Про офіційний візит Преосвященного Владики Діонісія (Ляховича), Єпископа-помічника Верховного Архієпископа, до Литви, Латвії та Естонії.

( розмір 5.71 MB )

3-12 листопада 2006 року відбувався офіційний візит Преосвященного Владики Діонісія (Ляховича), Єпископа-помічника Верховного Архієпископа, до трьох прибалтійських країн: Литви, Латвії та Естонії. Візит відбувся з благословення Блаженнішого Любомира, Верховного Архієпископа Києво-Галицького.

Впродовж десяти днів свого візиту, який розпочався 3 листопада 2006 року і відбувся з благословення Блаженнішого Любомира, Верховного Архієпископа Києво-Галицького, Владика Діонісій відвідав шість міст (Даугавпілс, Резекне та Ригу у Латвії, Пильву та Таллін в Естонії, Вільнюс у Литві), де є громади Української Греко-Католицької Церкви. Провів зустрічі з духовенством та мирянами, зустрівся з місцевими римо-католицькими єпископами, відвідав вчителів та учнів в Українській школі у Ризі, взяв участь у міжнародній науковій конференції „Литовці і українці: історично-культурні зв’язки”, присвяченій 15 річниці повернення храму Пресвятої Тройці у Вільнюсі та освятив унікальну серію ікон у приміщенні таллінського храму Матері Божої Триручниці. За час свого візиту Владика дорогами Прибалтики проїхав 1595 км.

У коментарі для Прес-секретаріату Глави УГКЦ Владика Діонісій пояснив, що головною метою його візиту, з одного боку, було бажання пізнати потреби та очікування вірних УГКЦ, які проживають у цих країнах, а з другого – продемонструвати готовність проводу Церкви до здійснення реальних кроків для налагодження належної душпастирської опіки всіх вірних, хоч би де вони перебували. Владика також розповів, що звичайно після таких своїх візитів він представляє стан справ у відвідуваних країнах Блаженнішому Любомирові і вони спільно стараються визначити, як відповісти на очікування та духовні потреби вірних Церкви.

3-4 листопада у рамках свого офіційного візиту владика Діонісій перебував у трьох латвійських містах: Даугавпілсі, Резекне та Ризі. У цих містах діють греко-католицькі громади, якими опікуються, відповідно, священики Костянтин Марков, Еміль Крупенніков та Валерій Свилст. Згідно із останніми офіційними даними сьогодні у Латвії проживає 2,3 мільйона людей, з яких 2.6 відстока — українці. Вірних католицької Церкви обох обрядів — 434 тиясчі, що становить 18,8 відсотка. Лютеран — 380 тис., що становить 16,5 відсотків, православних — 350 тис.. За тими ж даними 49,5 відстотків громадян Латвії називають себе невіруючими. Така статистична інформація яскраво свідчить про ситуацію, у якій діють громади УГКЦ у цій країні. 3 листопада владика Діонісій у супроводі отця Павла Яхимця, натстоятеля Вільнюського монастиря Св. Йосафата ЧСВВ, об 11 год. завітав до Даугавпілзької греко-католицької громади Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Тут у молитовній каплиці передусім було відслужено Молебень до Пресвятої Богородиці. У проповіді єпископ-помічник Верховного Архієпископа передав щирі слова привітання для місцевої громади від Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ. Крім того прововідник, звертаючись до слів Ісуса Христа про мале стадо, заохочував учасників Богослужіння до стійкості та відваги у реалізації своєї церковної приналежності. Після молитви відбулася розмова з парафіянами та урочиста трапеза.

Другим пунктом, до якого прибув владика Діонісій того дня, було місто Резекне. Тут він зустрівся з місцевим римо-католицьким єпископом Янісом Булісом. Після цього у парафіяльному греко-католицькому храмі Св. Сергія Радонежського було відслужено Божественну Літургію. Відтак у розмові з настоятелем громади отцем Емілем Владика говорив про турботу Блаженнішого Любомира та Владик УГКЦ про те, щоб усі вірні, особливо там, де ще немає сформованих структур Церкви, мали належну душпатстирську опіку. Саме це, за словами владики Діонісія, є головною причиною його візиту до Прибалтики.

4 листопада Єпископ-помічник Верховного Архієпископа перебував у Ризі. Тут о 12 год. у каплиці римо-католицького храму було відслужено Архієрейську Божественну Літургію, під час якої з проповіддю виступив Владика Діонісій. Відтак Владика мав розмову із парохом, отцем Валерієм, та парафіянами. Крім того о 17-ій відбулася зустріч із Йоаном Кардиналом Пуєцом у його резиденції.

