Послання Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церквидо вірних з нагоди святкування 16 жовтня 2003 року25-ліття понтифікатуСвятішого Отця Івана Павла ІІ

Прощаючись з апостолами перед вознесінням на небо, Христос Спаситель звернувся до Петра: «Паси мої вівці!» (Ів 21, 15). А ще перед тим був дав йому доручення: «Утверджуй своїх братів» (Лк 22, 32). Господь довірив Петрові продовжити Його діло — служити для духовних овець, адже про себе самого Ісус сказав: «Я ж добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають» (Ів 10, 14).

Як двісті шістдесят третій наступник апостола Петра, Іван Павло II вже 25 років виконує цю волю Спасителя — пасе Його вівці. Він є Вселенським Пастирем у повному значенні цього слова: відвідав найвіддаленіші куточки світу, навчаючи, благословляючи, потішаючи та утверджуючи.

Вселенський Архієрей Іван Павло II, Папа-слов’янин, має особливий зв’язок з Українською Греко-Католицькою Церквою та з цілим укра-їнським народом. Вже від початку понтифікату він виявляв особливе зацікавлення до потреб нашого народу. Через місяць після обрання на папський престол він прийняв у себе ієрархію УГКЦ, яка просила його благословення на підготовку до ювілею Тисячоліття Хрещення України. Не-вдовзі після того, 19 березня 1979 року, він написав листа до Кардинала Йосифа Сліпого, заповідаючи наш ювілей та запрошуючи весь Божий люд взяти участь у підготовці до цієї історичної урочистості. У липні 1988 року Святіший Отець Іван Павло ІІ очолив Божественну Літургію у ба-зиліці Святого Петра, яка стала найважливішим моментом ювілейних святкувань. Цим він виявив своє визнання нашій, тоді переслідуваній, Церкві та підніс її на всесвітній рівень.

Такого роду урочистості за участю Святішого Отця Івана Павла II проходили у ватиканській базиліці також під час відзначення 400-ліття Бе-рестейської унії. З нагоди цього ювілею Вселенський Архієрей видав Апостольський лист, в якому під-креслював, що в серці українського народу завжди була Богом натхненна туга за повернення до єдності Христової Церкви: «З часів поділу, що зранив єдність між Заходом і Візантійським Сходом, робилися часті та серйозні спроби відновити повну єдність. Тут хочу пригадати дві дуже важливі події: Ліонський Собор 1274 року, і, особливо, Собор Флорентійський 1439 року, коли були підписані протоколи єдності зі Східними Церквами. На жаль, різні причини перешкодили, щоб мож-ливості, які знаходились у цих угодах, принесли очікувані плоди» [2]. Крім того, у цьому посланні Святіший Отець нагадав, що в нових історичних умовах, коли наша Церква вийшла з підпілля і можна вільними устами хвалити Господа, «ми не можемо забувати переслідувань і мучеництва… Спогад про мучеників не може бути стертий з пам’яті Церкви й людства» [8].

Та не тільки участю в неповторних історичних урочистостях Папа Іван Павло ІІ виявляв увагу і батьківську любов до нашої Церкви та укра-їнського народу. Він не переставав нас захищати й обороняти в час жорстоких переслідувань безбожною радянською владою. Про це свідчить, зокрема, наполегливість Святішого Отця у справі легалізації Української Греко-Католицької Церкви, що було умовою візиту в 1989 році у Ватикан Генерального секретаря Комуністичної партії Радянського союзу Михайла Горбачова. Відразу після цього візиту впали кайдани більшовицького поневолення.

Під час численних апостольських подорожей у різні країни світу Вселенський Архієрей завжди зустрічався з українцями у місцях їхнього проживання.

Так було у США в жовтні 1979 року, далі в Канаді, Аргентині, Бра-зилії…

Особливе пастирське піклування він виявив щодо українців-католиків у Польщі, своїй батьківщині. На те-риторії цієї країни він вивів нашу Церкву з підпільного стану до повно-правної Митрополії.

