ЗВЕРНЕННЯ СИНОДУ ЄПИСКОПІВ КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ДО ВІРНИХ ТА УСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛіЗ ПРИВОДУ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НОВОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Жертви правди приносьте,

і надійтесь на Господа

Псалом 4:6

Дорогі у Христі!

Зазвичай наші послання стосувалися ситуації перед виборами, а тепер звертаємось до вас після їхнього завершення, щоб разом попрохати Всевишнього про краще майбуття для нашої Вітчизни, щоб думкою, словом і ділом молитовно поєднатися з Богом. Розуміючи, що у цей нелегкий час народження демократії потрібно докладати всіх зусиль для пошуку розв’язку і його здійснення, хочемо застерегти вас від спокуси уповати лише на власні сили і думати, що це нам може вдатися без Божої допомоги.

Бурхливий виборчий період, який тримав наше суспільство в постійному напруженні, завершився навесні 2006 року виборами до Верховної Ради та місцевих рад. Людське серце і розум оцінює події цієї весни по-різному. Обставини передвиборчих перегонів і засоби, використані кандидатами для здобуття перемоги, часто травмували наші душі. Не менш болісним для багатьох є процес формування парламентської коаліції та нового уряду, в якому більшості громадян відводиться роль пасивних спостерігачів. Ті, що недавно зробили свій осмислений вибір, чуються сьогодні втомленими, ошуканими і зневіреними, оскільки часто не розуміють сенсу того, що відбувається. Вже вкотре з’являється бажання опустити руки і відмовитися від намагання змінити ситуацію. Однак така поведінка не прийнятна для християнина, який має споглядати розвиток подій в Україні очима віри, тобто бачити у них дію Бога.

І справді, не одному з нас потрібна велика віра, щоб у схрещенні людських інтересів та егоїзмів розрізнити важливий суспільний досвід, доконечно потрібний молодій демократії. Результати виборів і подальших процесів, звичайно ж, задовольняють не всіх, однак демократичний характер цих виборів і майже незатьмарена свобода волевиявлення виправдовують вкладені зусилля. З ласки Божої український народ постав перед очима світу як такий, що зробив іще один важливий крок до громадянської зрілості та європейської політичної культури. Так рік за роком Господь виводить нас із тіні нашої тривалої історичної підневільності.

Для християнина дія Бога в нашому бутті очевидна. Проте цій дії можна сприяти, „рівняючи стежки Господу” (Мт. 3:3), а можна, навпаки, заважати, захаращуючи ті стежки своїми неправедними ділами. Де лежатиме наше серце і до чого будуть спрямовані наші зусилля у найближчому майбутньому? Цим посланням ми й прагнемо застановитися над тим, до якої співпраці і до якого співтворення закликає нас у цей історичний момент Всевишній.

Державна влада

Хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою

Мт. 20:26

Щасливий той державний діяч, який усвідомлює себе важливим інструментом у руках Володаря Миру, але не самим володарем. У цьому випадку він утішається благословенням Неба і не закладає своїми вчинками підстави для свого падіння. Хай же пам’ятають це правило ті, кому єдиний суверенний носій влади – народ – вручив клейноди державного служіння!

Був час, коли вершителі долі народу набували статусу „помазаників Божих”. У акті такого „помазання” велика, часом абсолютна сила земної влади зрівноважувалася тягарем відповідальності перед Небесним Суддею. Саме таким постає на сторінках наших найдавніших літописів святий рівноапостольний князь Володимир, який після хрещення намагався засновувати своє володарювання на засадах „закону і благодаті”. Українці ще й досі вдячно згадують інші історичні періоди, коли владі вдавалося сформувати прозору й ефективну систему управління від її верхівки аж до найменшого місцевого чиновника. Цей досвід свідчить про те, що добра державна адміністрація вселяє в народі спокій та користується його підтримкою.

Сучасні політичні діячі, які не чують на своєму плечі руку Господню, стоять перед загрозою втішатися владою, не відчуваючи належної відповідальності. Руйнівні наслідки цього ми з болем спостерігали упродовж чи не цілого століття. Політичні переконання колишніх можновладців формувалася під впливом популістських ідеологій і макіавеллівських засад, згідно з якими мета завжди виправдовує засоби. Ще й досі можна почути твердження, що в реальній політиці немає місця моралі. Та все ж підтримку народу здобули саме ті, хто апелював до одвічних етичних засад та вартостей, і кредит цієї довіри ще не вичерпано.

