«Українсько-польські взаємини у світлі християнської любові» — інтерв’ю з отцем Степаном Батрухом, парохом храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в Любліні (Польща)

( розмір 6.15 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, сподіваюся, що для вас відома тема нашої сьогоднішньої програми. Адже сьогодні ми спробуємо розмовляти і знову розмовляти, і ще раз говорити про українсько-польські взаємини. Для того, щоб ці взаємини були справді такими світлими, в дусі християнської любові багато людей, або серед них головні такі ініціатори, прикладають багато зусиль і старань, щоби оце сучасне і майбутнє ставало чимраз чистішім і в християнському світлі святішим, кращим. Для того, щоб ми цю тему могли об’єктивно висвітлити, ми запросили до нашої студії отця Степана Батруха, який є парохом храму Різдва Пресвято Богородиці у м. Люблін. Це є храм УГКЦ, але від того, що отець живе, є громадянином Польської Республіки, відповідно він може говорити з двох сторін — як священик УГКЦ і, рівно ж, як громадянин цієї держави.

Отче Стефане, вітаємо вас у нашій студії.

О. Степан Батрух

Дякую за запрошення.

Кор.

Дякую вам за те, що ви радо приходите до нас у студію і даєте нам нагоду з вами спілкуватися, і дізнаватися про щось нове і щось кращого, сподіваємося, що кращого у взаєминах між нашими братніми, сусідніми народами. Отже, якщо я скажу, що ви є одним з ініціаторів багатьох акцій і заходів, спрямованих на примирення, поєднання, я думаю, що для багатьох слухачів не відкрию нічого нового. Бо, коли йдеться про українсько-польські взаємини в майбутнє і сучасне, напевно, що ваше прізвище десь там звучить. Це не просто похвальба, це реальний факт. Отже, чи ви бачите якийсь прогрес у цьому наболілому питанні?

О. Степан Батрух

Так. Я хотів би сказати на початок, що взагалі стосунки міжнародні в центрально-східній Європі в минулому, двадцятому столітті, були дуже драматичними і найсильнішим виявом цього є Друга світова війна і все, що з тим пов’язано: зіткнення двох диктатур, двох тоталітарних систем — нацистської і радянської— і всі наслідки, з тим пов’язані. Тобто конфлікти поміж окремими народами, різного роду депортації, переселення цивільного населення. Це все вплинуло на те, що суспільство центрально-східної Європи вийшло з Другої світової війни дуже поранене, дуже сильно поранене. І, очевидно, політичні системи, які виникли після цього, зовсім не сприяли тому, що поміж окремими народами дуже часто конфлікти, які були спровоковані і підсилені, де були маніпуляції між окремим народами і їхніми представниками, щоб поглибити протистояння, дії мали на меті ще більше зконфліктувати. Тут, на прикладі Польщі і України, ідеологія комуністичної системи, комуністичного правління Радянського Союзу і всіх держав, які були залежні від Радянського Союзу, якби були в орбіті впливу, через ідеологію були спрямовані, щоб конфліктували польський і український народ. Щоб на моменти ворожнечі, які мали місце, сипати сіль, щоб ці зболілі місця в польсько-українських стосунках ще зміцнити, ще сильніше їх роздряпати, роз’ятрити і таким чином побудувати своєрідну таку межу, кордон у вимірі психологічно-емоційному. Я пам’ятаю ще з моїх років дитинства, коли в Польській народній республіці, в школі ми були зобов’язані читати такі опрацювання, літературу, яка показувала українців, український визвольний рух як бандитизм, як злочинство. Я знаю, що і в Україні самій цілий український визвольний рух на Західній Україні, в Галичині, представлявся теж у дуже негативному світлі. Очевидно, це все впливало на взаємні стосунки. Мої батьки, які були переселені з території південно-східної Польщі на землі Помор’я, північно-західні землі Польщі, то вони відразу зіткнулися з негативною опінією населення, яке там оселилося, що тут мають приїхати саме бандити українські. Мій батько ніколи не був заангажований в якийсь партизанський рух, він навпаки був у польскому війську, був у неволі, був ув’язнений, поранений. І цей стереотип негативний перекидався на ціле населення. Я думаю, навіть якщо мали мсіце якійсь неприємні речі поміж населенням польським і українським у час Другої світової війни і після неї, багато з тих непорозумінь були спровоковані, вони ще не до кінця досліджені, бо не було доступу до архівів. Але також треба однозначно сказати, що після війни використовувалися певні факти з історії для того, щоб оту прірву між українським і польським народом поглибити.

