Владика Софроній Мудрий про виховну суть книг Старого Завіту у питаннях благодійництва та милостині

( розмір 2.48 MB )

Кор.

На порозі обіцяної землі Мойсей, натхненний небесними силами, навчав ізраїльтян: «Наприкінці кожного третього року відкладеш на бік десятину з усього твого врожаю за той рік, і складеш її у своїх оселях. І прийде левіт, бо немає в нього, як у тебе, ні частки, ні посілості, і приходень, і сирота, і вдова, які живуть у тебе по містах, та їстимуть досита, щоб Господь Бог твій благословив тебе в усякім ділі рук твоїх, за яке ти тільки взявся».

Владико Софронію, чи можемо говорити про особливу системну виховну суть книг Старого Завіту у питаннях благодійництва та милостині?

Вл. Софроній.

Вважаю, що книги Старого Завіту дали нам добрий приклад, добрі вказівки, як ми можемо, і як ми потребуємо творити добродійні різні товариства, різні фундації для того, щоб помагати потребуючим і біднішим від нас. Дуже часто ми питали, що це є така організація «Карітас»? Нам німці відповідали — це така організація, коли бідні допомагають біднішим від нас і ми завжди готові на це. Це мусять робити організовано, орієнтуючись і на взори старозавітні, і на обставини нинішнього дня, і нинішніх соціальних потреб людей. Церква має в першу чергу допомагати, але вона також живе із помочі.

Кор.

У книгах Нового Завіту теж ставиться акцент на питанні милостині. Однак, знаючи слабкість природи людської до похвали та гонору Святе Письмо застерігає: «Отож, коли даєш милостиню не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Ти ж коли даєш милостиню, нехай своя ліва рука не знає, що робить права, щоб твоя милостиня була таємна і Отець твій, що бачить таємне віддасть тобі».

Вл. Софроній.

Засада є, що залежить усе від наміру людини. І засада друга є, що ніхто два рази за одну услугу не дає заплати. Так, якщо ми робимо милостиню ради Господа, Його Закону, припису, любови і ми шукаємо з цього слави — певно ми тратимо тоді дуже багато, чи то бізнесмен, чи звичайна людина. Від нашого доброго наміру, любові з якою ми робимо милостиню приходить і вартість нашої милостині.

Кор.

Буває, людина, жертвуючи кошти на певну справу, ледь не вимагає довідки про те, що вона внесла свою частку. Навіть сума пожертви на храм часто-густо за вимогою жертводавця повинна бути викарбувана разом з прізвищем благодійника на мармуровій чи бронзовій плиті. Складається враження, що така тенденція прийшла до нас з діаспори, де пожертва навіть в один долар, скажімо на часопис чи благодійну акцію, повинна бути зафіксована на сторінках видання.

Вл. Софроній.

В загальному в Америці, я знаю, бо я там був, люди з тієї своєї жертви відтягають оподаткування. Тому вони роблять жертву не ради того, щоб їх опублікували, але за цю жертву вже не треба платити їм податку. Це значить, що вони зробили пожертву на якусь ціль, установу, товариство, семінарію чи школу. Але є багато людей, і тут у нас трапляється це, що робиться це радше задля людської слави. Цілком певно, що, якщо вони отримали похвалу людей, отримали заплату славою від людей, вони мабуть не отримають від Бога вже нічого, бо Господь Бог два рази нічого не платить.

Кор. Перед багатьма людьми часто постає питання: Якою повинна бути милостиня, великою, чи досить дати дещицю?

Вл. Софроній.

Мірою жертви є завжди любов і можливість. Та людина, що має змогу, вона не раз може дати більше, але нехай тим не гордиться, не хвалиться. Жертва для Бога є усяка добра, і залежить від любові, з якою вона була дана, в яких обставинах і міру можливостей дана. Хто має багато, повинні і більше дати, хто має менше — той менше.

Я вірю, що кожна милостиня залежить від того, з яким наміром я даю її. Я не можу спроваджувати, що ця людина із цим зробить. Я маю заслугу з того, що я дав. Якщо я знаю певно, що ця людина зужиє цю милостиню на зло, я не повинен давати. Але це певно дуже рідко можна знати. Милостиня завжди пов’язана з любов’ю, жертвою ради Бога, а не ради людини.

Кор.

Настали предивні часи. Одна людина купається в розкошах — інша не має шматка хліба. Вона навіть не може уявити собі, що десь там далеко чи близько, собака багатого господаря пеститься у теплій ванні та вже у новій стилізованій зачісці після візиту до перукаря виходить на прогулянку. Бувають інші разючі випадки, коли людина, не задумуючись про бідних та немічних, викидає на вітер за половину ночі сотні доларів.

Вл. Софроній.

Я вважаю, що, власне, такі факти повторюються там де немає правдивої віри, де нема правдивої любові до ближнього, біднішого від себе. Це є вияв пустоти свідомості і марнотратства в той час, як багато більші і важніші потреби на милостиню.

Кор.

Дивними є твої діла, Господи. Одному творінню ти даєш силу до кінця днів його, іншого пускаєш у світ у слабкості сили фізичної.

Вл. Софроній.

Я вважаю, що таке сказав Христос — бідних завжди будете мати. Різні є причини бідноти і різна є мета бідноти. Нераз Господь допускає терпіння, біль і т. д. щоби ми здорові люди мали змогу творити діла милосердя. Вони є знаками Божими для нас, щоби творити милосердя і любов. Вони є наче потреба нашого життя і спонуканням до милосердя. Так саме Господь дає нам отих бідних на вулицях, щоби добрі, віруючі люди мали змогу творити діла милосердя і тим показати свою любов до ближнього свого.

Кор.

І наостанок зауважмо, милостиня робить людину добрішою, очищає від гріха. Господь наш Ісус Христос повисив своїм словом у справі милосердя найбіднішу людину — істинно кажу вам, що та вбога вдовиця кинула більше від усіх, які кидали у скарбницю, — читаємо у Святому Письмі, — усі бо кидали зі свого надміру, вона ж з убожества свого все що мала вкинула, увесь свій прожиток.

Записав Володимир Качур. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.