Урочистості із нагоди 100-літнього ювілею від дня народження блаженної пам’яті владики Володимира Стернюка

( розмір 5.75 MB )

Кор.

10-12 лютого 2007 року у Львові відбуваються урочистості із нагоди 100-літнього ювілею від дня народження ісповідника віри місцеблюстителя Києво-Галицької Митрополії УГКЦ блаженної пам’яті Владики Володимира Стернюка.

Владика Володимир Стернюк, ієромонах-редемпторист, довголітній єпископ, згодом Містоблюститель і Правлячий Архиєрей Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви народився 12 лютого 1907 року в Пустомитах, біля Львова. Після закінчення навчання у Львові та Бельгії і вступу до Чину редемптористів був висвячений на священика. Переховуючись на горищі собору Святого Юра, став свідком ліквідації УГКЦ на Львівському “Синоді”.

Після арешту 1947 року провів п’ять років у в’язниці і таборах праці в Сибіру. Після повернення до Львова працював сторожем, бухгалтером, двірником та санітаром швидкої допомоги, одночасно таємно виконував священичі обов’язки.

У 1964 році Володимир Стернюк був рукоположений на єпископа і очолював УГКЦ в Україні з 1972 по 1991 рік аж до повернення Глави УГКЦ Мирослава Івана (Любачівського). Це був час жорстоких брежнєвських репресій та боротьби за визволення наприкінці 80-тих.

Будучи пастирем і харизматичним лідером підпільної Церкви, архієпископ Володимир керував нею з однокімнатної комунальної квартири, де кухня й ванна були спільними з сусідами. Його добре пам’ятають за розважливість, рішучість, теплоту й розуміння. Він помер 29 вересня 1997 року. Цього дня центральними вулицями Львова пройшла велика похоронна процесія.

Голова оргкомітету святкування ювілею о. ієрм. Севастьян Дмитрух про ідею святкування зокрема зазначив: «Перебуваючи у родині Стернюків, визріла ідея відсвяткувати цей ювілей. Метою відзначення цього ювілею є пригадати усім про життя та діяльність митрополита Володимира у переломний та знаковий час для Української Греко-Католицької Церкви».

7 лютого 2007 року, в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові було відслужено архиєрейську Божественну Літургію з нагоди 100-літнього ювілею від дня народження ісповідника віри Місцеблюстителя Києво-Галицької Митрополії УГКЦ блаженної пам’яті Владики Володимира Стернюка. Спільну молитву, в якій взяли участь владики-члени Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії, очолив Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький.

У проповіді Блаженніший Любомир передусім пояснив, що цю Літургію владики служать не в сам день народження єпископа Володимира (він народився 12 лютого 1907 року), оскільки 7-8 лютого відбувається Тридцять четверта сесія Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії, і, таким чином, є нагода всім владикам спільно відслужити Службу Божу за ісповідника віри, архієрея Володимира. Відтак Глава УГКЦ

наголосив, що сьогоднішня Літургія подячна, адже вона є виявом вдячности покійному владиці за його відповідальне сповнення свого уряду.

Блаженніший Любомир

Я хочу навести три моменти, за які хочемо особливо подякувати. Хоча напевно є багато-багато більше причин, чому в сьогоднішній день, відслужуючи Святу Літургію в такому наміренні, ми би мали потребу і нагоду дякувати. Але зупинимось тільки на трьох. Для нікого, здається. не є тайною, а тим більше для тих, хто був свідком тих жахливих років, як нападав режим комуністичний на Містоблюстителя Владику Володимира. Як йому докучали, які пакості йому робили, які моральні тортури йому завдавали. І тому ми не дивуємося, коли чуємо оту розповідь, що в певний момент владика Володимир вже мав того всього досить, і прийшла йому думка — забратись, відійти. Але, коли він так, можна б сказати, готувався до такого кроку, відвідав він свого духівника і виложив перед ним свій намір. А духівник повелів йому залишитися. І він залишився. Послушний словам свого духівника, незважаючи на те, чого він вповні свідомий, що він залишається на дальші терпіння і моральні тортури, він залишився.

