СИНОДУ ЄПИСКОПІВ КИЄВО-ГАЛИЦЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УГКЦДО ВІРНИХ І ВСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІДО 70-ИХ РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

Найвище небо належить Господеві, а землю він дав синам людським.

Пс. 113, 24

Дорогі Брати і Сестри!

Наближаються 70-ті роковини страшного злочину радянського режиму проти українського народу, який забрав життя, за приблизними підрахунками, від 7 до 11 млн. людей. Протягом десятиліть так званий вільний світ замовчував цю страшну сторінку нашої історії, хоч був добре поінформований, а радянський уряд старався викоренити спогади про голодомор навіть в очевидців і заперечити його існування. Однак, незважаючи на це, український народ зберіг у своїх серцях пам’ять про жахливу трагедію і цьогорічним листопадовим відзначенням віддає належну шану своїм загиблим землякам. Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, разом з цілим нашим народом підносимо до Господа молитви за душі жертв голодомору і закликаємо молитися, щоб таке лихо більше ніколи не повторилося.

Наслідки голодомору ми відчуваємо і досі, адже водночас із фізичним винищуванням українського народу, зокрема сільських власників, було завдано жахливий удар по його духовності. В результаті розкуркулення і насильної колективізації знівельовано образ селянина-господаря, носія духу економічної свободи, з метою перетворити його на маріонетку; зруйновано культуру та устрій українського села, які формувалися віками. Широко оспівуваний у нашій літературі зв’язок українця зі своєю землею, який стосовно селянина здавався незнищенним, був раптово і насильно обірваний. Селяни, в яких відібрали землю-годувальницю і натомість дали колгосп, втратили свої корені, позбулися власної гідності та духовної незалежності.

Процес руйнування людини реалізовувався і через пов’язані з голодомором інші лиха XX ст. — переселення, тюрми, табори, — та поширився не тільки на сільську, але й на міську еліту України. Крім того, програма голодомору 1932-33 рр. включала повальну русифікацію, яка полягала у переконуванні людей, що українська мова — непрестижна, вторинна, що вона не може функціонувати у сфері культури, науки, економіки. Цього перелому свідомості український народ не міг позбутися протягом десятиліть і увійшов з ним у нове тисячоліття.

Тож чи не шукати джерела наших нинішніх негараздів — невміння організувати суспільне, політичне, економічне життя — у лихах минулого століття, чільне місце серед яких посідає голодомор? Усвідомлюючи усі жахливі наслідки подій 70-літньої давності, ми не можемо обмежуватися їх аналізом, — нам необхідно докладати зусиль до їх подолання. І першим кроком на цьому шляху повинно стати повернення людині тривалих одвічних правд, символом яких у різних культурах світу, а особливо в нас, є земля: «Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки» (Проп. 1, 4). Цей процес повернення, на наш погляд, потрібно здійснювати у напрямі, протилежному до того, що відбувалося в 30-ті рр. минулого століття, а саме: відновити контакт людини із землею, відродити почуття її гідності, справедливості та стабільності, даючи їй можливість вибирати відповідне місце для праці і отримувати за неї належну винагороду.

Те, що ми сьогодні знаходимося ще дуже далеко від досягнення цієї мети, засвідчують мільйонні втрати наших громадян, які вже не гинуть з голоду під тином, а добровільно покидають рідну землю у пошуках кращої долі. Алкоголізм, наркоманія, аборти, самогубства — наступні докази того, що геноцид українського народу з 1932-33 рр. триває і до сьогодні. Це усвідомлення мало б проникнути в національну ментальність, щоби зцілити жахливу рану минулого і сьогодення. І в надії на майбутнє передбачити ті кроки, які необхідно зробити нашій державі для повернення народові його національної гідності, щоб Україна стала для своїх дітей рідною домівкою, в якій вони хотіли б «рости, множитися, наповнювати землю і підкоряти її собі» (Бут. 1, 28), до якої поверталися б як до «землі обіцяної», знаючи, що саме на батьківщині можуть реалізувати свої найсміливіші життєві проекти.

Не забуваймо, що Україна і всі її багатства — це Божий дар для нашого народу, яким він повинен управляти згідно з Господньою волею. Навчені трагічним досвідом минулого, подякуймо Творцеві за Його доброту і попросімо прощення за нашу зневагу і недбальство. Поставмо перед собою завдання — під Його проводом забезпечити добробут усім.

Отож Богові — подяка, загиблим — вічна пам’ять, живим — гідне життя, а ще ненародженим — краща доля!

Благословення Господнє на Вас!

Від імені Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ

+ЛЮБОМИР

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.