У неділю, 5-го листопада, Владика Діонісій мав нагоду спільно молитися та перебувати у товаристві церковної спільноти віруючих, практикуючих християн у Пиляві. Тут впродовж багатьох років діє релігійна громада, яку спільно виплекали отець Павло Яхимець, настоятель Вільнюського монастиря Св. Йосафата, та пан Богдан Черепаха, українець, який постійно проживає в Естонії. У цьому місці владика Діонісій відслужив Божественну Літургію, під час якої практично усі її учасники, а це діти, молодь та старші приступили до Святих Тайн покаяння і Євхаристії. А перед тим у квартирі пана Богдана відбулася по родинному тепла зустріч Владики та місцевих герко-католиків. Під час розмови було проаналізовано сучасний стан та перспективи дальношого розвитку, адже понад половину загальної кількості спільноти складають діти та молодь громади вірних УГКЦ у цьому місті.

6 листопада у приміщенні Таллінського храму Матері Божої Триручниці УГКЦ відбулося освячення унікальної серії ікон, на яких зображені святі, які мали близький стосунок з природою. Це Святий Фока, покровитель садівників, Святий Франциск, покровитель екологів іт. д. Освячення ікон, які написав львівський майстер Андрій Гуменюк, здійснили Преосвященний владика Діонісій Ляхович та Преосвященний владика Філіп Джордан, ординарій естонської дієцезії РКЦ. На початку проповіді Владика Діонісій щиро привітав учасників Богослужіння та, зокрема, сказав:

Владика Діонісій Ляхович

Мені сьогодні велика честь є представляти тут Главу Греко-Католицької Церкви, нашого Патріарха Любомира Кардинала Гузара, який саме посвячував цей престіл, який мене послав сюди, щоб відвідати, заохотити, скріпити вас на вашій християнській дорозі, християнській і одночасно культурно-суспільній. Наш Патріарх передав мені завдання запевнити вас, що він вас не залишає в забутті, а що ця громада, як і інші, які є поза українським кордоном, лежить глибоко у його серці. Отже Церква, як мати, про вас пам’ятає і вас підтримує. Коли ми приїхали сюди, ми є сильно збудовані саме тим, що тут відбувається, саме у тому столичному місті, у Талліні, де є така гарна перлина УГКЦ, але одночасно перлина української культури. Так що ми можемо втішатися саме тією перлиною і навіть похвалитися нею перед іншими і показати, що наш український народ є висококультурний. Це завдяки праці деяких осіб, що взяли собі цю справу глибоко до серця.

Кор.

У неділю, 12 листопада 2006 року, урочистою Архієрейською Божественною Літургією з нагоди празника святого священномученика Йосафата (за новим стилем) у храмі Пресвятої Тройці у Вільнюсі завершився офіційний візит Владики Діонісія (Ляховича), Єпископа-помічника Верховного Архієпископа, до трьох прибалтійських країн: Литви, Латвії та Естонії. Літургію Владика Діонісій відслужив у співслужінні з о. Григорієм Гриньківим, протоігуменом української провінції ЧСВВ, о. Августином Баб’яком, доктором богослов’я Ліонського університету (Франція), о. Павлом Ясиновським, ректором Філософсько-богословського інституту ім. Йосифа Веніямина Рутського ЧСВВ, о. Павлом Яхимцем, ігуменом Вільнюського монастиря Святого Йосафата та іншими. У проповіді Владика Діонісій говорив про значення особи святого Йосафата для громади, яка збирається для молитви у храмі, в якому він сам підносив свої молитви, та для вірних Церкви загалом.

