«Світло Христове просвіщає всіх» — про підготовку до ІІІ Європейської Екуменічної Асамблеї

( розмір 5.67 MB )

Кор.

Цього року з 15 по 18 лютого в німецькому місті Віттенберзі в рамках підготовки до Третьої Європейської Екуменічної Асамблеї, що запланована на початок вересня 2007 року і проходитиме у місті Сіб’ю в Румунії, відбулась підготовча екуменічна зустріч.

Темою Третьої Європейської Екуменічної Асамблеї обрано гасло «Світло Христове просвіщає всіх»; підтемою – «Наново відкрити дар Світла, яким є Євангеліє Христове для сьогоднішньої Європи».

Про історичний шлях таких екуменічних асамблей та про цьогорічну зустріч у Віттенберзі ми запитали у одного із її учасників – Преосвященного Владики Богдана (Дзюраха), Єпископа-помічника Київської архиєпархії.

Владика Богдан

Слід зазничити, що такі екуменічні європейські асамблеї відбуваються вже регулярнно, починаючи від 89-го року. Перша асамблея відбулася у Базелі на тему «Мир і справедливість», друга — у Граці, в Австрії, у 97 році на тему «Поєднання — дар Бога і джерело нового життя». Цього року буде відбуватися третя екуменічна європейська асамблея в місті Сіб’ю, а темою цієї асамблеї буде мотто «Світло Христове просвіщає всіх. Відкриття наново дару світла, яким є Євангеліє Христове для сучасної Європи». Саме для підготовки цієї асамблеї і зібралися представники християнських Церков, єпископських конференцій екуменічних рухів 44-х країн Європи, і відбувалися ці зустрічі у різному форматі. Це були конференції, доповіді, які ми слухали. Окрім того були пленарні засідання, дискусії. Також була праця в тематичних групах. Зокрема було утворено 9 таметичних груп, де обговорювалися різні питання, які заторкують життя християнських Церков Європи і того, як христянські Церкви можуть причинятися до віднови суспільного життя на Європейському континенті.

Кор.

У підготовчій зустрічі до Третьої Європейської Екуменічної Асамблеї брали участь представники 44 країн Європи. Українську Греко-Католицьку Церкву тут представляв Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах), єпископ-помічник Київської архиєпархії, який радо погодився дати свої коментарі про цю зустріч для слухачів радіо «Воскресіння».

Про важливість участі УГКЦ в таких асамблеях, зустрічах, які стараються про досягнення єдності християн, Владика, зокрема, сказав:

Владика Богдан

Я представляв нашу Церкву і вважаю, що на форумах подібного гатунку нам обов’язково потрібно бути присутніми. Наша присутність по-перше, має за завдання наше особисте збагачення, тому що ми пізнаємо, чим живе Європа і інші християнські Церкви, а по-друге, також засвідчуємо про нашу присутність і наш христянський досвід, яким ми співтворимо християнське обличчя Європи. Між іншим, була нагода виступити на пленарному засіданні, і про це я мав нагоду також сказати: про роль УГКЦ у співтворенні християнського обличчя Європи. Дуже часто наші співбрати і християнській вірі з Західної Європи забувають, може нехотячи, що Європа не обмежується тільки до Латинської традиції, до західного типу християнства. До Європи належить також християнство у його Східному виданні, і саме про це християнство ми, греко-католики, можемо на таких форумах дуже добре свідчити. Це засідання мало екумеічний характер, і відомо, що екуменізм має на меті об’єднання християнських Церков. Наша присутність на таких заходах допомагає пригадати всім, кому небайдужа єдність християн, що ця єдність є не тільки можливою, але що вона є дійсною вже зокрема в нашій Українскій Греко-Католицькій Церкві. Щодо таких пропозицій, які ми могли висунути з боку нашої Церкви, то було важливо для мене поза підкрсленням приналежності Візантійської традиції до європейського християнства також запропонувати певну концепцію стосунків європейських народів. Дуже часто на політичному рівні, але також на рівні християнських Церков, говориться про добросусідство. Не було виключенням також і це пленарне зібрання, де представники західних європейських країн говорили про проблеми сучасної Європи і також про виклики, пов’язані з розширенням європейської унії. Це дало нагоду говорити про те, як ми би могли бачити відносини християнських народів у об’єднаній Європі. Бо дійсно зараз не є наша мета, наша ціль християнських Церков говорити про політичне об’єднання. Але ми, християни, повинні думати категоріями Євангельськими. А це категорії є спільні для усіх народів. Євангельська правда є джерелом життя кожної християнської спільноти, і вже це нас об’єднує в одну родину дітей Божих, які проживають на європейському континенті. І тому мені здавалося, я це представив як свою тезу, що в той час, коли політикам ми можемо дозволити ще говорити і зупинитися тільки на добросусідстві, для нас, християн, цього замало. Діючи у світлі Євангелія, ми повинні йти від добросусідства, через поняття приязні, дружби і доходити до братерства, бо усі ми є дітьми одного Отця небесного, усі ми є дітьми Божими. Це нас об’єднує. Щоб якось краще представи свою думку я навів дві притчі Ісуса Христа, зокрема про милосердного самарянина і про блудного сина, або краще сказати— милосердного батька. Отож у першій притчі, коли книжник питається в Ісуса: «Хто є твоїм ближнім?», ніби сказав: «Хто є твоїм сусідом?». У відповідь Ісус запрошує книжника не питатися хто є моїм сусідом, але самому стати ближнім для людини, яка є в потребі. Я думаю так само щодо європейських народів. Не варто, можливо, тим західнім суспільствам, які вже є в європейських стркутурах, питатися, хто є нашим сусідом, і не варто ставити певні критерії і спонукати наче до здачі екзаменів на добросусідство тих народів і країн, які ще не належать до того європейського дому, як його називають. Але треба самим стати, власне, тими добрими ближніми для тих народів, які не зі своєї вини протягом десятилість опинилися під пануванням тоталітарного комуністичного режиму. Друга притча— про блудного сина, або про милосердного батька усвідомлює нам також, що усі ми є дітьми одного батька, але одночасно, як ті сини, потребуємо взаємного примирення, поєднання після десятиліть упереджень, а навіть ізоляції одних народів від інших. Виглядає, що на європейському континенті надалі існує дуже багато ран на тілі різних народів, які потребують зцілення. І саме християнські Церкви мали би за завдання, бо це завдання дане нам самим Христом, причинитися до оздоровлення відносин між європейськими народами.

