Різдвяне вітання Архієпископа Львівського Української Греко-Католицької Церкви Ігора Возьняка

( розмір 0.67 MB )

Всесвітлішим та всечеснішим отцям, високопреподобним та преподобним отцям, ченцям та черницям, достойним вірникам нашої архієпархії!

Мир у Господі і Боже благословення!

Дякувати Богу, за нами ще один рік, котрий, надіюся, приніс нам багато духовної користі. Кажу «духовної» тому, що матеріальні достатки часто віддаляють людину від свого Творця, а забезпечене життя в матерільній потребі цінне тоді, коли багатством кожна інша людина ділиться з бідними, зауважує потребуючих, не проходячи мимо них, а простягає їм руку допомоги. Коли ми черговий раз роздумуємо про народженя Ісуса Христа та вникаємо у нього, тоді більше розуміємо вартість труднощів, котрі прийняла Пресвята Родина, і без яких майже неможливо обійтися кому-небуть із нас. Бачимо, як сам народжений Син Божий, правдивий Бог, у руках котрого знаходиться все, змушений був втікати від переслідування його людиною, котра названа ім’ям Ірод. Предвічний Отець не прибігав до захисту свого Сина в чудесний спосіб, та й сам Христос міг би був захистити себе, хоч був немовлятком. Однак втікав з Марією та святим Йосифом у далекий Єгипет — край, повен несподіванок та незнаних пригод. Господь, що в одну мить міг обернути ворогів у попіл, скривається від них і зовсім не використовує своєї всемогутньої сили. Своєю поведінкою навчає нас, що застосування сили та влади, щоб розправлятися з противником, не завжди правильно і корисно. Краще милосердя та очікування зміни поглядів людини і зміну способу її поведінки. «Хто йде за справедливістю і милосердям— знайде життя і повагу», — навчає мудрець.

Застановімося над тим, що люди очікували довгожданного Месію, пророки передбачали відповідний час та певні обставини його появи на землі, а разом з тим — який холод та яка байдужість у людських серцях, коли він, Господь, приходить до своїх, а вони його не приймають. Навіть як дитя. Ми, віруючі люди, святкуємо з року в рік свято Різдва Господа нашого Ісуса Христа, відчуваємо певні потреби духовних змін у нашому нутрі та нашому серці, але цього не вистарчає. Відчуття — добре, але його зовсім замало, щоб наше життя вчинити іншим, праведним та правильним. Говоримо так тому, що ми покликані до вищого способу життя, як тільки жити відчуттям :«Святими ви мусите бути, бо я — святий Господь Бог ваш», — закликає нас Святе Писання. Ось яка зміна повинна пройти у нашому серці — вчинити його святим. Коли наше серце стане святим, тоді наше життя і усе навколо нас стане праведним. А коли ми заживемо святим життям, тоді вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме, телятко і левеня будуть пастися разом і поганяти їх буде мала дитина. «На всій моїй святій горі зла не чинитимуть ні шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води покривають море», — пише пророк Ісайя. Таку велику правду описав пророк про царство Месії, котре повинно запанувати на землі. Але, на превеликий жаль, ми цього ще не бачимо, щоб Царство Боже поширилося у всіх людських серцях. Воно існує у певної кількості сердець людей, а ті, котрі сприйняли його, тим дано право дітьми Божими стати, які в Ім’я його вірують.

Люди не хотіли знати Бога, коли він народився з Марії Діви у Вифлиємі. Не прийняли вони Його тоді у свої помешкання та домівки своїх сердець. Не бажають люди знати Творця і тепер, щоб дати Йому місце бодай голову притулити у своєму людському серці. Багато із людей охоче розмовляють про Бога, слухають розповіді про Нього, але прийняти Його у життя не хочуть. Він не вигідний людям тому, що вимагає зміни життя із грішного на праведне, із неправдомовного на правду, а в багатьох людей зло уже рахується як добро, щоб тільки свого досягнути. «Віруючий повинен бути видимий не тільки по дару, але й по новому життю», — закликає учитель Церкви. Втратилося багатьма особами почуття людської гідності та відповідальності. Тому тим, хто розуміє і приймає Господнє призвання, щоб жити чесно і бути милосердним до себе та до ближніх, потрібно зробити місце для Всевишнього у своєму серці.

Хай живе Хритос у наших серцях. Пам’ятаймо про небесного Отця, котрий нас полюбив так, що дав нам свого Сина, Спаса світу, щоб ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог має до нас. Тому радіймо у дні Різдвяних свят, дякуймо Господеві за Його великі добродійства, котрі Він посилає для нас, грішних.

Свято Різдва Христового — це свято любові у сім’ї, свято родини, свято церковної спільноти, що у наші дні є дуже потрібне та актуальне. Коли багато із членів наших родин перебувають у пошуках кращої праці та кращої долі десь далеко поза межами нашого краю, Свята Родина— Ісус, Марія та Йосиф служать усім гарним прикладом, як потрібно дорожити спільним родинним життям та кожним членом сім’ї. Ми бажаємо, щоб уряд нашої країни звернув увагу на своїх людей та старався про належну працю, гідний заробіток для нашого народу в Україні. Бо так багато нашого народу скитається по нових Єгиптах у пошуках відповідної праці та належної зарплатні за труд, а відповідно до цього — страждають діти, часто гине сім’я, розпадається, у суспільстві чиниться безлад, а перед Богом — гріх.

Дуже бажаю, щоб кожне слово, котре щиро промовляю, знайшло місце у людському серці тих, хто його почує. Хай воно наповнить ваші серця спокоєм та Божою любов’ю. Із радісним святом Різдва Христового вітаю усіх самотніх та хворих, покривджених та забутих, ув’язнених і тих, хто далеко від своїх рідних та від свого дому.

Прошу благословення Господа для військових та пригноблених долею, багатих і убогих, людей при владі і тих, хто у пошуках праці. Хай дитятко Ісус усіх благословить, дає радості сили, здоров’я на довгі роки життя.

Христос Раждається! Славімо Його!

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.