«Нам цікаво знати, де є українці, щоби ми могли з ними співпрацювати і їм послужити» — про участь Української Греко-Католицької Церкви у IV Всесвітньому форумі українців.

( розмір 6.00 MB )

18-20 серпня 2006 року у Києві проходив IV Всесвітній форум українців, у якому, згідно із повідомленнями ЗМІ, взяли участь більше 3 тисяч делегатів. У сьогоднішній програмі ми ознайомимося із релігійним аспектом роботи форуму, але через призму УГКЦ. Для цього є декілька причин – адже термін «УГКЦ» доволі часто звучав під час роботи у секціях, зокрема релігійної та секції репресованих, а крім того у доповідях та приватних розмовах. Учасником урочистого відкриття форуму від Української Греко-Католицької Церкви був Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Єпископ-помічник Верховного Архієпископа, а Глава УГКЦ взяв особисту участь у роботі форуму 19 серпня. Крім того важливим моментом роботи форуму стала презентація книжки «Ліквідація УГКЦ: 1939-1946 роки».

У коментарі для Прес-секретаріату Глави УГКЦ Блаженніший Любомир так прокоментував цю ситуацію:

Блаженніший Любомир

Форум — це є збір українців з цілого світу, а УГКЦ в дуже багатьох країнах, звідки ці люди походять, має свої церковні структури. Отже для них УГКЦ — це є видима суспільна установа, яка співпрацює з громадою, і тому нам цікаво і потрібно бути присутніми на такому зборі представництв з цілого світу. Інша причина також, що ми бажали довідатися, де знаходяться наші громади тепер, бо останніми часами багато народу вийшло поза границю України, вийшли в теритрію, де немає структур Греко-Католицької Церкви, а вони потребують опіки, мають право на опіку нашої Церкви. І нам цікаво знати, де вони є, щоби ми могли з ними співпрацювати і їм послужити. Це була ціль, чому ми, так би мовити, і зацікавлені в цілому Форумі і також в міру можливості брали участь.

Кор.

Церемонія відкриття IV Всесвітнього форуму українців розпочалася із спільної молитви, яку очолили Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Святіший Патріарх Філарет, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви Митрополит Мефодій та Владика Діонісій. Глави Церков звернулися до високого товариства із короткими промовами. У свою чергу Владика Діонісій прочитав лист-привітання Блаженнішого Любомира.

Глава УГКЦ, звертаючись до учасників форуму, зокрема написав: «Оскільки сьогодні ми можемо зібратися у столиці рідної країни, а не у столицях чужих держав, як бувало у минулому, це накладає на нас великий і святий обов’язок – зберігати нашу духовну і національну єдність. Це завдання зобов’язує нас усіх – Україну, її державну владу та усіх громадян української землі – дбати про своїх сестер і братів, хоч би в яких куточках земної кулі вони мешкали, а українців, чи людей українського походження, горнутися до матірної землі, щоб брати живу участь у її життєдайній духовності. Ми всі повинні плекати цю духовну єдність, щоб не розгубити скарбів нашої рідної традиції і тих великих релігійних та культурних дарів, які ми одержали через наших батьків і дідів, іншими словами, щоб не згубити та погубити самих себе.

Дозвольте звернути Вашу ласкаву увагу на те, що Ваше тривале проживання за межами України із відповідним до тамтешніх умов забезпеченням Ваших прав і потреб не треба вважати нещастям. Його належить радше оцінювати як свого роду Боже провидіння. Дозволю собі вдатися до порівняння. У різних країнах світу, особливо там, де місцевому населенню загрожують поважні небезпеки, служать миротворчі відділи українського війська. Мені видається, що Ваше перебування там, де Ви мешкаєте, хоча й зумовлено різним причинами і потребами, має на меті нести важливі духовні цінності у середовища, які цього потребують. Емігранти повинні не лише шукати добробуту чи свободи для себе, а – маю тут на думці особливо нас, богобоязливих і миролюбних українців – бути євангельською „сіллю землі” у місцях свого перебування. І та сіль не сміє вивітрюватися. Ще раз скажу: вона збереже свою благодатну силу тільки тою мірою, якою буде об’єднаною зі своїми духовними джерелами», – зазначив у листі-привітанні Блаженніший Любомир.

Згодом промовляв Президент України. Глава держави вніс на розгляд учасників зібрання проект Національної концепції співпраці із закордонними українцями, розроблений за його дорученням Міністерством закордонних справ. За словами Президента, він підпише цей документ після його обговорення. Віктор Ющенко назвав цей документ першим кроком у виробленні «грунтовної сучасної концепції шляхів розвитку світового українства, його стратегічних цілей та завдань».

У своїй промові Президент наголосив, що українська діаспора, яка налічує майже 20 мільйонів українців у понад 60 державах світу – унікальне у своєму масштабі і можливостях явище. «Маємо постати перед світом не споживачем, а навпаки – донором міжнародних процесів і реалізатором власної цілісної політичної, економічної і культурної зовнішньої дії», – сказав В. Ющенко. Він також відзначив, що Київ у цьому процесі повинен перетворитися на справжній координаційний і об’єднувальний центр діяльності світового українства. «Треба відмовитися від неприродного поділу українців на своїх та зарубіжних. У світоглядному сенсі Україна є там, де є українці і є українська мова», – наголосив Президент.