Ми знаємо також, що коли вже прийшли переломові часи, було зібрано чотиристоронню комісію, яка мала врегулювати дальше життя нашої Церкви. Виглядало би все було подумане на добро, але так воно не було. І в певний момент владика Володимир, свідомий своєї відповідальності, встав і пішов, відмовився дальше співпрацювати в такій схемі, яка могла бути для нашої Церкви фатальною. Сьогодні, дорогі у Христі, ми дякуємо покійному владиці Володимирові, якого тлінні останки спочивають у цьому катедральному храмі Святого Юра. Ми дякуємо йому за те, що він мав ту силу духа, незважаючи на переслідування, не податися. Не податися спокусі відійти. А з другої сторони, що він всупереч, може і добре подуманим, але дуже небезпечним для нашої Церкви схи мам, свідомий своєї відповідальності за долю Церкви. Бо ж він був містоблюстителем. Ми вдячні йому за оту відповідальність, те зрозуміння важливості свойого уряду.

Кор.

Але передусім Блаженніший Любомир у проповіді під час Божественної Літургії з нагоди 100-літнього ювілею від дня народження ісповідника віри блаженної пам’яті Владики Володимира Стернюка говорив про вдячність Богові за дар життя для майбутнього Місцеблюстителя Києво-Галицької Митрополії.

Блаженніший Любомир

Ця свідомість, що Господь Бог оцю людину покликав до життя, дав їй цей великий дар і провадив її впродовж людського земського життя. Це нас спонукує, побуджує до особливої вдячності Богові. Але також, дорогі у Христі, кожного із нас мусить застановити. Бо всі ми, тут присутні, одержали від Господа Бога дар життя, одержали від нього покликання, одержали від нього стільки різних благодатей. І нам так само, як святої пам’яті Владиці Володимирові, колись прийдеться за це зложити звіт. Не перед людьми, а перед Богом. Господь Бог нас покликав в своїм милосерді, в своїй доброті так, як і його покликав. І ми сьогодні споминаємо день народин, отой гарний, той такий милий день, коли людина починає жити вже як самостійне єство. Коли перед нею розвивається майбутність, коли кожний, хто переходить, старається згадати: а що буде з того дитяти? Ми згадуємо той день, той початок життя. Але ми стоїмо і дивимося з перспективи ста років і з перспективи прожитого життя, з повною пошаною до нашого покійного співбрата. Покійного і так заслужено. З повної подяки, почуття вдячності Господеві, що дав нам такого співбрата, такого провідника у нашій Церкві, такого служителя нашому народові. У тім почуванні подиву і благодарення обходимо оцей сьогоднішній день і просимо Господа Бога, щоб за молитвами отого нашого співбрата дав кожному з нас — чи єпископу, чи священику, чи батькові, чи матері — хто б ми не були, щоб ми отой дар, який одержали від Господа Бога, якнайкраще використали Богові на славу, а людям на добро.

Кор.

На завершення Літургії всі учасники спільної молитви — владики, священики, миряни – відслужили також панахиду, в якій просили для ісповідника віри Місцеблюстителя Києво-Галицької Митрополії УГКЦ Владики Володимира Стернюка зі святими упокоєнням.

Своїми спогадами про Владику Володимира Стернюка із слухачами радіо Воскресіння поділився Владика Степан (Меньок), екзарх Донецько-Харківський, тоді підпільний священик УГКЦ.

