Роздуми щодо майбутності української держави на підставі результатів виборів Президента України

Від самого початку передвиборчої кампанії та впродовж неї Українська Греко-Католицька Церква, поряд із іншими Церквами, закликала молитися за чесні та справедливі вибори. І молитва справді звучала у храмах і монастирях, відлунювала в людських серцях і линула з людських уст до Бога. Багато хто сьогодні задається питанням: “Чи Господь вислухав нас?” На це питання відповідаємо з цілковитою певністю: “Так!” Може, все було не зовсім так, як ми собі уявляли і як формулювали у своїх молитвах, бо цілком можливо, що, складаючи свою молитву, ми забували додати Ісусове: “…але не як Я хочу, а як Ти” (Мт 26:39). Проте ми віримо, що Бог допоміг нам. У розпалі останніх днів стало очевидно, що наш народ справді виріс до того, щоб утворити правову державу, де всі рівні перед законом, де кожен має право без страху і кари висловити свою думку і мати певність, що цю думку буде вислухано. Тому маймо певність, що Божа розв’язка для України є набагато триваліша й далекосяжніша, що вона вагітна великою і славною майбутністю.

Проте Божі плани, як правило, здійснюються руками людей, за якими Господь зберігає вільну волю. І, як засвідчує історія, цю волю люди можуть використати як на добро, так і на зло. Беручи до уваги численні повідомлення про масові порушення виборчого закону та фальсифікацію результатів виборів, ми з жалем констатуємо, що і під час другого туру голосування український народ було позбавлено його законного права на вільні та справедливі вибори. Відповідальність за це перед Богом і людьми несуть передусім ті державні структури, яких Конституція країни уповноважила забезпечити належні умови для вільного волевиявлення народу.

Нинішня політична криза поглиблюється ще й тим, що непримиренна позиція керівників чинної влади – а вони захищають свої особисті інтереси – спонукає її опиратися радше на силові структури держави, ніж на підтримку народу. Таку поведінку ми пояснюємо звичками, засвоєними ще з радянських часів, за яких ці керівники й були сформовані. Ця модель поведінки відтворює в наших очах марево тридцятих-сорокових років, яке викликає велику тривогу. В цих обставинах зростає небезпека застосування владою насильства щодо мирних громадян, а то й пролиття крові.

У часи тоталітаризму народ також виховувався у більшовицькій ідеології та практиці, які не могли прийняти глибинну істину, що людина створена на образ і подобу Божу (Бу 1:27), що людина є особа, яка не розчиняється в масі. Ця хибна суспільна візія перекреслювала Богом дану гідність людини та її свободу. Проте творці й реалізатори цієї візії не могли до кінця знищити Божого образу в людині. Він завжди залишався живим, а коли прийшов час свободи, він знову розквітнув. Цей процес супроводжувався віднайденням не тільки особистої гідності, а й відчуття спільноти і солідарності. За роки незалежності люди вперше досвідчили волю, відчули в собі первинну гідність і свої права. Сьогодні вони не дозволять, щоб їх позбавили цього. Вони пробуджуються до свідомого й відповідального громадянського життя. На наших очах утверджується єдина українська нація, яка переживає дуже гарний і натхненний процес преображення своєї справжньої природи. Вважаємо, що було б великою втратою, якби ми не використали цю нагоду для розвитку нашого народу і втопили її у вузьких групових інтересах і впертій непоступливості.

Процес пробудження людей до правди далеко не завжди є одномоментним, а іноді є складним і довготривалим. У нинішній політичній напрузі викристалізувався дуже простий і ясний вибір між двома світоглядами, які немовби згустилися у двох особистостях. Проте не політичні особистості є ключем до розв’язки, а людська спроможність усвідомити, де є правда і чому треба стояти на її боці. Не кожен може прийняти належне моральне рішення відразу. Багато хто потребує більше часу, щоб духовно дозріти, і ми повинні розуміти це й не засуджувати, а навпаки – допомогти таким людям. Адже людина утверджується в моральному рішенні лише тоді, коли воно виростає з її власного сумління у повній свободі та в повній готовності прийняти його наслідки. Один Бог знає серце людини, і Йому одному належить суд.

У нинішній історичний момент ми покликані до того, щоб поглянути на події з перспективи Господнього плану для людства – наскільки ми, люди, можемо його розпізнати.

Щастя народу здобувається не легким маршем, а важким хрестом. Українська нація впродовж історії, а зокрема у ХХ столітті, утверджувалася шляхом великих жертв. Ті, що тепер удень і вночі стоять на морозі та готові до ще більших випробувань, а то й до страждань, є гідними нащадками своїх мужніх предків і розуміють, що великі речі здобуваються великими зусиллями. Важливо, щоб ми не зупинилися лише на нинішньому запалі, який може швидко згаснути або збочити на манівці. Мусимо собі усвідомити, що в майбутньому на нас чекають ще й інші виклики – може, не такі драматичні, як сьогодні, але такі, що вимагатимуть ентузіазму, завзяття, рішучості, витривалості, послідовності й відповідальності. Ці цінності, яких ми домагаємось і які нас надихають, – а саме: правда і справедливість – нас також зобов’язують. Утілювати їх у життя можемо лише копіткою працею.

Під час нинішніх виборів нас найбільше потрясли облуда, несправедливість, зловживання владою і наруга над людиною. До чого в цій ситуації нас закликає Господь? “Усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе… те чиніте, і Бог миру буде з вами” (Фил 4:9). Звернімо увагу, що тим Господь кличе нас до чину, до праці – над собою особисто і над гуманізацією суспільного життя. Це не абстрактні справи, а те, що ми всі бажаємо сьогодні: пошана до закону, прозорість владного діяння, правдомовність і свобода слова, повага до людини та її болю.

Таку серйозну, широку й далекосяжну програму можна здійснити лише спільними силами. Хоч останнім часом багато говорилося про розкол у державі та про буцімто неподоланні регіональні відмінності, цими днями ми всі відкрили для себе глибинну єдність народу та його велику солідарність. Люди одягають замерзлих, годують голодних – ніхто нікому не є чужий. Журба про добро нашого народу збудила в людях велику душевну щедрість, зруйнувала перегородки поміж ними, відкриваючи їх на потреби ближнього. Так утверджується нація, століттями насильно і свідомо роз’єднувана, але не знищена і сьогодні згуртована довкола великої мети.

26 листопада християнські громади України закликали своїх вірних, а також членів інших релігійних спільнот, о 18 год. стати до спільної молитви за мирне і справедливе вирішення нинішньої кризи. Цією молитвою ми поручаємо себе, свій народ і свою країну Божій опіці, яка ніколи не підводить, а тим більше, коли наша молитва є дійсно спільна, бо Господь обіцяв: „Де двоє або троє зберуться в ім’я Моє, там і Я серед них!”(Мт. 18, 20). Ми переживаємо виняткові дні, і в майбутньому чи нас багато, чи нас мало і хоч де ми є продовжуймо цю молитву і дерзаймо в ній.

Благословення Господнє на вас і всіх тих, хто шукає сьогодні миру, любові та справедливості!

  • ЛЮБОМИР
Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.