Своїми враженнями від роботи IV Всесвітнього форуму українців із радіо Воскресіння поділився один з його учасників: о. Іван Лега, душпастир громади УГКЦ у російському місті Нижньовартовську

О. Іван Лега

В першу чергу було дуже приємно, що був такий форум, що він відбувся, що люди могли поспілкуватись, що могли пізнати один одного. Багато людей з тої ж самої Росії один одного навіть не знали, бо товариства живуть окремо одне від одного, і тому зараз це є дуже важливо, що вони могли зустрітись і віднайти один одного. Також, що стосується Форуму, зокрема праці в секціях, то з одного боку було приємно, що люди цікавляться ідеєю помісності Української Церкви, цікавляться ідеєю об’єднання і шукають якісь середники, щоб це відбулося. Але на превеликий жаль інколи Церква політизується з боку держави. Забувається, що Церква є неполітичною установою, а духовною, і її першим завданням є відповідати за людину, за її цілісність, щоб людина залишалася людиною, як частиною суспільства і спасала свою душу. Але людина є невідокремлена від суспільства, тому має також дбати і про зовнішнє життя, життя в суспільстві. Але тим не менше, коли люди нецерковні, нерелігійні або взагалі невіруючі хочуть вирішувати цю проблему, то вони ніколи її не вирішать. Бо, як підкреслив Блаженніший, справа об’єднання — це є справа не людська, а справа Божа. Тому ми в першу чергу повинні молитися для того, щоб Церква була єдиною, а вже інші середники будуть лише додатковими. Також, коли говориться про об’єднання, то воно повинно були не лише «зверху», бо єрархи ніби можуть домовитись, але коли не буде любові між людьми, коли не буде це починатись від парафій, ми ніколи не дозріємо до помісності, бо люди завжди будуть незадоволені, і це буде призводити до нових розколів. І тому важливим є те, щоб люди навчилися поважати один одного, поважати думку один одного, навіть якщо «він думає не так як я». Це є найважливіше. І вже пізніше ми дозріємо. Не здобудемо помісність Церкви, не здобудемо патріархат, а дозріємо до нього.

Кор.

19 серпня під час роботи IV Всесвітнього форуму українців на спільному засіданні секції репресованих та релігійній відбулася презентація першого тому документів, який вийшов під назвою «Ліквідація УГКЦ: 1939-1946 роки». Головний упорядник видання — доктор історичних наук Володимир Сергійчук, директор Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Як зазначають упорядники, подані документи, більшість з яких уперше вводиться до наукового обігу, не тільки дають можливість відкрити правду про ліквідацію Берестейської унії, але й застерігають нині сущих і нащадків. Пропоновані документи детально висвітлюють весь процес так званого возз’єднання українських греко-католиків з Російською Православною Церквою через нібито справді добровільне створення Ініціативної групи з числа застрашених терором священиків після арештів Митрополита Йосифа Сліпого і всіх єпископів.

У вступному слові до збірника документів «Ліквідація УГКЦ: 1939-1946» під заголовком «Як засторога для нині сущих і нащадків» п. Володимир Сергійчук так пояснює важливість видання: «Парадокс сьогодення полягає в тому, що частина нашого суспільства не хоче пізнати гірку правду вчорашнього дня нашого народу, оскільки через це їй доведеться відкинути вже звичні нав’язані комуністичною ідеологією стереотипи, з якими давно зжилася. Зрештою, ці люди не хочуть повірити дослідникам, які повертають їм очищені від намулу інсинуацій сторінки минулого нас, наших батьків, дідів, прадідів.

На таких невіруючих в українську правду найбільше впливають свідчення тих з причетних до неймовірно страшних злодіянь, хто відважується сказати про це. Тому історична справедливість вимагає, щоб ті, хто вільно чи невільно творив зло на нашій землі, покаялися й попросили пробачення, щоб прийти до суду Всевишнього без тягаря великої провини й незамолених гріхів. Якщо ж Всевишній уже забрав на свій праведний суд усіх причетних до творення якогось зла, мають сказати своє слово правди ті, кому обов’язком сьогодення доручено це зробити.

Саме до таких належить віднести співробітників Державного архіву Служби Безпеки України, які мають доступ до найпотаємніших документів минулого — тих свідчень тоталітаризму, які відкривають нашому народові й усьому світу правду і яким можуть повірити невіруючі досі в страхіття злочинів комуністичної системи».

