«Завданням науковців є досліджувати історію народу, щоби в ній не залишалося білих плям»: у Києві відбулася наукова конференція

3-4 березня 2006 року у Києві в приміщенні Культурно-мистецького центру Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) відбулася міжнародна наукова конференція «НАСИЛЛЯ ВЛАДИ ПРОТИ СВОБОДИ СУМЛІННЯ: репресивна політика Радянської держави щодо християнських Церков і віруючих (ідейні засади, механізми реалізації, історичні наслідки)». Її організували Інститут історії Церкви УКУ та кафедра історії НаУКМА.

У роботі конференції взяли участь історики, богослови, філософи, політологи, а також представники Церков, політики й державні службовці з України, Росії, Білорусі та Польщі. Робота наукової конференції завершилася круглим столом «Досвід історії та проблеми і перспективи державно-церковних стосунків в Україні», у якому зокрема із рефератом про юридично-правові аспекти заданої теми виступив Василь Костицький, про державно-політичні аспекти – Віктор Єленський, про громадянську перспективу – Євген Сверстюк, а про церковну перспективу – Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький.

Глава УГКЦ реферував церковну перспективу державно-церковних відносин (як він сам зазначав, ідеалістично). Блаженніший Любомир говорив, що не зважаючи на весь гіркий досвід прикрих, гірких і навіть кривавих моментів у нашій історії, ми маємо у ній і позитивні моменти. Достатньо навести для прикладу час легалізації УГКЦ, коли ця Церква після десятиліть переслідування вийшла з підпілля і тепер відновлює свої структури та налагоджує свою адміністративну діяльність.

За словами Предстоятеля УГКЦ, для того, щоб рухатися, нам потрібно мати ідеал, до якого йти. Після цього Блаженніший Любомир «намалював» таку ідеальну ситуацію. «Ми мусимо взяти до уваги одну річ: всяка трагедія відбувалася у площині влади, а зокрема у стосунках Держави і Церкви. Церква, якщо вона є справді Церквою або намагається бути нею є не вигідна для влади. Влада зазвичай боїться такої Церкви, тому що, на жаль, вона має спокусу бути завжди правою, мати вільну руку робити те, що хоче…» Із цього Глава УГКЦ вивів дві думки для заключення. 1) Ідеальна ситуація у країні буде тоді, коли між Державою і Церквою буде повну пошану, повне довір’я. Держава має здобутися на відвагу мати як партнера свобідну Церкву. 2) Для цього також ми, церковні люди, маємо старатися бути справжньою Церквою.

Після цього відбулося обговорення теми та доповідей, а відтак підведення підсумків та закриття конференції.

У день закриття конференції ми запитали у Преосвященного Владики Богдана (Дзюраха), Єпископа-помічника Київського, учасника конференції, про те, чи не перетворилося поважне наукове зібрання на «черговий місіонерський захід пропаганди уніатства», як про це було сказано у повідомленні на веб-сторінці www.pravoslavye.org.ua. «Церкву творить народ, і історія Церкви – це історія народу. І завданням науковців є досліджувати історію цього народу, щоби в цій історії не залишалося білих плям, – зокрема сказав Владика Богдан. – Ця конференція наочно показала, що не йдеться тільки про якусь одну Церкву, одну конфесію, хоч нагодою або поштовхом до цієї конференції є відзначення 60-х роковин Львівського псевдособору 1946 року. Можливо, приклад нашої Церкви є таким показовим щодо того, наскільки держава може систематично і послідовно цинічно докладати зусиль до нищення певної релігійної спільноти, а також до руйнування фундаментальних прав і свобод людини, на першому місці з яких знаходиться свобода віросповідання. Держава, яка не шанує право людини звертатися до Бога в молитві, скерована проти самої людини. Саме тому цю конференцію слід розглядати однозначно в широкому контексті як пізнання правди про історію нашого народу, також про сторінки болісних, інколи трагічних взаємин між державою і Церквою, а одночасно якусь таку спонуку до того, щоби в даний час будувати наші відносини з державою цивілізованими засадами».

Прес-секретаріат Глави УГКЦ

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.