Місійна діяльність Української Греко-Католицької Церкви

( розмір 5.86 MB )

Кор.

У лютому цього року в приміщенні бюро Патріаршої курії УГКЦ у Львові відбулася друга зустріч, на якій йшлося про місійну діяльність УГКЦ. Згідно з постановою, ухваленою минулого разу, в цій зустрічі з Блаженнішим Любомиром, Верховним Архнієпископом Києво-Галицьким, та Преосвященним Владикою Глібом (Лончиною), Єпископом-помічником Верховного Архиєпископа, взяли участь по одному представникові від чотирьох груп: ректорів семінарій, рад вищих настоятелів чоловічих і жіночих інститутів богопосвяченого життя та голів комісій УГКЦ.

У проміжку між першою та другою зустріччю кожна з цих груп провела свої окремі засідання, на яких обговорила та накреслила конкретні пропозиції. Відтак речники від кожної групи 6 лютого представили свої напрацювання.

Перша зустріч, на якій йшлося про місійну діяльність УГКЦ, відбулася 12 січня 2007 року у приміщенні Реколекційного центру курії Львівської архієпархїї (Львів-Брюховичі). Тоді з Блаженнішим Любомиром зустрілися ректори семінарій УГКЦ в Україні, настоятелі жіночих І чоловічих чинів та згромаджень, голови комісій УГКЦ. У засіданні також взяли участь Преосвященні Владики ДІонісій (Ляхович), Гліб (Лончина), Степан (Меньок) та Ярослав (Приріз). Головною ідеєю, яка спонукала Главу Церкви ініціювати проведення такої зустрічі, була місійна діяльність УГКЦ, адже, як про це згодом у своєму слові говорив Владика ДІонісій, Церква є місійною за своєю суттю і місійність є ознакою здоров’я церковної спільноти. Тобто йдеться про постійне завдання Церкви проповідувати Євангелію всім народам.

Відкриваючи засідання Блаженніший Любомнр назвав три види чи напрямки діяльності Церкви: пасторальний тобто парафіяльний, тобто праця на оформлених структурних одиницях — парафіях Із приналежними до спільноти вірними; місійний – проповідування Євангелії для тих, хто ніколи не чув про Христа; екуменічний – діяльність, скерована на відновлення первісної єдності Церкви.

Слухаємо фрагмент виступу Блаженнішого Любомира.

Блаженніший Любомир

Церква має дбати за людей, допомогти їм осягнути спасіння. Є три, так би мовити, загальні ділянки праці Церкви. Перша- це є пасторальна. Ми могли її майже ідентифікувати із парохіяльною. Це є обслуга людей, які вже є згуртовані у парохіях, де є майже упорядковане життя і їх треба підтримувати у цьому житті, задовольняти усі їхні потреби. Останнім часом виявилося, так як Слуга Божий Папа Іван Павло ІІ часто підкреслював, як і його попередники, що треба попрацювати дуже, щоби оживляти парохіяльне життя, ту пасторальну діяльність Церкви. Він цьому надав ім’я «друга євангелізація» чи «нова євангелізація». Це значить — людей, які вже є членами Церкви, членами парохій, охрещені, щоби оживити їхнє духовне життя. Це є пасторальна діяльність Церкви. Друга діяльність Церкви — це нести Слово Боже до тих, хто про це слово ще не чув, а це називається місійна діяльність Церкви. Місії — це значить іти до людей, які про Ісуса Христа ще не чули, так звані місії до поган. Третя ділянка, можна сказати, почалась з початком минулого 20 ст. Так звана екуменічна пасторальна діяльність, метою якої є привернути єдність між християнами. Ту єдність, яка була на початках.

Ми сьогодні знайшлися ще в такій особливій ситуації, що маємо за останні кількадесять років діяльність, яку не можна називати пасторальною і яку не можна називати місійною. Бо йдеться про людей, які не є у парохіях, у нормальних структурах Церкви, де вони мають усю потрібну обслугу і задоволені усі їхні потреби нормально, за виразним порядком і т. д., а з другої сторони не розходиться про людей, які ніколи не чули про Ісуса Христа. Це є люди більш чи менш, залежно від особи, які є охрещеними і є християнами. Головно їх відносимо за останні 10-15 років до так званих емігрантів. Але це не лише ті, що за останні 15 років виїхали, але й ті, що живуть поза межами України вже більше, ніж 15 років. Головно, в нетрах колишнього Радянського союзу, у Сибіру, куди були насильно вивезені. Це люди віруючі до великої міри, які взяли з собою віру батьків і передали, як уміли, своїм дітям. Це є та, головно, так звана, Східна діаспора, ті люди, що є в країнах колишного союзу. Це є Російська федерація сьогодні, Казахстан і інші ділянки.