Про важливість цього видання для радіо «Воскресіння» о. Іван Лега, душпастир громади УГКЦ у російському місті Нижньовартовську, сказав таке:

о. Іван Лега

Це є особливо важливо у цей час, коли Патріарх переїхав до Києва, коли центром є не Львів, а Київ, що Церква виходить з такої маленької території на всю територію України, адже ми все ж таки є Церквою українською, а не галицькою, і люди дуже мало знають, дуже мало інформації мають тут, в Києві, а особливо люди в діаспорі Східній, тобто в Казахстані, Росії про УГКЦ. Дуже часто її сприймають як щось таке неймовірне, якийсь апендицит, який витворився невідомо звідки і заважає помісності Церкви. Не знають про історію УГКЦ. І цей Псевдособор 1946 р. інколи сприймається як щось навпаки позитивне, яке ніби слугувало поєднанню Церкви. Насправді це було приєднання однієї Церкви до іншої і одночасно ліквідування української Церкви і вона ставала московською. Тому це дуже важливо, що саме не хтось про щось говорить, а є підтвердження документальне, що ці документи НКВС сьогодні оприлюднені, що люди мають можливість подивитися, що це не вигадка священиків чи якихось людей, політиків, а що це є реальні речі, які робилися. Що ні один єпископ не зрадив, не підписав цієї, так званої, унії. До речі, проти якої сьогодні так виступає Московський Патріархат, хоча насправді це було приєднання однієї Церкви до іншої. Тому це важливо, щоб люди не просто дізналися, а з іншого боку подивилися на ці речі і мали документальне підтвердження цього.

У свою чергу Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький, у коментарі для Прес-секретаріату про видання книжки «Ліквідація УГКЦ: 1939-1946роки» зокрема сказав:

Блаженніший Любомир

Багато десятиліть УГКЦ, як і інші християнські Церкви, комуністичний режим старався або зліквідувати цілковито, або опанувати, але це діялося поза, що так скажу, закритими мурами, поза тою залізною заслоною, яка відділяла Радянський Союз від вільного світу. Люди почасти не розуміли, як це організовано, як це здійснювалося. Вони були прямо жертвами. Сьогодні, маючи доступ до документів, щонайменше офіційних документів Радянського Союзу і його різних органів, пізнаємо, як це все і чому організувалося. Одним словом, відкриваємо коріння цілої тої справи. Всі ми знали, що від самих своїх початків комунізм ставився негативно до релігії, бо вважав її «опіумом для народу», а іншими словами можемо сказати, вважав її дуже таким ворожим елементом, оскільки релігія людям нагадує про їхню свободу і людську гідність. Отже треба було релігію і Церкви знищити, і вони це почали від початків і робили це систематично. Це, власне, пізнаємо на підставі цих документів. Безумовно ці, як і всі інші документи в цілому світі, мусимо трактувати обережно, второпно, науково, беручи під увагу обставини, авторів, результати тих документів — наскільки наслідки того що було плановано і наказане здійснювалося. Однак це є дуже важливим джерелом пізнання цієї жахливої програми, жертвою якої стали мільйони людей.

Кор.

20 серпня IV Всесвітній форум українців завершив свою роботу. Цього дня велика група учасників форуму українців (понад 150 осіб) відвідала будівельний майданчик Патріаршого собору Воскресіння Христового у м. Києві (вул. Микільсько-Слобідська). Із делегатами форуму зустрівся Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький УГКЦ, Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Єпископ-помічник Верховного Архієпископа, та члени Будівельної дирекції при Патріархові УГКЦ.

Перед тим, як завітати до Патріаршого собору, гості відвідали храм Святого Миколая на Аскольдовій могилі та помолилися на місці страти тисяч жертв сталінських репресій у Биківні. Прибувши на місце, де зводиться Патріарший центр УГКЦ, делегати форуму передусім оглянули місце будівництва та за допомогою о. Василя Захаруся, настоятеля патріаршої громади, дізналися про сучасний стан літургійного життя спільноти.

Відтак до гостей звернувся Блаженніший Любомир. Він висловив припущення, що у цій групі є ті, які вже долучилися своїми пожертвами до боговгодної справи будівництва храму, і у відповідь почув схвальні репліки. «Коли хтось у селі чи місті будує церкву, то ми йому передаємо свою матеріальну допомогу, щоб його підтримати. А тут є відмінна ситуація. Адже ви не передали свою пожертву для того, щоб збудувати церкву у Києві для киян, для якоїсь одної парафії. Ви дали свою пожертву для своєї церкви, тому що це є храм для всіх вірних УГКЦ. Кожний, чи він з Аргентини, Австралії, Великобританії, Росії, Вірменії чи Казахстану, перебуваючи тут, має почуватися як вдома», – відтак сказав Глава УГКЦ. При цьому Предстоятель УГКЦ наголосив, що Патріарший собор у Києві має бути і вже поступово стає видимим символом єдності УГКЦ, вірні якої проживають на всіх материках.

Після цього п. Михайло, директор Будівельної дирекції при Патріархові УГКЦ, ознайомив делегатів форуму із сучасним станом будівництва та окреслив ті роботи, які буде проведено у цьому році.

Візит до Патріаршого собору завершився невеликим частуванням, яке, на зразок первісних братолюбних гостин (агап), відбулося у притворі храму.

Підготував о. Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.