Кор.

Також Владика Богдан, говорячи про участь УГКЦ у цій підготовчій зустрічі у коментарі для Департаменту інформації УГКЦ, зазначив, що своєю присутністю УГКЦ прагне засвідчити, що видима едність християн – це не тільки можливість, але що вона вже існує, зокрема, завдяки Східним Католицьким Церквам. Крім того представники УГКЦ прагнуть поділитися досвідом християнського життя, яким живуть в Україні.

На підготовчій зустрічі відбувались не лише пленарні засідання й дискусії, але й праця в малих групах. Про це Владика Богдан (Дзюрах) розповів.

Владика Богдан

Я брав участь в праці однієї з груп, яка займалася питаннями міграції. Я вважав, що саме це питання важливо заторкнути і розвинути його в дискусії. По-перше тому, що міграцією діткнені дуже багато з наших вірних. Тисячі, а, може, навіть десятки, сотні тисяч наших вірних перебувають зараз поза межами Батьківщини, і вони, і їхні родини відчувають проблеми, пов’язані із міграцією. А по-друге, мені здавалося важливим брати участь саме у цій дискусії, тому що наша Церква за останні місяці має досить великий доробок у підході до розв’язання тих проблем. Згадати хоча б конференцію, яку було організовано для Синоду єпископів Києво-Галицького верховного архієпископства Міжнародною організацією мігрантів у співпраці з «Карітас України», коли ми мали нагоду, як єпископи нашої Церкви ,краще заглибити питання міграіції, застановитися над тим, як ми можемо допомогти, заопікуватися і тими людьми, які є за кордоном, і їхніми родинами, які залишилися в Україні. Це є також дуже важлива ділянка нашої праці. Окрім того наша Церква проголосила неділю після Різдва Христового Днем мігрантів. До речі, ця ініціатива зустрілася з дуже таким живим зацікавленням з боку присутніх, бо усі побачили і усвідомили собі, що Пресвята Родина також витерпіла на собі долю мігрантів, вони зазнали неприязні з боку мешканців Вифлиєму, а з другого боку— отримали прибіжище в чужій для себе країні, в Єгипті. І та вифлиємська зоря також може бути таким світлом для нас на дорозі християнськго служіння тим родинам, які заторкнені з проблемою мігрантів. Окрім того у нашій Церкві створена комісія у справах міграції, і багато інших ініціатив робляться на загальноцерковному і локальному рівні. Бачу, що питання є важливе не тільки для нас, але для цілої Європи. Я думаю, що спільними зусиллями можемо багато зробити для того, щоб допомогти і нашим вірним, і тим країнам, куди прийжджають наші вірні налагодити дуже добру співпрацю. Основну тезу, з якою ми виступаємо, можна виразити такими словами: «Ми говоримо «ні» щодо асиміляції, і говоримо «так» інтеграції». Що це означає? Ми є проти того, щоб наші люди, виїжджаючи на заробітки, втрачали свою ідентичність, свою церковну приналежність. Вони, будучи в західних країнах, повинні усвідомлювати собі, що надалі залишаються членами УГКЦ. І навіть тоді, коли за браком наших священиків вони змушені відвідувати латинські Богослуження, не перестають бути католиками Східного обряду. А по-друге, наші вірні повинні вносити у ті суспільства, в яких вони живуть на заході то добро, яке вони мають, яке винесли з своєї батьківщини.

