Слово з нагоди ювілеїв о. Теодозія Янківа, ЧСВВ, — 50-ліття життя з дня 14.04.1954 р. в Лєґниці (Польща) та 25-ліття священства — 27.05.1979 р. у Варшаві

Преосвященні Владики, Високоповажні представники влади, дорогі Отці, ченці й монахині та возлюбленні у Христі брати і сестри, учасники нинішніх урочистостей.

Благодать Божа зібрала нас нині у Престольному городі Києві, у Василіянському монастирі й у цій скромній церкві Св. Василія, яка збудована за почином й невтомними трудами нашого ювіляра о. Теодозія Янківа.

Дорогі в Христі брати і сестри, наука Богослов’я стверджує, що кожна людини на світі одержує від свого Творця і Бога три найвартісніші дари і ласки, тобто: дар життя, дар свого покликання і ласку витривання в доброму до кінця. Дар над дари і ласки, які ми одержуємо від Бога в часі і просторі за посередництвом наших родичів — це дар життя. Бог живий і творить кожного з нас — людей до життя вічного. Життя з’явилося на останньому етапі творення Всесвіту, щоб увінчати його. Ідеалом кожної розумної людини є те, щоби якнайдовше тішитися нинішнім існуванням на землі живих і по смерті втішатися в одуховленому тілі, жити другу стадію нашого життя в Бозі і з Богом.

Богослов’я вчить нас, що всяке життя від Бога, і кожна людина своєю можливістю жити і дихати завдячує єдиному Богові. У ньому ми, як рибка у воді, як птах у повітрі.

Щоб зробити людину душею всього живого, Бог вдихнув у ніздрі людини подих життя, каже Боже Об’явлення в Книзі Буття (2, 7). Єдино Він забирає цей подих життя людини в хвилину нашої смерті. Ось чому Бог бере життя людини під виключно свою опіку, коли дає окрему заповідь: «Не вбивай нікого!»

Саме цей найцінніший Божий дар — «подих життя» тому п’ятдесять років — 14 квітня 1954 року злинув на душу ювіляра — Теодозія Тараса Янківа, за посередництвом його добрих християнських батьків: Івана та Олени, переселених з Лемківщини у село Леґниця в Польщі. Це життя під дбайливою опікою матері й батька зростало і розвивалося до повноти своїх юних сил. Але, як знаємо, життя кожної людини — це боротьба зі стихіями природи, боротьба з оточуючим нас світом, боротьба зі своєю хтивістю і пристрастями, боротьба зі злими людьми і духами. І наш ювіляр при Божій помочі і старанній підготовці, упродовж п’ятдесяти років бореться за правдиве життя в Бозі і з Богом, як справжній і добрий духовний атлет. Від своїх юних літ він добре збагнув, що хоч життя людей проходить повністю тут, на нашій землі, воно тримається не лише земними благами, а прихильністю свого Творця і Бога, Який є джерелом життя та його тривання. Наш молодий Тарас Теодозій вже в юності своїх літ добре збагнув, що життя дорогоцінніше від їжі, прислухавшись до слів Ісуса «Ось, чому кажу вам: не турбуйтесь вашим життям, що вам їсти та що вам пити; ні тілом вашим, у що зодягнутися. Хіба життя не більше від їжі, тіло не більше від одежі?» (Мт. 6,25).

Наш молодий ювіляр добре зрозумів, щоби володіти життям і осягнути правдиве й вічне життя в Бозі, варто піти «вузькою дорогою», варто пожертвувати всіма можливостями вдовілля, багатства, а навіть власним тілом і сьогоднішнім світським життям (Мт. 16, 25).

Отець Теодозій зрозумів добре, що єдино в Ісусі — Спасителю людства є повнота життя. Він — повновладний над життям і дає його достоту (Ів. 10, 10). Він — хліб життя. Він дає жити собою, як він живе — Отцем (Ів. 6,27-58).

Отець Теодозій добре зрозумів, що хто вірує в Христа, той живе життям вічним, а хто не вірує в Нього, той вічного щасливого життя в Бозі не побачить (Ів. 3,36). Ось саме таке чернече життя за взірцем Св. Василія Великого, таке священиче працелюбне життя за взірцем Христа-Спасителя вибрав і досі прожив наш дорогий ювіляр.

Другий найбільший дар Божий для людини — це наше покликання, а особливо покликання апостольського священичого життя.

Зовсім певно, що кожна людини вже з природи має в собі стан життя, має в собі відповідні потяги до своєрідної професії, до якої має нахил, до неї підготовляється, нею заробляє на прожиток свій та своєї сімї. Не так воно з покликанням і місією священика Христового. Професії і апостольства, і священства Христового не можна вибирати собі, не можна дати чи набути собі. Бо священство має два свої суттєві елементи. До нього треба бути покликаним самим Богом і Церквою, і бути посланим до цього служіння. Тому Христос кілька разів пригадує своїм апостолам: «Не ви мене вибрали, але я вибрав вас!» Не вони до Христа пристали, але Христос Бог притягнув їх і вибрав для себе. Опісля Христос посилає їх на свою місію: «Як мене послав Отець, так і я посилаю вас. Ідіть і навчайте… даром ви прийняли, даром і давайте. В’яжіть і розв’язуйте… Як мене переслідували, так переслідуватимуть і вас. Не є слуга понад пана свого. Але, пам’ятайте, я з вами по всі дні життя вашого, до скінчення віків».

