Пресвященний Микола Етерович:«Завжди боляче залишати країну, особливо таку велику і гарну, як Україна»

Архієпископа Миколу Етеровича, який впродовж п’яти років був Апостольським нунцієм у нашій державі, Святіший Отець Іван Павло II 11 лютого ц.р. при-значив Генеральним Секретарем Папських Синодів з постійним осідком у Ватикані. Напередодні від’їзду Владики Етеровича до Рима з ним зустрівся наш кореспондент Володимир Качур.

Кор.: Як Ви оцінюєте релігійну ситуацію в нашій державі, з огляду на тенденції розвитку релігійного середовища, що спостерігаються з часу утвердження незалежності України?

— Дуже позитивно, особливо щодо Католицької Церкви східної та західної традиції, Української Греко-Католицької Церкви і Католицької Церкви латинської традиції. Католицька Церква у незалежній Україні відродилася, реорганізувала свої структури. Нині існують 12 єпархій разом з екзархатами Української Греко-Католицької Церкви і 7 дієцезій Латинської Церкви. Це знак, що наразі ситуація нормалізувалася: Церква працює і проповідує Євангеліє. Ми це відчуваємо через різні аспекти со–ціальної діяльності Католицької Церкви. Я говорю про Католицьку Церкву, але мені здається, що інші Церкви також мали нагоду скористатися — у позитивному сенсі — тією релігійною свободою, яка існує в Україні. Ми бачимо, скільки нових храмів будується по цілій країні. А це є знаком духовного відродження, яке тепер може відбуватися відкрито, а не в підпіллі, як це було за часів переслідувань.

Кор.: Яким чином папська інституція — нунціатура, яку Ви очолювали протягом п’яти років, спричинилася до розвитку українського суспільства у контексті поглиблення гумністичних засад свободи совісті та віровизнання?

— Апостольська нунціатура має дуже важливу церковну, а також суспільну роль. Ми повинні бути зв’язком між Помісною Церквою і Свя–тішим Отцем, який очолює Католицьку Церкву, який є видимим знаком одної Святої Католицької Апостольської Церкви.

З іншого боку, ми маємо мож–ливість поліпшувати відносини з урядом, тому що в апостольського нунція є дипломатична місія, служба.

І ми намагаємося завжди через діалог вирішувати ті маленькі чи великі проблеми, які можуть виникати у стосунках між Католицькою Церквою і урядом України й інших країн, у яких ми працюємо. Це можливо завжди, коли в країні існує релігійна свобода (а я вже говорив, що в Україні вона існує). Бо це знак того, що інші свободи існують і розвиваються.

Кор.: Як би Ви охарактеризували діяльність та розвиток в Україні РКЦ та УГКЦ? Чи використані усі засоби та чинники у співпраці та в чому спостерігаються недоопрацювання?

— Ці п’ять років були дуже цікавими для мене, і я охарактеризував би дуже позитивно діяльність Католицької Церкви. Ми мали дуже важливу подію: приїзд Святішого Отця на Україну. Цей візит мав не тільки релігійний сенс, але й суспільний. У стосунках між двома традиціями Католицької Церкви, які численно присутні тут, на Україні: Українською Греко-Католицькою Церквою і Католицькою Церквою латинської традиції, — ще існують маленькі проблеми, але вони вирішуються діалогом. Я знаю, наприклад, в Східній і Центральній Україні прекрасні стосунки між латинською Церквою і УГКЦ. У латинському костелі часто греко-католики мають службу. Звичайно, в деяких випадках виникали проблеми — їх владики вирішували. Вони створили спільну Комісію і коли з’являється якась проблема — вони дискутують і шукають спосіб ви–рішити її. І це нормально, тому що ми — одна Церква. Адже Українська Греко-Католицька Церква є в сопричасті з Католицькою Церквою, у якої глава — Папа Римський.

Кор.: Які події релігійно-державних та суспільних відносин, що відбувались у час вашого служіння в Україні, Ви б виокремили, як такі, що спричинились до поглиблення міжконфесійної співпраці та утвердження добросусідських відносин між представниками різних релі–гійних деномінацій?

— На мою думку, приїзд Святішого Отця мав велике значення, особливо для Католицької Церкви, для Української держави. Але він мав також і екуменічне значення. Тому, що Святіший Отець в Україні про–повідував вчення Ісуса Христа, яке відкрите для всіх людей доброї волі, для всіх віруючих, особливо — християн. Тому це важливо для налагодження добрих стосунків між католиками і православними. І я думаю, що за останні п’ять років це була найважливіша подія.

Для нас, католиків, дуже важливим був Конгрес мирян східних країн колишнього Радянського Союзу. Католики і миряни були разом, молилися, дискутували і бачили, яке їхнє майбутнє.

Кор.: Просимо поділитися прогнозами щодо розвитку релігійного середовища в Україні?

— Я оптиміст — це моя природа. І я думаю, що Україна після тих страшних подій ХХ сторіччя, коли багато страждала, знайшла дорогу до Бога. Це велике досягнення, велика цінність. Думаю, що жителі України залишаться на тій дорозі. Це не буде легко, бо вже відчувається рух секуляризації, який приходить з Заходу. Також є та нещаслива спадщина ате–їзму. Але все ж в Україні є пошана до релігійного, до святого. Релігія шанована і відіграє дуже позитивну соціальну роль. Я бажаю, щоб українці залишалися на цій дорозі, бо вона принесе їм щастя: кожній особі, сім’ї і суспільству загалом…

Нам хотілося б, щоб і українське законодавство було на рівні такої високої релігійної свободи, щоб новий закон «Про свободу совісті і релігійні організації», був справді узгоджений з представниками всіх Церков, особливо тих, які традиційно існують в Україні, щоб він гарантував юридичну базу діяльності Католицької Церкви та інших релігійних організацій, — взагалі всіх Церков, гарантував їхню співпрацю з державою.

Кор.: Останнє запитання сто–сується нового призначення: які завдання будуть покладені на Вас на посаді Генерального Секретаря Папських Синодів?

— Завжди боляче залишати країну, особливо таку велику і гарну, як Україна. Але життя йде далі. Я тішуся, що буду співпрацювати з владиками з України Церков східної і західної традиції. Як Генеральний секретар Синоду Епископів я буду в постійному контакті з ними. Святіший Отець — Глава Синоду Єпископів, а я — секретар. То я буду співпрацювати з Святішим Отцем. Це велика честь, але й велика відповідальність. Тому прошу читачів, щоб молилися за мене, щоб я добре виконував цю важливу службу. А вона дуже важлива. Бо тут йдеться про колегіальність між владиками. Ви знаєте, що існує один чин. А голова того чину єпископів — це Святіший Отець. І я буду займатися відносинами між головою і членами того чину єпископства. Це дуже важливо для кожної Церкви, особливо, Католицької. Думаю, Господь благословить мою службу на добро і розвиток Католицької Церкви — нашої матері.

Архієпископ Микола Етерович народився 20 січня 1951 р. в м. Пучішча (Хорватія). 1972 р. розпочав навчання у Римі, закінчив повний курс богослов’я в Папському григоріан–ському університі та Папську цер–ковну академію. У 1980 р. вступив на дипломатичну службу Святого Престолу. Працював в апостольських нунціатурах у багатьох країнах.

Священичі свячення прийняв 1977 р. в соборі Хвару (Хорватія). 1999 р. кардинал Анджело Содано висвятив його архієпископа. У 1999-2004 рр. був апостольським нунцієм в Україні. 22 березня ц.р. відбув до Рима.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.