Кор.

Крім того цей форум, за словами Владики Богдана, став доброю нагодою подякувати католицьким єпископам Західної Європи за підтримку душпастирського служіння емігрантам з України та представити пропозиції щодо покращення духовної опіки вірних УГКЦ у Європі.

Делегат від УГКЦ наголосив на тому, що участь в екуменічному русі не є відступом від своїх принципів та засад віри, і як доказ цього навів слова Папи Венедикта XVI про те, що «екуменізм— це не пошук компромісів між конфесіями, а пошук правди». Католицька Церква, беручи участь в екуменічному русі, прагне, за словами Владики, дати свідоцтво євангельської правди, яку вона завдяки силі і світлу Святого Духа зберігає впродовж ось уже майже двох тисячоліть.

На завершення екуменічної зустрічі в місті Віттенберзі було прийнято лист-звернення до християн Європи з закликом до молитви за успішне проведення Третьої Екуменічної Асамблеї в Сібю та спільного християнського свідоцтва у сучасному світі, зокрема на європейському континенті.

Дорогі радіослухачі, сьогодні ми вам розповідаємо про підготовчу екуменічну зустріч в німецькому місті Віттенберзі з 15 по 18 лютого в рамках підготовки до Третьої Європейської Екуменічної Асамблеї, що запланована на початок вересня 2007 року і проходитиме у місті Сібю в Румунії. Представляємо вам інформацію про цю зустріч за допомогою коментарів Владики Богдана (Дзюраха), Єпископа-помічника Київської архиєпархії УГКЦ, учасника зустрічі.

А на завершення нашої розмови з Владикою ми запитали про те, наскільки учасники зустрічі були взагалі поінформовані про існування УГКЦ і як ті, що були поінформовані, висловлювали своє ставлення до нього, як її представника, особливо члени православних Церков?

Владика Богдан

Як я вже згадав на початку, у цій зустрічі брали участь пердставники 44 країн Європи із різних конфесій. Були там римо-католики, православні, також численні представники Церков і церконих спільнот. Про нас більше зають, очевидно, наші співбрати римо-католики, тут нема мови. Навіть і православні. Натомість протестантські співбрати були дещо менше поінформовані, і саме вони також дуже із зацікавленням слухали про ті всі ініціативи, які ми організовуємо у нашій Церкві. Це зайвий раз показує, що нам треба бути присутнім на таких заходах, щоби і вчитися від інших, і також ділитися досвідом, який ми зібрали у нашій країні. Щодо представників православних Церков, я мав нагоду спілкуватися з представником Фінляднської Православної Церкви. Як відомо, вона від 1923 року втішається автокефалією і перебуває в юрисдикційній залежності від Константинопольського Патріарха. Представник цієї Церкви з дуже великим зацікавленням ставився до того, як виглядає екуменічний діалог в Україні, зокрема з праволавними Церквами. Для мене було таким збагаченням чути від нього, що ті проблеми, які ми зазнаємо в Україні, великою мірою носять не богословський характер, але мають політчний підтекст. Ця людина, стоячи неначе збоку, або понад тим процесом, в якому ми є заангажовані тут, в Україні, могла це сказати. Чесно кажучи, вона тільки підтвердила ті наші спостереження і інтуїції. Я думаю, що існує у православному світі до певної міри страх перед діалогом, бо в діалозі ми повинні шукати також правди, а правда інколи відлякує. Бо правда інколи вимагає коригування своїх постав. Може інколи також, щоб ми сказали слово вибачення, або слово «дякую». Одним словом, правда є вимоглива, але, як каже Христос, тільки правда нас визволяє. Ми не можемо надалі залишатися невільниками стереотипів, упереджень або радянської пропаганди, якою годували комуністичні чиновники суспільство про нашу Церкву. Зараз треба нам усім, як дітям Божим, сягнути того Євангелія, і особливо це стосується в той час, коли ми переживаємо час посту, час навернення і застановитися, що ми самі робимо для того, щоби шукати шляхів примирення і поєднання поділеного українського християнства. Я особисто вірю, що це поєднання є можливим. Треба нам молитися, щоби провідники Церков мали тут добру волю. Інколи бракує крихти доброї волі і відваги, щоби жити в правді, і щоб цю правду захищати. Але, думаю, ще щось є важливе. Сама правда без любові може бути надто важкою для сприйняття, і тому нам треба також вчитися любити одне одного. Ми можемо бути різними, можемо мати різні підходи або погляди на ту чи іншу дійсність, але тим не менше ми є дітьми того самого Господа Бога.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.