Але той самий Христос — Спаситель світу дає наказ кожному покликаному своєму апостолові-священикові: «Покинь усе і йди за мною!» Саме ці слова почув виразно о. Теодозій у своїм юнім серці. Силою ласки свого чернечого покликання, вибору та посланництва, наш ювіляр одного дня полишив свого батька, матір і родину. Полишив свободу світського життя і свого закутку. Він полишив усе те, що дотепер йому було миле й дороге і включився у призначену для нього нову місію і спосіб життя, ступаючи на шлях чернечого подвигу у чині Св. Василія Великого. Він, як священик, став оборонцем і улюбленцем Божим. Це діло і тайна Божої премудрості і любові. Ми маємо лише схилити нашу голову перед вибором Божої мудрості і доброти, взиваючи до Господа: «Не нам, не нам, а імені Твоєму слава!»

Завдяки цінному дарові ласки чернечого і священичого покликання, завдяки щирій любові до Христа та взором подвижника досконалості Св. Василія Великого, наш ювіляр упродовж 50-ти років свого земного життя та 25 років свого священичого життя зводив важку роботу з самим собою, лукавим світом і з духом тьми, реалізуючи свій ідеал монаха і священика — апостола Христового, відновлюючи комуністичним режимом зруйнований чин Св. Василія Великого на Україні та його монастирі, особливо у Крехові, Львові та Києві.

Ми вдячні Всевишньому Богові, що саме у теперішній час воскресіння вільної, суверенної і незалежної української держави послав з далекої корінної Лемківщини і Польщі свого обранця о. Теодозія на жниво велике — спасіння душ нашої любої України. Ми вдячні Всевишньому Богові, що порушив серця провідників нашої влади, яка дозволила і допомогла у збудуванні першого Василіянського монастиря і церкви у столиці нашої воскреслої України і що цей монастир і церкву у столиці України міг особисто поблагословити Вселенський архієрей Папа Іван Павло ІІ. Це епохальна подія, в якій взяли активну участь і наша влада, і наші ктитори, і благочинники цієї саправи, а в особливіший спосіб наш ювіляр.

Тож саме нині зносимо перед престол Всевишнього нашу молитву подяки за Його ласку, що наш о. Теодозій боровся доброю боротьбою, що він віру зберіг, очікуючи кінця слави Вічного Бога й Отця нашого.

Вкінці найважливішою річчю і нашим спільним побажанням для невтомного о. Теодозія є нині вимолити в Господа третьої найконечнішої ласки — витривання в доброму до кінця. Цього навчає нас Святе Писання: «Сину, будь вірний аж до смерті, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2,10). «Хто витриває в добрім до кінця — той спасеться!» (Мт. 10,22). Без витривання в доброму людському, християнському житті до кінця життя, марні наші терпіння, наша боротьба зі злом та безхосенною буде вся праця й надбання нашого земного життя. Кому довірено багато, від того більше жадатимуть! (Лк. 12,42).

Тож, дорогі в Христі, відзначаючи нині 50-ті роковини свщеничо-чернечого подвигу о. Теодозія Тараса Янківа, дякуємо Христу-Богу за Його дари і ласки, просячи посилено для нашого ювіляра сильної несхитної віри, кріпкої надії та гарячої любові до Бога і до свого ідеалу життя. Просимо нині нашу небесну Матір-Богородицю, щоб вона завжди була на сторожі вірності та любові до Христа нашому ювілярові. Щоби він по вірній і витривалій службі міг колись при кінці свого земного життя повторити з Св. Апостолом Павлом: «Я боровся боротьбою доброю, скінчив біг, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінець справедливості, що його тоді дасть мені того дня Господь, справделивий суддя» (ІІ Тим. 4,7).

Нехай Христос, Його Пречиста Богомати, Св. Василій Великий, усі мученики та ісповідники нашої Церкви своїми молитвами та могутнім заступництвом виєднають у Бога нашому ювілярові — о. Теодозію Тарасові Янківу витривання в ласці Божій до кінця його земної боротьби зі злом та доведуть до щасливої вічності.

Дорогий отче Теодозію, часу мало. Вчорашній день вже не наш, завтрашній день ще не наш.

Таким чином як добрі купці скористаймо з дару нашого життя, з дару нашого покликання і витриваємо в доброму до кінця. Того Вам, о. Теодозію і всім учасникам нинішнього торжества бажаємо.

Софрон Мудрий, ЧСВВ

16.05.2004

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.