вузьких межах власного обряду. Тільки конфесійно «ріднішому» брату ще можна стерпіти, але панькатися з інакомислячим — це вже янгольське терпіння. Стримати злослів’я може молитва, якщо уста зайняті промовлянням Божих слів, то там вже не поміститься жодна хула. Все ж добрий почин зроблено.

Завершився Тиждень молитов у четвер, 25 січня 2007 року, о 18.00 спільною молитвою в храмі Святого Василія Великого УГКЦ (Вознесенський узвіз, 7, біля Львівської площі). У молитві взяли участь Верховний Архиєпископ Кисво-Галицький Блаженніший Любомир, Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні Владика Станіслав Широкорадюк, Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Владика Богдан Дзюрах, пастор Реформаторської Церкви Клаус Вандергріп, пастор Німецької Євангелічно-Лютеранеької Церкви Святослав Фехтель та численні миряни, представники різних конфесій України. Проповідь того дня виголосив пастор Реформаторської Церкви Клаус Вандергріп. Відтак, після завершення молитви, із промовою виступив Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні Владика Станіслав Широкорадюк. Він говорив про те, що бажання єдності має виховуватися ще у сім’ї.

Владика Станіслав Широкорадюк

Ми сьогодні добре знаємо, від чого розпочинається та правдива єдність, і де розпочинається якесь непорозуміння. Це— сім’я, і, власне, в сім’ї якраз ми плекаємо або ту правдиву єдність, любов, яка потім променює для інших народів, або в тій сім’ї виховується хтось, хто буде ділити, творити ті розділи, які ми сьогодні бачимо. Я хочу, щоб усі християни усвідомили, що усі ми відповідальні за нашу єдність. Якраз розпочинається Рік сім’ї. Якраз у сім’ї ми будемо виховувати або тих людей, які нас будуть єднати, або тих, які розділяють. Просімо сьогодні Господа, щоб цей діалог між нами був щирий. Бо повна єдність то не означає, що можемо підкоритися тому чи іншому єрархові. Єдиний єрарх, який є у нас, це Ісус Христос, наш Бог. Йому ми усі підкорені, і це найголовніше. Але правдива дійсність є така, що іншу людину Бог так само любить, як мене, а може і більше. Ми цього не певні. Якраз признати те, що моє «я» може бути менше, ніж тої особи, на яку я дивлюся, може, трохи так згори. Бог дивиться в серце людині, і ми ніколи не можемо бути певні, кого Бог більше любить — мене чи іншого. Любить більше мою конфесію чи може якусь іншу, тому що не конфесія спасає, але спасає Христос. І спасає не загалом ту чи іншу конфесію, але індивідуально кожна людина, кожна душа має своє відношення з Богом. І це для нас є та велика таємниця, яка змушує нас спільно молитися і спільно шанувати один одного.

Кор.

Після Владики Станіслава промовляв пастор Німецької Євангелічно-Лютеранеької Церкви Святослав Фехтель. Головною думкою його промови була подяка організаторам спільної молитви за всі старання для її проведення.

Пастор Святослав Фехтель

Хочу подякувати за те, що ви прийняла нас сьогодні у церкві, перш за все Блаженнішому Любомиру, єпископу Станіславу, єпископу Богдану. Ви бачите, якого рівня досягнув цей Тиждень молитов за єдність християн, і що ви і єпископи знайшли час. Я справді вдячний їм і вам за те, що ви знайшли час у такий будній день і прийшли до храму, і ми з вами з усіма помолились за ту єдність, яка може бути тільки у мріях, але вона вже є. І ми бачимо її сьогодні, ми з вами вже співпрацюємо. Від сьогодні кожен з вас— це співпрацівник для цієї єдності. Головне зберегти те, що ми маємо, зберегти те, свідками чого ми є і нести далі. Бережно, як малу дитину, у цей час. Недаремно у цей час, після Різдва, коли Хритос народився, це маленьке дитятко, і оце зараз у нас є ця маленька єдність, яка народилася. Як ми повинні до неї ставитися? Як з маленькою дитиною. І мир Божий, який найвищий за всяке розуміння, збереже наші серця і думки в Ісусі Христі.

Кор.

25 січня 2007 року в храмі Святого Василія Великого УГКЦ в рамках проведення Тижня молитов за єдність християн виступив Блаженніший Любомир. Він щиро подякував усім учасникам молитви, а особливо тим, хто її організував. Тоді Глава УГКЦ висловив свою надію на те, що в подальшому щораз більше громадян нашої держави будуть долучатися до спільної молитви за єдність християн.

Блаженніший Любомир

Коли християни різних конфесій сходяться і бажають у якийсь спосіб зблизитись один до одного, краще пізнати один одного, шукати доріг до справжньої християської спільноти, ми, звичайно, покликаємось на слова Ісуса Христа: «Щоб усі були одне» так, як три особи у Пресвятій Трійці. І ми крім того ще уживаємо, дозвольте, що так скажу, два чарівні слова: єдність і діалог. Дозвольте, що я, може дещо інакше, як я вже згадав, оцю справу представлю. По цілому світу сьогодні моляться, так як ми тут, оцю молитву спільну, чи це у формі молебна, чи у якій ішній формі, закінчують спільною рецитацією Господньої молитви «Отче наш». Ми це також зараз зробимо, але чому? Бо коли апостоли до Ісуса Христа прийшли: «Навчи нас молитися». Він почав молитву, яка може в перший момент дивно зазвучала у їхніх вухах. «Моліться так: Отче наш…». Слово «єдність»— то є таке трошки теоретичне слово. Та не завжди легко собі уявити, що воно означає, як та єдність має виглядати? Але кожний з нас знає, я думаю, що таке бути братом чи сестрою в родині. Коли ми усі скажемо «Отче наш» — то ми одна родина, тато наш. Гляньмо направо, гляньмо наліво, на тих хто стоїть поруч нас. Та ж то наші брати і сестри! То є єдність. А діалог — то є розмова між дітьми одного батька при одному столі. Це є діалог. Це не є якась особлива форма розмови, дуже торжественна, дуже формальна. Ні. Діалог— це розмова дітей довкруги стола, того самого одного родинного стола. Ісус Христос, може, і, як я сказав, заскочив своїх учнів, коли їм сказав: «Моліться «Отче наш»». Але, властиво, яка різниця між словами «Отче наш» та словами «Щоби усі були одне»? Властиво, різниці нема, суттєвої різниці нема. Але мені здається, що коли ми разом ці слова вимовляємо, не тільки устами, але і серцем, тоді ми здійснюємо оте, чого Ісус Христос бажає, про що він молився і що він нам говорив. Тому єдиними устами і єдиним серцем змовмо тепер оцю Господню молитву.

Кор.

Після цих слів всі учасники спільної молитви разом промовили молитву «Отче наш». Відтак предстоятелі на молитві, кожний згідно із своїм обрядом, уділили всім присутнім своє благословення. Гарним завершенням Тижня молитов за єдність християн стало чаювання, приготоване ченцями-василіянами, до якого були запрошені всі присутні.

Підготував о. Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.