Кор.

Отче Степане, тим, хто активно в Україні пропагує, і не просто пропагує на словах, а робить якісь конкретні кроки в справі примирення, поєднання українського і польського народів є Глава УГКЦ Блаженніший Любомир. І це, я думаю, загальновизнано і загальновідомо. Як ви оцінюєте його ідеї, його старання?

О. Степан Батрух

Я захоплений, що саме Блаженніший Любомир Гузар так послідовно ангажується у справу польсько-українського примирення, співпраці. Він за останні роки здобув дуже великий автортет в польському супільстві, серед польських політичних та інтелектуальних еліт. Це для нас надзвичайно важливо, він насправді є таким моральним авторитетом у Польщі, амбасадором справ українських і такого нового підходу до українсько-польських стосунків. До його слів прислухаються з великою увагою. Його заангажування і, взагалі, постава Блаженнішого викликає у польському супісльстві велике захоплення, і велику вдячність. І ті кроки, які саме Блаженніший робить у тому напрямі, вони є надзвичайно важливими і цінними. Саме він був ініціатором, щоб покликати спільну комісію, яка буде представляти Синод УГКЦ і єпископат польський. Ця комісія випрацювала певні кроки, які мали бути своєрідним планом дій на найближчі роки, і Блаженніший пильнує, щоб це все, що було заплановано, теж було реалізоване. Тому те, що мало місце минулого року — спільне послання Синоду УГКЦ і польського єпископату про потребу взаємного примирення, ці спільні моління 19 червня у Варшаві на центральній площі у рамках Євхаристійного Конгресу, коли було прочитано це послання, коли були присутні єрархи УГКЦ і польського єпископату в присутності близько ста тисяч учасників, де було сказано про потребу взаємопрощення, про потребу спільних дій. Де була молитва про цей дар, про ласку зцілення всіх ран, які носить особливо старше покоління, яке пережило трагедію Другої світової війни. І пізніше цей акт був повторений у Львові 26 червня теж у рамках Євхаристійного Конгресу. Це дуже вагомий і великий крок, і найближчим часом планується новий захід, котрий теж є ініціативою Блаженнішого, а саме — зустріч духовенства польського і українського, який буде у музеї, колишньому концтаборі «Майданек» біля Любліна.

Кор.

Дорогі радіослухачі, сьогодні ми ведемо нашу розмову про українсько-польські взаємини. І не просто взаємини, а взаємини, які скеровані до досягнення прощення і примирення між нашими сусідніми народами.

Отче, перед тим, як ми почнемо говорити більш детально, фактично про інформаційний привід нашої нинішньої розмови — це проща духовенства до Майданека, українського і польського. Чи бачите ви, справді бачите ви реальну користь від попередніх акцій і заходів, які вже відбулися?

О. Степан Батрух

Я в цьому дуже сильно переконаний в першу чергу тому, що дуже часто політики, а також Президенти обидвох країн відкликуються до тих акцій примирення, які мали місце поміж Церквами, поміж єрархами минулого року. Зрештою у процесі примирення активними є також і Президенти обидвох держав, польської і української. І якби ті дії Блаженнішого і ієрархів обидвох Церков, вони ніби співпадають між собою. І це є дуже важливо, бо це впливає дуже міцно на мислення людей, на мислення цілих суспільств. Коли вони бачать, що дійсно такі акти мають місце, що і Президенти обидвох держав, і найвищі ієрархи, Глави Церков Польщі і України, вони зустрічаються, вони заявляють бажання ще стисліше співпрацювати. Коли у Зарваниці минулого року був присутній Примас Польщі і виступив з таким дуже палким словом до вірних, коли у цьому році міг бути інший єрарх польського єпископату. Коли Блаженіший був запрошений Кардиналом Дзівішем до Кальварії Запшедовської біля Кракова, де також зібралося близько ста тисяч прочан, і міг звернутися зі словом та виявити велику радість і заохоту до того, що співпраця між двома Церквами і обидвома народами є важливою, то це показує, що ці кроки спричинюють, якби мотивують окремих людей до співпраці, до того, щоб іти собі назустріч. Вони якось заохочують середовища університетські у Кракові, Любліні, Варшаві до співпраці, до частіших контактів, до обміну досвідом. Я, думаю, що багато ініціатив, які з’являються останнім часом, такі, як пожвавлення співпраці у сфері молоді. Я бачу, що Міністерство культури виділило у Польщі окремий фонд для підтримки взаємних контактів польської і української молоді. На це вже є окремі кошти з призначенням для співпраці шкіл Польщі в Україні. І бачу, що тих ініціатив є щораз більше, і вони є дуже конкретні. За тим ідуть не тільки заяви, але ідуть також реальні кошти. Відомо, що контакти молоді, студентів Польщі та України зможуть відбуватися тільки тоді, коли для цього будуть певні ресурси.