Демократичне, тобто вільне, волевиявлення народу, при всіх його викликах і моральних втратах, несе в собі надзвичайно важливий дар – легітимність здобутої влади. Саме вона, легітимність, дає народним обранцям моральне право представляти в органах влади інтереси навіть тих людей, які голосували за інших кандидатів. Саме вона зароджує в душі сумлінної людини, поряд із почуттям вдячності до тих, що обрали її, також почуття відповідальності перед усіма за свої подальші дії. Політичний діяч, який нехтує цим почуттям і зловживає владою, розтринькує отриманий дар і неминуче позбувається легітимності. І навпаки, політичний діяч, який береже цей дар, навіть переживаючи тимчасові втрати, будує своє політичне майбутнє на твердій і надійній опорі. Відповідальність перед народом приносить йому визнання з боку цього народу і гарантує його політичне довголіття. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький наголошував: „Лише така влада сильна і тривка, що опирається на любові. І тільки таку власть уважають люди звичайно тією, що походить від Бога! Тільки таку власть, що являється опікою над підчиненими та, за прикладом Христа, службою, а не пануванням” („Найбільша заповідь”).

Наділивши людину свободою волі, у тім числі свободою не чути заклику Творця, Бог обдарував її також сумлінням, що схиляє людину в бік добра, і розумом, який розкриває перед нею фатальні наслідки її гріха. Отож сумлінна і розумна людина (а саме таких ми прагнемо бачити біля керма державної влади!) знайде потрібні аргументи навіть у тому випадку, якщо голос свого сумління вона не називає голосом Бога.

Проте, дорогі у Христі, можемо слушно зауважити, що в нашому неправедному світі влада схильна мати очі, але не бачити наслідків свого гріха; мати вуха, але не чути остережного Божого Слова (пор. Іс. 6:10). Тому належний контроль за її діями є необхідною передумовою упорядкованого життя суспільства. Маємо на увазі особливу роль третьої гілки влади, а саме: влади судової. Суддівська влада, як і дві інші, походить від Бога: „Бо Господь – наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!” (Іс. 33:22). Відповідно кожен земний суддя має за взірець Суддю Небесного, що є суддя праведний (2 Тим. 2:8) і справедливий (Єр. 11:20).

Труднощі, які переживає сьогодні українська державна система без дійового Конституційного Суду, є лише символічним відображенням тієї серйозної кризи, в якій перебуває українське судівництво. Пошесті безконтрольності й безвідповідальності, які вразили чимало ланок державної влади, знепліднюють ті позитивні зусилля, до яких вдаються сумлінні державні мужі, а головне – призводять до великих страждань народу. Тому без справедливого і безстороннього судівництва, яке стояло б на сторожі закону, а не на службі сильних світу цього, ми не ступимо вперед ні кроку.

Очікуючи від усіх трьох гілок влади високого суспільного служіння, ми маємо також усвідомлювати, що з минулого їм дістався важкий спадок. Адже безбожні режими породжували й безбожні методи урядування, які входили в плоть і кров державних діячів, ставали єдиним можливим засобом забезпечити в державі належний порядок і виконавську дисципліну. Позбутися цього спадку нелегко, проте, як засвідчує досвід Західної Європи, що також була спустошена безбожним націонал-соціалізмом і жахіттями Другої світової війни, все-таки можливо. У той переломний час Господь поблагословив Європу трьома великими державними мужами, які усвідомили своє християнське покликання. Ними були француз Роберт Шуман, італієць Альчіде Дe _аспері й німець Конрад Аденауер. Саме ці мужі, спираючись на євангельські засади, заклали основи нового суспільного ладу повоєнної Європи, який дав змогу подолати наслідки тоталітаризму й відкрити для неї перспективи мирного демократичного розвитку. Тому молімося, щоб у цей переломний час, який переживає тепер Україна, Господь благословив і наш край державними діячами, які будуть великими у своєму жертовному служінні, а відтак стануть будівничими щасливого дому народу свого.

Місцева адміністрація

Поправді кажу вам:

що тільки вчинили ви одному з найменших братів моїх цих, –

те мені ви вчинили

Мт. 25:40

Ісус Христос, закликаючи нас прийти на поміч своєму ближньому, постає перед нами в образі спраглого і голодного, нагого і немічного, подорожнього та ув’язненого (пор. Мт. 25:34-46). Це збірний образ людини простої, не обтяженої ні багатством, ні владою. Така людина зазвичай ніколи не бесідуватиме з Президентом 48-мільйонної країни і не буде запрошеною на засідання Уряду. Державна влада для неї уособлена простим чиновником у місцевих радах та адміністраціях, службовцем із міліції й паспортного стола, працівником ЖЕКу, газової контори чи електромережі. Така людина (а здебільшого це пенсіонери) часто приречена вистоювати нескінченні черги в адміністративних коридорах. Будівлі цих муніципальних органів стають для неї „містилищем печалі”, в якому високі гарні слова державних мужів набувають свого реального й часто невтішного виміру.