Владика Діонісій Ляхович

Ми є у такій епосі історичній, коли здається, що історія повторюється. Хоч історія ніколи повністю не повторюється, вона завжди розвивається. Але ті чотириста років, що перейшли, вони мають свої паралелі із сучасним часом. 400 років тому Йосафат народився 1580 р. Його батько вислав сюди, до Вільнюса, щоб він вивчив фах купця. Але коли він мав 23 роки, то залишає намір батька, сподівання батька і вступає сюди, до цього монастиря Св. Тройці. Він, певно, міг вибрати інший монастир. Тут була така гарна колегія єзуїтів, квітуча колегія єзуїтів, але з другого боку був монастир Святого Духа, який також гарно розвивався. А він вирішив вступити сюди, до монастиря Св. Тройці. Цей монастир був опущений, був ігумен і кілька монахів. І тут він починає своє монаше життя. Тому два роки ми відсвяткували чотирьохсотліття вступу до монастиря. Наступного року ми маємо другого великого мужа, Йосифа Веніямина Рутського, який вже мав високу науку, яку здобув у Празі і у Римі. Він також залишє єзуїтську колегію, залишає і інші монастирі, які були квітучими, вступає сюди, щоб створити товариство для св. Йосафата. Чому вони це роблять? На людський погляд це є незрозуміле, бо такі талановиті люди вступають до такого запущеного монастиря. Але тут перед ними є якась ідея. Св. Йосафат і Веніямин Рутський стараються піти назустріч потребуючому народові Русі. Саме відновити цю Церкву, яка була з різних причин сильно підупала, тому вони не бояться вступити саме до цього монастиря. І тому ми хочемо тут поставити для наших роздумів три паралелі. Один, який є дійсний, другий, який треба роздмухати, а третій, який треба ще його поставити у діло. Перша паралель. Ситуація 400 років тому і сьогодні є подібною. Вчора і позавчора ми ходили по Вльнюсі, ми бачили гарні костели розвинути, є інші монастирі і церкви православні. Які є гарними, гарно освіченими, оздобленими, чисті, а тут монастир ще у руїнах. Там, де жив Св. Йосафат, нічого немає. Тут, у цьому храмі, є риштовка, значить немає змоги цей храм якось відремонтувати. Чому ми сьогодні є тут, а не там, у колегії єзуїтській чи у іншому костелі, де є багато людей? Ми учора багато ходили, є багато людей по костелах, де молилися. А тут приходьте в неділю чи в будній день — немає нікого. Чому саме ми є тут? Чи нас не привела сюди якась ідея? Чи та ідея не повинна нуртувати нашим життям? Життям монахів василіан, життям монахинь.

Отже тут є ідея, перш за все, ідея єдності. Ідея, якою живе Греко-Католицька Церква, яка сьогодні є у такому переломному часі, коли вона щойно вийшла з підпілля, вийшла з глибоких катакомб. І тому бути тут, у цьому монастрі, і в цій церкві, яка ще є в руїнах, де ще є риштовка, є сенс. У глибині цієї церкви стоїть велика ідея, стоїть саме Греко-Католицька Церква. 400 років цей монастир був опущений і Церква була опущена. Так само й тепер знову монастир є опущений, але тут є ідея, яку потрібно здійснити.

Кор.

Після повернення в Україну ми отримали ексклюзивний коментар для Радіо «Воскресіння» про враження, які отримав Владика Діонісій під час свого визиту до Прибалтики.

Владика Діонісій Ляхович

Ми переїхали три Балтійські держави: Литву, Латвію і Естонію. Ми мали нагоду дуже багато бачити. Їхали різними дорогами, падав сніг, були сильні морози, але помимо того всього ми бачили порядок у балтійських країнах, добрі дороги, всюди чисто, ріки чисті. І що мене вразило — велике почуття ідентичності тих народів. Вони знають, ким вони є. Вони себе захищають, себе хвалять, мають такі почуття, що може немає в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Друга річ: з боку релігійного я хотів би підкреслити деякі ініціативи окремих людей. У Талліні художник Анатолій Лютюк, який збудував церкву і її підтримує дуже гарно, мистецько, дуже творчо. Так що це є така точка для українців у Естонії, а також є такою точкою референції і для інших народів, навіть для самих естонців, бо там є родина у Міністерстві, серед президентів. Те, що дуже мене вразило, це є ініціатива даної особи, скільки вона може зробити. Так само бачу таку ініціативу професорки Лідії Кравченко, яка вже 15 років підтримує школу за своєю власною ініціативою. Така сама ініціатива є дуже добра позначка нашого отця Павла Якимця, який працює у Вільнюсі. Я би хотів наголосити саме на тих трьох особах. Скільки може зробити одна особа, яка має ініціативу. Отже це є перша річ.

По-друге, щодо стану Греко-Католицької Церкви, який є ще досить слабкий, особливо у Латвії. Я думаю, що його можна ще багато скріпити і можна там заснувати якусь одну-дві українські парафії. Бо там українців є багато. Є школа, але немає жодної української парафії. Також можна підкріпити ще саму Естонію, бо є також громада, де може ще замало. Наш священик доїдждає, а щоб могти це підкріпити, я думаю, що треба почати думати про якусь структуру Греко-Католицької Церкви у Балтійських країнах. Як це буде виглядати і коли це буде— це не відомо. Але вже треба думати.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.