103-тя річниця інтронізації Митрополита Андрея

17 січня 1901 року, сто три роки тому, у Львові відбулася інсталяція Митрополита Андрея Шептицького на Галицький митрополичий престол Української Греко-Католицької Церкви. У той день Святоюрська гора не змогла вмістити тієї кількості людей, що прийшли, щоб взяти участь в урочистостях інтронізації владики. Маси прочан зі всіх околиць тягнулися до Львова.

Якими ж були перші слова Митрополита Андрея до вірних та духовенства у соборі Святого Юра?

П. Оксана Гайова, голова Орга–нізаційного комітету з питань відзначення ювілейних річниць Митрополита Андрея (Шептицького) та Патріарха Йосифа (Сліпого), розповіла, що у Центральному державному історичному архіві України у Львові в фондах греко-католицької митрополичої Консисторії, митрополичому ординаріаті, фонді протоігуменату чину Святого Василія Великого, особистому фонді Митрополита Андрея серед численної кореспонденції на церковно-релігійну, культурно-просвітницьку, суспільно-політичну тематику зберігається лист, датований 17 січня 1901 року до матері Митрополита — графині Софії (з роду Фредрів) Шептицької. У листі, зокрема, описано, як промовляв Митрополит Андрей: «Слова його поєдну–вали те саме, що і вираз його обличчя — простоту з силою, покору з маєста–том. Промовляв коротко — може, чверть години, без жодних риторичних прикрас. Але ті слова падали в серця і закарбовувалися в них як удари молота в мармур Михаїла Ангела (Мікелан–джело — ред.), коли творив Мойсея».

Автор листа також цитує короткий фрагмент промови Митрополита: «Я Вам приношу мир Божий, кожне моє слово і кожна моя дія буде лишень для Вашого добра і спасіння. Жодних інсинуацій політичних, національних, — навіть теологічних, — тільки одна любов Господа Бога і любов душ. І це, власне, та велика сила, котра потягне за собою тисячі, якщо не мільйони на дорогу віри, любові і спасіння…»

17 січня 2004 року, з нагоди сто третьої річниці інсталяції Митрополита Андрея, в Архікатедральному соборі Святого Юра об 11.00 розпочалася Архієрейська Божественна Лі–тургія, яку у співслужінні з владиками-членами Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ відслужив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар.

У проповіді Глава УГКЦ звернув увагу присутніх на чотирьох про–відників нашої Церкви у минулому столітті: Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосифа Сліпого, Патріарха Мирослава Івана Лю–бачівського та Митрополита Володимира Стернюка. Блаженніший Любомир говорив про їхню витривалість і самопожертву в таких різних часах ХХ століття. «Завдяки їм і тим, хто їх слухав та допомагав, — наголосив Глава УГКЦ, — наша Церква жила і навіть наперекір тогочасним обставинам зростала». Відтак Блаженніший Любомир сказав, що «від сьогодні ціла наша церковна спільнота розпочинає неперервну молитву за прославу Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа», яка буде проводитися протягом року у всіх єпархіях та екзархатах Києво-Галицької Митрополії.

Після завершення Літургії у Свя–тоюрській крипті біля домовин Слуги Божого Андрея та Патріарха Йосифа відбулася спільна молитва.

О 18.00 у Львівському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької розпочався святковий вечір з нагоди початку Року молитви за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького та Ісповідника віри Патріарха Йосифа Сліпого. Зі вступним словом до присутніх звернувся Преосвященний Владика Ігор Возняк, Протосинкел Львівської Архієпархії. Відтак учасники свята переглянули виставу «Андрей».

о. Ігор Яців

Прес-секретар Глави УГКЦ

Додаток

Щоб краще збагнути значимість інсталяції Митрополита Андрея, відчути її атмосферу, пропонуємо Вам прочитати фрагмент із книжки «Митрополит Андрей», яку написав отець-салезіанин Євген Небесняк (орфографія та стиль оригіналу збережені).

17 січня 1901 року, після свого прощального Літургійного Богослуження в Станіславівському катедральному храмі, митрополит Андрей, в супроводі чисельних вірних та священиків, відбув у напрямку залізнич–ної станції міста, щоби сісти на прямуючий до Львова поїзд.

