Знайти час та місце для Бога, Який, насправді, є єдиним Найважливішим. Різдвяна проповідь Папи Венедикта XVI

«Там, де не віддається прославу Богові, де про Нього забувають, там немає також і миру» – наголосив Папа Венедикт XVI, коментуючи євангельську розповідь про народження Ісуса Христа у проповіді, яку він виголосив 24 грудня 2012 р., під час Нічної Різдвяної Святої Меси в базиліці Святого Петра.

Святіший Отець наголосив, що краса цієї євангельської розповіді завжди зворушує наше серце, адже не може не зворушити той факт, що Бог став людиною для того, щоб ми могли його любити, повідомляє Радіо «Ватикан».

Звернувши увагу на слова євангелиста про те, що Пресвятій Родині не знайшлося місця в заїзді, Папа запропонував відповісти на запитання: «А якби Марія та Йосиф застукали до моїх дверей. Чи знайшлося би місце для них?» Чи ми справді маємо місце для Бога, коли Він хоче до нас увійти? Чи маємо час для Нього? «В той час, коли ми можемо дедалі швидше пересуватися, коли дедалі ефективнішими стають засоби, що дозволяють нам економити час, тим менше вільного часу маємо до розпорядження. А Бог? Питання, що стосуються Його, ніколи не здаються нам терміновими», – сказав Венедикт XVI, додаючи, що дуже часто для Бога немає місця у нашому мисленні, яке наставлене так, ніби Його не повинно існувати. «Ми прагнемо самих себе, хочемо речей, яких можна доторкнутися, щастя, яке знаходиться у межах нашої досяжності, успіху для наших особистих проектів та наших планів. Ми повністю “наповнені” самими собою, так що не залишається жодного місця для Бога», – вів далі Святіший Отець, говорячи про те, що для Бога немає місця також і в наших почуттях та бажаннях. І саме тому «немає місця для ближніх, для дітей, для убогих та чужинців». А тому Папа закликав просити Господа Бога на молитві того, щоб «ми ставали чуйнішими на Його присутність, щоб почули, як Він легенько, але наполегливо стукає до дверей нашого буття та нашого прагнення».

«Слава на висотах Богові, а на землі мир людям його уподобання», – такі слова ангельської пісні записав святий Лука. У цьому контексті Венедикт XVI зауважив, що Бог є славним, Він – чисте світло, сяйво істини та любові. Він – справжнє, у повному сенсі слова, істинне добро. Тож ангельський спів є виявом радості, яка випливає з відчуття Божої присутності. За словами Святішого Отця, у словах ангельської пісні чуємо «дещо з мелодійних звуків неба», де немає жодних сумнівів щодо сенсу, але просто дано бути переповненими щастям, яке випливає «з відчуття чистого сяйва Божих істини та любові».

«З Божою славою на небесних висотах пов’язаний мир між людьми на землі. Там, де не віддається славу Богові, де про Нього забувають, а, навіть, заперечують Його, там немає також і миру», – вів далі Папа, зазначаючи, що сьогодні існують течії мислення, які стверджують протилежне: мовляв, саме релігії є причиною насильства та воєн. Отже, згідно з такою думкою, слід визволити людство від релігій, а особливо від монотеїзму, віри в одного Бога, яка є причиною нетолерантності, претендуючи на виключність. «Це правда, що протягом історії монотеїзм служив приводом для нетолерантності та насильства. Це правда, що релігія може захворіти та дійти до того, що суперечитиме своїй найглибшій природі, коли людина думає, що сама повинна взяти в свої руки Божі справи», – сказав Венедикт XVI, наголошуючи на тому, що ми повинні бути чуйними, щоб не піддатися такій спокусі. І не є правдою те, що «ні», сказане Богові, відновило би мир.

«Якщо гасне Боже світло, то гасне також гідність людини», – пояснив він, адже якщо людина «вже не є Божим образом, який ми повинні шанувати в кожному», то ми не є братами й сестрами, дітьми одного Отця. І те, які види насильства зроджуються в таких умовах, ми, за словами Святішого Отця, в усій повноті жорстокості бачили протягом минулого століття. «Лише тоді, – наголосив він, – коли Боже світло сяє над людиною та в людині, лише тоді, коли кожна окрема людина є бажаною, знаноною та любленою Богом, то тільки тоді, хоч яким жалюгідним не було б її становище, її гідність залишається непорушною».

Як тільки ангели відійшли, пастирі поспішно побігли до вертепу, щоб «побачити те, що було сказане». «Спішімо до Вифлеєму», – закликає кожного з нас різдвяна літургія, що також, за словами Папи, означає вийти зі своїх звичок, переступити через матеріальний світ, щоб осягнути суттєве, прямувати туди, звідки Бог, у Свою чергу, зійшов, щоб прийти до нас. «Спішімо до Вифлеєму» також вказує на конкретне місце та на місця, де жив та страждав Спаситель. У цьому контексті Святіший Отець просив згадати в молитві про людей, які там живуть і страждають, молитися за мир, за те, щоб ізраїльтяни та палестинці «могли будувати своє життя в мирі Єдиного Бога та у свободі». Молитися також за сусідні країни, щоб християни Лівану, Сирії та Іраку «могли зберегти свої домівки» і щоб разом з мусульманами розбудовували свої країни в Божому мирі.

«Пастирі поспішали. Їхньою спонукою була здорова цікавість та здорова радість. Може між нами дуже рідко трапляється так, що квапимося задля Божих справ. Сьогодні Бог не належить до невідкладних питань. Божі справи, як думаємо й кажемо, можуть почекати. Однак, саме Він є найважливішою дійсністю, Єдиним, Який, по-суті, є насправді Важливим. То ж чому б і ми не повинні пройнятись цікавістю, щоб зблизька побачити та пізнати те, що Бог нам сказав? Молімо Його, – закликав на завершення Венедикт XVI, – щоб свята цікавість та світа радість пастушків заторкнула тепер також і нас, і з радістю поспішаймо туди, до Вифлеєму, до Господа, Який також і сьогодні знову до нас приходить».

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.