Сам Бог вирішив явитися нам в образі такої людини, щоб нагадати, що Він не терпить несправедливості: „Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер я повстану, – говорить Господь” (Пс. 12:6). Під час своїх передвиборчих кампаній політичні партії витрачають величезні кошти, щоб накласти пропагандистський грим на непривабливу картину свого урядування. Однак звичайні стільці, поставлені в залюднених коридорах, чи проста й необтяжена процедура вирішення справ підняла б авторитет державної влади більше, ніж нескінченні ряди дорогих рекламних щитів. Бог, вказуючи на просту людину, цим самим не відволікає державного мужа від важливих політичних справ і не змушує його схилятись до утопії, а навпаки, дає йому найкращу з можливих порад. Бо мине небагато часу, чар маніпулятивних прийомів розвіється, роздуті авторитети впадуть, не виправдавши вкладені у них кошти, і тоді виявиться, що служіння маленькій знедоленій людині є насправді найкращим вкладенням політичного капіталу. Саме в цьому державний муж на всіх рівнях влади має бачити сенс відомих слів Ісуса: „Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів моїх цих, – те мені ви вчинили” (Мт. 25:40).

Втім, ми були б не зовсім справедливі, якби говорили лише про одну правду й не помічали іншої. Оті згадані вище „найменші брати”, що приходять зі своїми проблемами до державних установ, також мають усвідомлювати, що вони обрані Богом, щоб свідчити Його правду. Це усвідомлення має сповнювати їхні душі відчуттям не лише власної гідності, а й поваги до гідності інших, у тім числі працівників цих установ. Ні чиновники, ні відвідувачі не повинні сприймати одне одного як об’єкти, на яких можна вихлюпнути свою втому та роздратованість. Бог перебуває з бідними та знедоленими не стільки тому, що вони бідні, скільки тому, що їх найчастіше кривдять. І як тільки скривджені самі починають кривдити інших, вони позбавляють себе Божої опіки і стають інструментами в нечистих руках Лукавого.

Отож ми закликаємо політичні партії, які сьогодні нестимуть головну відповідальність за стан справ у державі, а особливо їхніх представників на місцях звернути особливу увагу на ту сферу, через яку люди входять у безпосередній контакт з органами державної влади. Відповідь, яку люди дадуть на стратегічні пропозиції партій, формуватиметься саме тут. Саме сюди, до скривджених і зболених простих людей, повинні прийти зі своєю поміччю ті, кого Господь покликав до державного служіння.

Народ

А люди питали його й говорили: „Що ж нам робити?”

Лк. 3:10

Особливістю цьогорічної передвиборчої кампанії було те, що програми політичних партій були відображенням не стільки реальних намірів політиків, скільки того, які положення вони вважали привабливими для народу. Відповідно, виборці звертали увагу радше на особи кандидатів, ніж на їхні програми. Все це свідчить про те, що політична культура, в основі якої лежала б турбота про спільне благо народу, в Україні все ще перебуває на ранніх стадіях формування.

У передвиборчий час Церква завжди нагадує, що її вірні мають відповідально ставитися до вибору тих, кому вони делегують свою суверенну владу, та обирати тих осіб, які наділені моральними чеснотами й готові служити інтересам народу. Після виборів обов’язком виборців є уважно стежити за своїми обранцями, допомагати їм вчасною та конструктивною порадою, але також і зіставляти свої колишні аргументи на користь цих обранців з їхніми реальними діями. Лише так можна здобути той досвід, який стане у пригоді на наступних виборах.

Проте на плечі громадян лягає ще одна відповідальність. Ми зрозуміли, що не тільки влада має думати про народ і нести перед ним відповідальність, але й народ відповідальний за те, яку владу обирає. Тому, з одного боку, нам потрібно вміти поважати владу: роблячи так, ми поважаємо вибір нації, до якої належимо. З іншого боку, якщо виявиться, що представники влади думають і піклуються радше про себе і свої вузькопартійні інтереси, ніж про народ, ми не маємо права пасивно спостерігати за зловживаннями влади. Живучи в демократичній системі, ми маємо всі можливості виразити нашу незгоду і протест.