Впродовж недовготривалого пе–реїзду зі Станіславова до Львова поїзд раз по раз зупинявся — на кожній станції чи полустанку Митрополит виходив з вагону та уділяв своє архиєрейське благословення цілим натовпам вірних, які прийшли, щоби привітати свого нового духовного пастиря.

Святоюрський пагорб у Львові був не здатний примістити такої великої кількості людей, що прийшли у цей день, аби прийняти участь в урочистостях інтронізації Владики. Маси прочан тягнулися до Львова спе–ціяльно з цієї нагоди. На всіх греко-католицьких церквах міста та на будівлях так званих народних домів гордо розвівалися на вітрі українські національні прапори жовто-блакитної барви. О пів на другу всі львівські дзвони голосним боєм сповістили про прибуття Митрополита на заліз–ничну станцію, де його вже очікували семінаристи та ректорат Львівської Духовної Семінарії, щоби супроводити його до святкової трапези, приготованої в бенкетній залі залізнич–ного палацу.

По обіді Владика сердечно подякував усім за такий теплий прийом та, звертаючись до всіх присутніх, ще раз наголосив, що він приймає це своє призначення із-за любові до свого рідного краю і його свободолюбивого народу, а одинокою його ціллю, котрої він усіма силами намагатиметься осягнути на цьому посту, буде благоустрій української Церкви та добро українського люду. Щоби ус–пішно справитися з цією нелегкою задачею, він старатиметься тісно співпрацювати зі своїм духовенством, інтелігенцією та всіми людьми доброї волі, на допомогу й активну участь яких в своїх проектах та ініціятивах він розраховує. На завершення своєї промови Митрополит ще раз закликав усіх до спільної кро–піткої праці для примноження Божої слави та на благо української Церкви і українського Народу. Потім щиро подякував усім та вирушив у напрямку катедрального храму св. Юрія, що став відтепер осереддям і його власного життя та діяльності…

Прибувши до храму, Митрополит, у молитовній співприсутності міс–цевого вірменського Архиєпископа і Єпископів Кракова та Перемишля, розпочав відправу Молебня, в часі якого і зайняв своє місце у кріслі-троні Галицьких митрополитів. Канцлер митрополичої Консисторії звучним голосом зачитав папську буллу.

Після цього Митрополит зодягнувся в богослужбові ризи, а отримуючи від вірменського Архиєпископа митрополичий палій, почув від нього наступні слова: «…Бажаю Вам, щоби після довгого періоду служіння на благо свого народу і своєї Церкви, на схилі літ власного життя Ви могли, поклавши руку на серце, сказати, що в цій країні немає вже жодного ук–раїнця, який звернув би свій погляд в сторону фальшивих богів, жодного українця, котрий в душі ненавидів би представників польської національ–ності».

Митрополит зустрівся з усіма, хто хотів привітати його з цим його призначенням та побажати йому успіхів на шляху його нелегкого слу–жіння. Після коротенької промови, в якій митр. Андрей пообіцяв слухачам і надалі залишатися вірним своїй Церкві та українському народові, працюючи для миру, злагоди та благоденства усіх людей, він благословив присутніх Найсв. Дарами, завершуючи в такий спосіб літургійну частину інтронізаційних урочистостей.

Пізніше Владика, гості та священики перейшли до митрополичої резиденції, котра знаходилася побіч Собору, щоби продовжити святкування участю у спільній вечірній трапезі, під час якої слово для поздоровлення ще не раз забирали представники від різних верств населення і урядовці міста.

Кир Андрей був цілком свідомий того, що вже наступного дня для нього та його Церкви і народу розпочнеться час тяжких буднів, а можливо, й кривавих переслідувань та гірких випробувань: війна, переслідування та інше. Але, водночас, він був певен, що Всемилостивий Господь, який тримає в руці і піклується про все творіння, не полишить їх насамоті і не позбавить їх ніколи Свого благословення та допомоги.

Він знав також, що для нього – «сина двох народів» (сина українсько-польського подружжя) — життя буде виповнене багатьма труднощами, що зовсім нелегко буде йому працювати для блага і мирного спів–життя обох, на той час антагоністичних, націй, котрі впродовж довгих років часто конфлік–тували між собою і проливали кров тільки задля того, аби відвоювати для себе шмат землі, відірвавши його від володінь свого сусіда.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.