О. Ігор Яців

Отче Стефане, інформаційним приводом для нашої розмови є майбутня проща духовенства, яка відбудеться 22 вересня цього року до Майданеку. Отже, яка ідея тої прощі? Чому саме проща духовенства і чому саме Майданек?

О. Степан Батрух

Зустріч духовенства і спільна молитва є важливою тому, що воно може впливати або позитивно, або негативно на прихожан, на суспільства Польщі та України у тих самих взаємних стосунках. І дуже багато буде залежати від того, як будуть налаштовані священики у Польщі та Україні, як будуть бачити одні одних, чи зможуть бути відкритими для себе. Це буде також переноситися на саме суспільство, на прихожан і їхні громади. І тому, між іншим, Блаженіший вийшов з такою ініціативою: почати зустрічі духовенства обох країн, щоб таким чином дати нагоду, можливість спільної молитви. Але, щоб на основі цієї зустрічі і спільної молитви теж випрацьовувати якісь нові перспективи і співпраці, а також взаємного порозуміння. І саме ця зустріч, яка буде проводитися у Майданеку 22 вересня, має таку ціль, щоб, відкликуючись до особи Блаженого Омеляна Ковча, до його постави, саме до його відкритості, толерантності, пошани до інших традицій, переконань, світоглядів, беручи від нього якийсь приклад натхнення, щоб духовенство Польщі та України вміло іти саме у тому напрямку. Тому думаю, що це винятковий захід з огляду на те, що це буде перша східна Літургія, яка буде служитися на території концтабору «Майданек». До цих пір були спільні молитви, були також екуменічні молитви, але всі вони мали за основу латинську римо-католицьку традицію. Тепер вперше за роки після Другої світової війни там служитиметься в рамках Днів Майданека східна Літургія, яку буде очолювати Блаженіший Любомир Гузар. На неї окрім духовенства з Польщі і України, розраховуємо, що це буде кілька сотень, приїдуть також і єрархи. З польського боку вже заявили про свою участь Примас Польщі Кардинал Йозеф Глемп, також Голова конференції польського єпископату архієпископ Йозеф Міхалік. Буде також присутня молодь Любліна і найближчих околиць, щоб ця зустріч духовенства була ніби заохотою і таким імпульсом для молодого покоління, щоб вони також шукали можливостей для взаємного спілкування.

О. Ігор Яців

Отче, що ви очікуєте від прощі до Майданеку зокрема і взагалі від самого місця цієї прощі, від Майданеку?

О. Степан Батрух

Це буде перша така зустріч і спільна молитва такого маштабу, метою якої є поглибити взаємні контакти, молитися про дар взаємного прощення і примирення. Досі не було спільної ініціативи, в якій би брала участь така кількість духовенства з Польщі та України. Я переконаний, що це буде натхнення, заохота для багатьох несвящеників з польського і українського боку, щоб розвинути взаємну співпрацю на різних площинах. Це є, я думаю, важливий аспект, щоб свідчити перед сучасною Європою те, що є можлива єдність в різноманітності.

О. Ігор Яців

Отче Стефане, щиро дякуємо вам за участь у нашій програмі і бажаємо вам батато успіхів у цій благородній справі, яку ви проводите.

О . Степан Батрух

Дуже дякую за можливість участі у програмі.

Записав о. Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіня»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.