Не забуваймо також, що політики й державні мужі на різних рівнях влади зможуть реалізувати свої програми лише тоді, коли їх втілюватиме в життя увесь народ. Саме він своїми активними діями засвідчить, щ_ у цих програмах є доброго і відповідає інтересам простих людей, а що випливає лише з логіки політичного суперництва. Народ стає гідним своєї державності тоді, коли він перестає бути іграшкою в руках далеко не завжди гідних політиків, а чітко усвідомлює свої інтереси й активно дбає про їхнє втілення в життя. Через свою дійову і свідому поставу народ здобуває вагомий важіль впливу на характер державно-політичного життя, а значить і на свою майбутню долю.

Що, попри всі регіональні відмінності, ріднить простих людей у Львові та Донецьку, в Чернігові та Сімферополі? Кожен із нас має батька й матір і хоче бачити їхню осінь щасливою. Відповідно батьки дбають про здоров’я й усебічний розвиток своїх дітей. Кожен із нас хоче гордитися своєю країною і з оптимізмом дивитися у майбутнє. Бог створив цю прекрасну землю для добра, тому добробут людей і їхнє благоденство є природними елементами Божого плану для людства. Для віруючої людини логічним є бути співтворцем для Господа у творенні цього Божого ладу. А тому вона покликана розрізнити зерна того справедливого ладу у програмах політичних партій і підживляти їх своїми особистими діями, щоб здійснилося сказане: „У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній” (Пр. 19:21).


Період формування нових органів державної влади в Україні підходить до завершення. Минає час сумнівів і вагань, пошуку союзників і коаліційних партнерів. З огляду на великі очікування народу, практично не залишається ні часу, ні місця для дріб’язкових обр_з і сумнівних тактичних розрахунків. Настала пора зважитися, прийняти відповідальне рішення і, як це ведеться в Україні віддавна, попросити в Бога благословення. Народ, фактично, знає своїх керманичів, а ті – волю народу, втілену в мандатах, отриманих політичними партіями. Час покаже, наскільки правильним був вибір і чи адекватно відображена у партійних програмах і практичній діяльності воля народу. Сьогодні ми приймаємо їх як дані Богом передумови, з якими розпочинаємо паломництво у новий період нашого державного буття. Зі свого боку, політики та державні мужі мають перед собою народ, який змужнів у недавніх випробуваннях і сповнився мудрості та відваги, яких у нього не було ще десятиліття тому. Влада також має усвідомити цей факт і прийняти його як передумову, з якою не можна не рахуватися.

Та всі наші людські зусилля, хоч би на якому рівні це було, співпраця між владою і народом, яка зможе витримати усі випробування, потребують Божого благословення і у цей післявиборчий період. Тому звертаємося до вас із проханням, висловленим вже 10 березня 2006 року у нашому передвиборчому посланні: ввіряти в молитвах нашу державу й наш народ Всевишньому Богові.

Наш народ упродовж своєї історії не один раз звертався до Бога, і Господь рятував нас навіть у дуже складних обставинах. Достатньо згадати напружений час Президентський виборів, коли ми, підносячи до Господа свої щирі молитви, досвідчили велике Боже милосердя. Господь тоді відкрив нам шлях до кращого майбутнього, і ми повинні продовжувати молитися, щоб вже ніколи не повернулися до стану духовного поневолення.

Заохочуємо усіх вас, духовенство, чернечі спільноти та мирян, спільно підносити свої прохання до Господа. Нагадуємо вам також, що особливої сили людським молитвам надає й одностайність у проханні, спільний намір. Ми маємо молитися за Українську державу, щоб у ній панував закон, однаковий для всіх громадян; за служіння вибраних і призначених урядових осіб державі, тобто народові, а не особистим чи груповим інтересам; за піднесення морального рівня народу тощо. Прекрасний зразок такої молитви маємо у Святій Літургії, коли священнослужитель закликає нас: „За Богом бережений народ наш, за правління і все військо Господові помолімся”, – а ми єдиним серцем і одними устами тричі відповідаємо: „Господи, помилуй!”.

Звертаймося до Всевишнього також словами молитви Слуги Божого Андрея: „Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости… Пошли українському народові святих, великих Твоїх слуг, щоби прикладом і словом були його мудрими провідниками в усіх справах народного, суспільного і політичного життя”. Отож хай буде благословення Господнє над усіма – і тими, хто обдарований владою, і тими, хто є її джерелом та обдарований важелями впливу на неї! Хай обереже Господь усіх нас від хибних егоїстичних кроків! Молімо Бога про те, щоб нашими добрими жертовними ділами благословилася земля наша і народ, що заселяє її.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма нами!

Від імені Синоду Єпископів

Києво-Галицького Верховного Архиєпископства

Української Греко-Католицької Церкви

  • ЛЮБОМИР
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.