Святіший Отець Іван Павло ІІ видав і оприлюднив Кодекс Канонів Східних Церков. Усі Східні Церкви, серед них і Українська Церква, мають тепер впорядковані закони, відповідно до яких можуть виконувати своє служіння.

З різних нагод Вселенський Архі-єрей Іван Павло ІІ звертався до нас, українців, зі своїм теплим батьків-ським словом. З великим розумінням і увагою приймав він нас, єпископів УГКЦ, скеровував, заохочував та під-тримував своєю пастирською опікою. А вже вершиною його уваги й пошани до нашого народу був візит в Україну в червні 2001 року, який став, за словами Святішого Отця, сповненням довголітнього прагнення його бать-ківського серця.

І прийшов до нас Вселенський Архієрей не з порожніми руками. Він приніс нам неоціненний дарунок — проголосив блаженними 27 мучеників за віру українського народу.

Святіший Отець від початку свого апостольського служіння виявляв пошану до мучеників переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви. Зокрема, відвідуючи 4 жовтня 1979 року Архікафедральний собор Непорочного Зачаття у Філадельфії, він сказав: «Я не можу забути численних українських мучеників давніх і не-давніх часів, імена яких здебільшого невідомі, що віддали своє життя, але не відреклися від своєї віри». Та й пізніше, звертаючись до нас 1996 року з нагоди 400-ліття Берестейської Унії, Папа підкреслював: «Вся католицька спільнота зі зворушенням згадує жертви стількох лихоліть. Мученики та ісповідники віри Церкви в Україні дають нам гідний подиву приклад вір-ності, ціною власного життя» [4]. Святіший Отець мав на увазі не тільки сучасних мучеників, але й тих, що засвідчили вірність Христові власним життям у минулих століттях. У 1996 році він беатифікував 13 Пратулинських мучеників, які постраждали за віру наприкінці ХІХ ст.

Звертаючи особливу увагу на неоціненний внесок Святішого Отця Івана Павла ІІ у прославу наших мучеників і ісповідників, зазначимо, що його діяльність за чверть століття Петрового служіння є багатогранною. Вона включає богословську, соціаль-ну, культурну сфери людського життя. Чітке навчання християнських звичаїв у перелічених ділянках, а також відповідний до слів приклад власного життя роблять Івана Павла ІІ найбільшим моральним авторитетом сьогодення. Про це свідчать численні народи, яких він відвідав, це пережили ми особисто в червні 2001 року.

Дорогі Браття і Сестри! Ми, єпи-скопи Української Греко-Католи-цької Церкви, просимо Вас підносити до Господа подячні молитви за те, що Він у своєму невичерпному милосерді зволив дати нам у критичні роки на зламі тисячоліть такого відважного Пастиря. Світла постать Івана Павла II є великим даром Божого Провидіння для цілого людства. Його мудрість і відвага є дороговказом для кожного християнина, а безкорисливе служіння — взірцем для наслідування.

У своєму служінні Святіший Отець Іван Павло II досконало виконав доручення апостола Петра для пресвітерів: «Пасіть же Боже стадо, що є у Вас; наглядайте не з примусу, а добро-вільно, по-Божому; не задля не-наситної жадоби користі, а з ревності; не як ті, що панують над спадком, але як ті, що самі є прикладом для стада» (1Пт 5, 2-3).

Справді, Іван Павло ІІ є взірцем для усіх християн, — взірцем побожності, терпеливості, зокрема тепер, коли обтяжений тілесними немочами. Він є також прикладом глибокої й тривалої набожності до Пресвятої Богородиці, під Покров якої привселюдно поклав свій понтифікат, обравши собі гасло «Тоtus Tuus» (весь твій). Тож і ми єднаймося у молитві до Божої Матері і просімо про те, щоб вона надалі охороняла та провадила Святішого Отця у його служінні Вселенській Церкві.

Благословення Господнє на Вас!

Від імені Синоду Єпископів

Української Греко-Католицької Церкви

  • ЛЮБОМИР
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.