Владика Степан Меньок

Він є мій святитель, який мене рукополагав на священичий сан, і довголітній архієпископ Львівський, який якраз заступав Кардинала Любачівського тут, в Україні. І, звичайно, ця постать підпільного священика, підпільного владики, який ніс цей тягар нашої Церкви. І тому, що центр був завжди у нього, дуже важко було не раз з ним сконтактуватися, так як Блаженніший сьогодні згадував, що предержащі власті наші дуже перешкоджали цьому. Це є знамено нашої підпільної Церкви. Світла постать, яка через всі ці роки незламно несла ту ідею нашої УГКЦ, і ця ідея, якраз бачимо, вилилася в оцих мітингах, протестах на Арбаті, у Москві. Бо для багатьох це було дуже великим заскоченням, що все таки є греко-католики мимо тої пропаганди державної, що нашої Церкви не існує. А там з’явилася цифра п’ять мільйонів. І це було для багатьох дивно: як, п’ять мільйонів українських греко-католиків! Світ побачив, що Церква наша існує. Я тоді переконався, що це дійсно пророчі слова, що Церкву Христову знищити неможливо. Так, як сказав Ісус Христос до апостола Петра: «Ти, Петро— скеля. При цій скелі збудуєш Церкву Мою, і врата адова не одоліють її». Тобто всі пекельні сили її не подолають. Тому що Дух Святий керує Церквою, опікується нею навіть мимо великих переслідувань завжди знайдуться такі люди правдиві, члени Церкви правдивої, яких Дух Святий буде вести, і Господь своєю десницею буде оберігати мимо великих, жорстоких переслідувань. І якраз цією постаттю був Владика Володимир Стернюк.

Кор.

На завершення нашої сьогоднішньої радіорозповіді про святкування 100-літнього ювілею від дня народження ісповідника віри Місцеблюстителя Києво-Галицької Митрополії УГКЦ блаженної пам’яті Владики Володимира Стернюка послухаємо спомини про нього голови оргкомітету святкування ювілею о. Ієрм. Севастьяна Дмитруха.

Севастіян Дмитрух

Владика Володимир Стернюк — це надзвичайно історична особа в УГКЦ, в українському народі і не тільки, а також і у всій Вселенській Церкві. Тому що у найбільш важчі часи, в часи атеїзму, тоталітарного переслідування радянської імперії, переслідування Греко-Католицької Церкви, він понад 20 років очолював цю Церкву, провадив. Щонайбільший тягар він взяв на себе: переклад підручників, переписування підручників, друкування підручників. Він також займався фотографуванням: перефотографовував підручники для того, щоб виховувати молоде покоління. Так що він відзначився надзвичайно високою гідністю. І думаю, що Владика Володимир Стернюк у двадцятому столітті стоїть поруч з такими велетнями нашої Церкви, як Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий. Перший раз я, вже як монах, побачив Владику у Львівській філармонії на Шевченківському концерті. Я бачив тільки його постать, але не міг підійти, порозмовляти. Коли я побачив його постать, то відчув великий дух мужності, віри, любові, справедливості — все, що відбивалося на його обличчі, в його очах. Далі наші зустрічі відбувалися тоді, коли я був готовий до свячень, і Владика Володимир Стернюк приймав екзамени у мене. Потім він також уділив дияконські свячення у 1984 році, 9 травня, а напередодні Нового року — ієрейські свячення 30 грудня 1984 року о третій годині ночі. Це, звичайно, були гарні святочні дні, пам’ятні дні з таким святим Владикою, і я дуже щасливий, що отримав ієрейські свячення від святого Владики.

Кор

Дорогі радіослухачі, завершуємо сьогоднішню нашу програму молитвою упокорення архієпископа Володимира Стернюка.

Молитва упокорення Митрополита Володимира (Стернюка)

Я вірю, о мій Боже, в Твою безконечну доброту. І не тільки в доброту, що охоплює цілий світ, але також у ту особливу й особисту доброту, котра стосується мене, нужденного сотворіння, і котра все уладнує для мого більшого добра.

Тому, мій Господи, хоч я не бачу, не розумію, не відчуваю, — я вірю, що стан, у якому я перебуваю, як і все, що зі мною діється, є твором Твоєї любові. Я ж усією силою моєї волі волію це понад усе інше, котре було б більше приємне, але походило б менше від Тебе.

Мій Боже, віддаюся в Твої руки: роби зі мною все, що бажаєш. Лиш прошу Тебе, дай мені тільки силу, щоб у всьому бути Тобі слухняним.

Я хотів би довічно служити моєму народові, пробуджувати в ньому віру і національну свідомість. Бог не вимагає від людини більше, ніж вона здатна зробити (…) Я стараюсь працювати, як можу, і надалі благословлятиму нарід на добрі діла.

Підготував о. Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.