Кор.

За словами Глави УГКЦ, для реалізації цього напрямку вже зроблено декілька конкретних кроків: Владику Гліба було призначено Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії, Іспанії та Ірландії. Відбулися душпастирські візити Владики Діонісія до Португалії, Румунії, країн Прибалтики та Греції; відбулися зустрічі Блаженнішого Любомира в рамках його візиту із відповідальними за міграцію урядовцями Німеччини та Великобританії; проведено благодійну збірку «Андріїв гріш» тощо. Про це Предстоятель УГКЦ розповів таке.

Блаженніший Любомир

Ви, напевно, свідомі того, що робимо заходи для того, щоби тих наших братів і сестер, що є поза межами України і поза межами наших стабільних структур, скажімо, Північна Америка, Південна — має стабільні стркутури. І є єпархії, екзархати, так само частинно в Європі, поза тими структурами. Ними треба зайнятись. Ми робили і робимо різні заходи. Згадаю тільки кілька. Постійний Синод у липні цього року зустрічався з гловою Кардиналом Мартіно, який відповідає, власне, за той уряд душпастирства для мігрантів. Ми написали листи до усіх президентів усіх європейських єпископських конференцій, представляючи нашу проблематику. Тому кілька тижнів на нашому митрополичому Синоді у Києві говорили з представниками секретаріату Президента у тій справі. Стисло кажучи, в уряді сьогодні немає уряду, який би як такий відповідав за справи емігрантів.

Є інши ініціативи. От, скажімо, владика Діонісій їздив відвідувати наші громади у Португалії, у Греції прямо, щоб запізнатися з тою ситуацією, яка там є. Владика Гліб є апостольським візитатором для Італії, Іспанії, Ірландії. Може, ви звернули увагу, що у різдвяному вітанні багато було звернено увагу до тих людей, мігрантів наших. І це є дуже поважна ділянка, яка вимагає багато зусиль, планувань, багато виконування, певні також фінансові засоби, щоби забезпечити, так як Церква є зобов’язана це робити: забезпечити духовну опіку для тих цюдей. Бо вони цього дуже потребують.

З цим пов’язані й інші проблеми. Проблема правного оформлення емігрантів. Цим займається комісія «Справедливість і мир». Коли наш постійний Синод був в Англії на початку грудня, ми також мали зустріч з представниками їхнього еміграційного уряду. Також, коли я був у Німеччині влітку, так само про цю справу багато говорилося. Одним словом, є дуже широке поле, над яким треба працювати, і ми над тим хочемо працювати.

Кор.

При цьому Блаженніший Любомир наголосив, що трудністю є знаходити «робітників» для цієї ниви-священиків, представників монашества, які були б готові піти та послужити вірним Церкви, де б вони не перебували.

Головним завданням сьогодні, за словами Предстоятеля УГКЦ, є потреба розбудити в народі місійну духовність

Після того, як під час другої зустрічі щодо місійної діяльності УГКЦ було заслухано конкретні пропозиції окремих груп: ректорів семінарій, рад вищих настоятелів чоловічих і жіночих інститутів богопосвяченого життя та голів комісій УГКЦ, мав слово Блаженніший Любомир. За словами Глави УГКЦ, слухаючи пропозиції від кожної групи, важко було щось ще додати, адже справді в них охоплено різні напрямки та запропоновано конкретні кроки щодо місійної діяльності Церкви. Зокрема, учасники зустрічі запропонували такі основні речі: видати пастирське послання, в якому грунтовно пояснити мету, напрямки й заходи місійної діяльності, створити місійний центр, який би виконував координаційну, освітню, організаційну та інші функції тощо.

У підсумку ухвалили доручити Комісії у справах євангелізації УГКЦ зібрати та впорядкувати всі пропозиції від кожної групи. Відтак створений робочий документ розіслати до владик, ректорів семінарій, настоятелів чоловічих та жіночих чинів і згромаджень, голів комісій для того, щоб вони внесли свої доповнення. Узгоджений та критично опрацьований документ 12 квітня буде представлений Блаженнішому Любомирові, а після цього розісланий до владик, членів Митрополичого Синоду. Планується, що цей текст ляже в основу практичних рішень на одній із сесій Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архнієпископства.

