У Могилянці обговорили, як долати постстресовий розлад від бойових дій

У Києво-Могилянській академії на круглому столі «Відлуння бойових дій, або посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)» відбулася дискусія, як боротися з посттравматичним розладом від бойових дій. Про це повідомив о. Володимир Мальчин, капелан Київського осередку ТУСК «Обнова».

Ініціатором заходу став Київський осередок ТУСК «Обнова». Участь у круглому столі взяли: о. Андрій Зелінський, військовий капелан УГКЦ, Сергій Богданов, психолог, PhD з психотерапії у Віденському медичному університеті, Інна Кирилюк, доцент НПУ імені М. Драгоманова, дитячий аналітичний психолог, Леся Рибакова кризовий психолог.

Зокрема, о. Андрій Зелінський розповів про власний досвід перебування серед військових і особливості пасторального служіння в зоні АТО. «Завданням капелана, – каже о. Андрій, – бути поруч. Своєю присутністю прихилити небо, допомогти не втратити відчуття власної гідності, не забути смаку людських чеснот, не загубити екзистенційних орієнтирів у сутінках емоційного хаосу. Ще одна особливість – на фронті не люблять пафосу. Про патріотизм тут не говорять, його демонструють – тихо і спокійно, впевнено і зовсім природно».

На його переконання, важливо бути вдячним тим, хто віддав своє життя в цій боротьбі. «Важливо не забувати облич цих людей. Вони – герої, люди, завдяки яким ми можемо навчатися, ходити на роботу, у кіно, у гості, святкувати дні народження. Це люди, завдяки яким ми продовжуємо жити звичним життям», – відзначає військовий капелан.

Сергій Богданов описав основні ознаки посттравматичного стресового розладу. Психолог зазначив, що ПТСР потрібно відрізняти від депресій та інших стресових станів. Люди із ПТСР постійно відчувають напругу, нерозуміння з боку інших, страждають від безсоння, не можуть займатися звичними справами.

Пані Інна Кирилюк поділилася досвідом роботи з дітьми, які пережили вимушене переселення. Психолог була волонтером в санаторії «Джерело», де проживають переселенці зі Сходу України. Спілкуючись із дітьми, пані Інна простежила, що вони є досить самостійними: гуляють без дорослих, формують свої групки, турбуються одні про одних, старші про молодших. Ігри дітей переселенців переважно пов’язані з турботою одне про одного і взаємодопомогою. Ці діти взяли на себе функції дорослих з турботи і орієнтування в новій місцевості. Психолог поділилася результатами проведеної з дітьми методики «Людина під дощем». Дітям пропонувалося намалювати людину під дощем. Багато елементів у роботах дітей повторювалися: великі краплі дощу, важкі хмари, кольорова веселка, відвернуті постаті, парасольки. Кожна з деталей малюнків має своє значення, пов’язане з переживаннями дітей, їх психологічним станом, ставленням до дійсності і баченням майбутнього.

Пані Леся Рибакова розповіла про досвід роботи у військовому госпіталі. Психолог зізналася, що час, проведений у ролі психолога-волонтера ще на Майдані, спілкування з козаками, які там перебували, відіграв велику роль для її теперішньої праці з військовими в госпіталях. Здобути довіру військових, вступити з ними в перший контакт і знайти спільну мову дуже нелегко. Психолог поділилася історіями хлопців із військових госпіталів. Переважна більшість цих солдат уникають розмов із психологами, вважають, що не потребують їхньої допомоги. Та насправді допомога потрібна. Пані Леся зазначила, що важливим є допомогти зрозуміти те, що з ними зараз відбувається. Це так звана психоедукація, яка полягає в аналізі, поясненні етапів психологічних змін. Такі знання допоможуть військовим з розумінням поставитися до свого стану і легше його пережити.

Департамент інформації УГКЦ

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.