50 років з дня смерті священика Володимира Лиска

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 1
Loading ... Loading ...

19 вересня 2014 року виповнюється 50 років з того часу, як відійшов до Господа визначний  український священик Володимир Лиско.

о. Володимир Лиско

о. Володимир Лиско

( 5.50 MB ) Лідія Купчик про священика Володимира Лиска, батька блаженного священномученика Романа Лиска

Володимир Лиско прийшов у світ в день празника Різдва Пресвятої Богородиці, з Її знаменням пройшов гідний, хоч і драматичний, земний шлях. У святковий день був відпроваджений до Царства Небесного…

21-го вересня 1882 року Різдво Пресвятої Богородиці святкувалось у Камінці Струмиловій на Львівщині особливо урочисто. Цього дня кардинал Сильвестр Сембратович посвячував новозбудований храм на честь Матері Божої.

На це свято зібралося багато народу зі всіх навколишніх сіл. Була там і Антоніна Лиско, скромна селянка із села Лапаївка, яка відзначалася своєю побожністю. Вранці була на святочній відправі, приступила до святої Сповіді і святого Причастя, а пополудні привела на світ сина, якого назвали Володимиром.

Йому Господь доручив стати видатним душпастирем, ревним оборонцем віри та мучеником за неї.

Життєвий шлях о. Володимира Лиска коротко можна позначити такими віхами: втеча сина заможного селянина до Львова, щоб здобути освіту; навчання у 5-ій львівській гімназії, де був кращим учнем; студіювання теології в університетах Львова та Інсбрука; священичі свячення одержав 1910 року з рук митрополита Андрея Шептицького; душпастирював у м. Олеську (1910-1913), в м. Городку (1913-1921), в м. Сасові на Золочівщині (1921-1945, 1946-1949). В 1936 році о. Лиско був назначений деканом Золочівського деканату, який об’єднував 21 парафію.

Як душпастир, о.Володимир Лиско відзначався надзвичайною ревністю, працездатністю і творчими пошуками дієвих способів поглиблення духовності як своїх парафіян, так і підлеглих священиків. Постійно ініціював різні місії, реколєкції, соборчики, закладав релігійні організації. Церковна влада високо цінувала його, доручала йому відповідальні обов’язки, нагородила його крилошанськими відзнаками та почесними грамотами.

Вільний від душпастирської праці час о. Лиско теж віддавав людям. То йде по селах як лектор, то організовує нові читальні, то засновує господарські і просвітницькі товариства, то домагається будови нових громадських приміщень.

За свою активну діяльність і виразну українську національну позицію його постійно переслідувала польська влада: не раз викликали до суду, двічі арештовували, навіть заборонили святкувати 25-ліття його священства. За участь у проголошенні в 1918 році Самостійності України йому довелось перебувати сім місяців у сумнозвісному таборі в Домб’є, звідки врятувався завдяки щасливому випадку.

Та найважчі випробування випали з приходом радянської влади. Коли в 1945 році підполковник НКГБ та уповноважений у справах релігії Іванов запропонували о. Лискові підтримати відозву Г. Костельника про перехід на православ’я та вплинути на підлеглих священиків, він прямо й категорично відповів, що не відступить від своєї віри, не підчиниться московській церкві. У вересні 1945 р. о. Лиска заарештували. Вісім місяців тривало слідство. Проте не могли довести ніякої провини, отець всі звинувачення переконливо відкидав, слідчий, який їздив у район, не зміг знайти ніякого “компромату”, всі лише хвалили отця.

У травні 1946 року о.Лиска випустили. Без грошей і речей, з якими забрали, зате “збагатили” струсом мозку, хворобою шлунку, досвідом карцерів. Звільнили, уважаючи, що зламали дух немолодої людини. Звільнили, бо вже відбувся сумнозвісний Собор 1946 року.

Та о. Володимир Лиско був не з тих, кого можна зламати. Хоч не було вже Митрополита, єпископів і Митрополичої Капітули, але були люди, які потребували духовної опіки. І отець-декан продовжує своє душпастирське служіння, відправляє Богослужіння в рідному обряді не тільки у своїй парафії, але й у сусідніх, осиротілих після арештів священиків, церквах…

У жовтні 1948 року його знову заарештовують, подбавши цього разу про “юридичну підставу”. В церковну касу, що стояла у розбитій бомбою церкві в Сасові, було підкинуто якісь антирадянські брошури. І що з того, що свідки підтвердили, що о. Лиско навіть не мав ключа від цієї каси? І що з того, що побоями не вдалося вирвати зізнання в тому, чого він не чинив? Після десяти місяців перебування в тюрмі на вулиці Лонцького і в Золочівському замку отця-декана засудили на 10 літ і відправили у табори ст. Потьма в Мордовії.

Нелюдські умови табірного життя не зламали духа цього священика. І в тих важких умовах він підтримував інших та в міру можливостей сповняв священичі обов’язки: приховано сповідав, відправляв Служби Божі, Панахиди. А вже коли не міг ходити, коли здоров’я було підірване остаточно, його звільнили. Було це 1955 року. Викликали зі Львова зятя, щоб забрав отця, бо о.Володимир не міг вже самостійно ходити.

Завдяки турботі рідних та лікарів о. Володимир Лиско прожив ще дев’ять літ. Прикутий хворобою до крісла, він щоденно відправляв Служби Божі у своїй хаті в Городку, на які приходили як городківчани, так і приїздили колишні парохіяни.

Проте не забували про старенького отця-декана і органи НКГБ. Неодноразово налітали із обшуками і зуміли завдати йому ще одного удару: конфіскували зошит із його споминами, які з неймовірним трудом писав, незважаючи на параліч правої руки. Пропали зусилля багатьох місяців! Відхворівши цей удар, о. Володимир знову взявся за працю, подбавши про надійний сховок для написаного.

Докладно описав свій життєвий шлях, висвітлив важливі події з історії Церкви і України, які відбувались під час його довгого й насиченого подіями життя, змалював чимало епізодів, пов’язаних із постатями митрополита Андрея Шептицького, з яким приятелював його старший брат о. Микола Лиско, ЧСВВ, о. д-ра Наряді, о.д-ра Юрика, о. Гавриїла Костельника, якого саме він, Володимир Лиско, спровадив з Хорватії до Львова і представив Митрополитові, та інших.

Віддав цій справі рештки своїх сил, зате створив цікавий нарис сучасної йому епохи, що має неабияку історичну вартість. Спомини отця-декана Володимира Лиска під заголовком “Без зерна неправди” вийшли друком у 1999 році у львівському державному видавництві “Каменяр”.

Завершивши цю, здавалось би, неможливу для важкохворої людини працю, о. Лиско відійшов до Господа 19 вересня 1964 року.

Отець Володимир Лиско не раз повторяв: “День мого рождества був замітний своєю урочистістю і дивний мав вплив на все моє життя!”. І коли похорон отця відбувався у день його уродин 21 вересня, близькі отця осягнули значущість цього його твердження.

Отак завершилось земне життя цієї непересічної людини – зразкового священика, який своєю діяльністю для добра Церкви і українського народу гідно репрезентує високий інтелект українського священства.

Лідія Купчик

 

 

Опубліковано у Дати. Події. Імена | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.