Дорогі радіослухачі, тема еміграції була також широко обговорена під час останньої веб-конферєнції Глави УГКЦ на офіційній веб-сторцщі Української Греко-Католнцької Церкви, яка відбулася 27 грудня 2006 року. Її тема “Еміграція та міграція. Завдання Церкви у цих процесах”. У цій програмі пропонуємо вам послухати дві відповіді Блаженнішого Любомира на поставлені йому запитання. Вони стосуються благодійної збірки «Андрії в гріш», яку вперше було проведено у грудні 2006 року в цілій УГКЦ і про яку ми вже згадували у сьогоднішній нашій програмі.

У першій відповіді йдеться про саму ідею проведення благодійної збірки «Андріїв гріш».

Блаженніший Любомир

Думка про «Андріїв гріш» постала серед наших владик вже, я думаю, коло двадцять років тому. Тільки що завжди стояла така проблема — така збірка, яка би відповідала потребам для цілої Церкви, дуже конкретно. Спочатку було поняття дуже широке, щоби взагалі був такий фонд, який би всюди і усім помагав, але це доволі непрактичне і непрозоре. Тому щойно останніми часами ми дійшли до такого зрозуміння, що «Андріїв гріш»— збірка від усіх нашої Церкви, де б вони не були, на найбільш пекучу потребу, перед якою стоїть наша Церква. Сьогодні ми вважаємо, що забезпечити духовну опіку наших емігрантів є дуже важливою справою. Але треба бути свідомим, що та проблема є проминаюча. Отже, ціль «Андріївого гроша» сьогодні є така, але це є тимчасова ситуація, коли зуміємо забезпечити належну духовну опіку, тобто цю збірку звернемо на якусь іншу пекучу потребу нашої Церкви. «Андріїв гріш»— це не є така збірка, яка назавжди має займатися тою ціллю, до якої вона пристосована сьогодні.

Кор.

Відтак під час веб-конференції один з учасників запитував: «Чому ціла Церква мас давати пожертви для будування храмів для нової еміграції, коли попередні емігранти робили це самі?» На таке запитання Блаженіший Любомир відповів так:

Блаженніший Любомир

Треба добре подумати над цілою ситуацією. Дещо інакшою була ситуація наших піонерів, які ішли, скажімо, в Канаду, США, Бразилію, Аргентину на переломі 19-20 ст. Ці люди йшли туди і там будували свої Церкви, але тут треба подумати про щось інше, а саме, що не тільки розходиться про будинки, але розходиться про людей. Щаслива була Канада і Бразилія, що там відразу була духовна обслуга. То значить, що душпастирі прийшли відразу і допомагали громаді організуватись. Але, скажімо, в Аргентині справа малася дуже інакше. Люди будували святині, але не мали священиків. Ми не збираємося тепер будувати храми для наших нових емігрантів, так званої, четвертої хвилі. Це вони мусять зробити тоді, коли вони оформлять себе як громади. Ніхто не думає для них будувати храмів. Те, що ми хочемо, і що нам здається відповідальний і єпископат і ціла Церква,— допомогти їм розпочати своє церковно-громадське життя. Коли я був молоди священиком, єпископ послав мене організувати нову парохію. Поки ті люди зорганізувалися у справжню громаду, яка уже мала певну стабільність, певне господарство, владика, який мене послав, оплачував мої подорожі, моє утримання, бо громада ще не була в стані цього зробити. Коли ми сьогодні запрошуємо вірних із цілої нашої Церкви складати гріш на те, щоби допомогти отій новій еміграції, то є на те, щоби забезпечити їм духовну опіку, щоб вони мали священиків, які допоможуть тим людям формувати церковні громади. А раз ці громади вже будуть оформлені, тоді вони самі мусять і утримувати священиків і мусять самі будувати свої церкви і що інше там їм потрібне. Отже, ми не хочемо робити за них щось, але ми мусимо допомогти, щоби ці громади створилися, щоби ті люди не розбіглися. Бо тоді усе пропаде: і люди, і, взагалі, присутність Церкви у даних обставинах.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програи Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.