Високодостойному панові Вікторові Януковичу, Прем’єр-Міністрові України,Голові Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язкуз 70-ми роковинами голодомору в Україні

Високодостойний пане Прем’єре!

Ці рядки пишу з болем серця і бажаю відразу попередити Вас про те, що маю намір зробити цей лист відкритим.

Щонайменше рік заздалегідь було заплановано вшанувати пам’ять ба-гатомільйонних жертв голодомору, який прокотився жахливою хвилею по Україні 70 років тому. На суботу, 22 листопада, було передбачено два заходи на найвищому державному рівні — значить передбачувалось хвилину монументальну. Задум був прекрасним, а виконання — жалюгідним.

Пам’ять подій рівня голодомору — це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об’єд-нує суспільство, яка пов’язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому. Для цього, одначе, потрібно співучасті усіх разом, в одному й тому самому місці і в той самий час.

На запланованому на суботу 22 листопада вранішньому заході біля пам’ятного Знаку жертвам голодомору 1932-33 років на Михайлівській площі в Києві — цього забракло. Там були деякі представництва, але далеко не усі. На мою думку, там мали би бути присутніми представники всіх трьох гілок влади, всіх рівнів: центрального, обласного, місцевого. Там повинні були б бути представництва від кожної області України, всіх суспільних верств, світу науки, культури, ро-бітництво і селянство, представники усіх видів мас-медіа, представники усіх Церков і релігійних організацій, незалежно від того, молитимуться вони чи ні за упокій душ невинно убієнних голодом. Туди мали б усі ми зійтися, навіть, якщо б на коротку хвилину, навіть, щоб цілком мовчки, подивившись один на одного, щоб від-чути що усі разом ми є велике «одне», об’єднані спільними вартостями не-пересічного і небуденного характеру. Так ми були б належно вшанували тих, хто нам залишив велику спадщину, але цього, на жаль, не сталось. Менші, буденні, проминаючі вартості переважили, і ми всі втратили прекрасну нагоду заманіфестувати і у?рунтувати нашу єдність.

Хто тому винен? На мою думку, організатори, яким не вистачило зрозуміння величі і цінності цієї хвилини.

Ділюся з Вами цими своїми реф-лексіями, бо ми не використали в критичний перехідний час великої нагоди, і в надії що таке у майбутньому не повториться.

З належною повагою,

  • Любомир
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.