СОРОКОВИНИ СКНИЛІВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Сорок днів – достатній час для того, щоб загоїлася фізична рана, але, як показує досвід, це замалий відрізок для того, щоб загоїлася рана духовна. За цей час ми поступово приходимо до себе, хоч пам’ять про пережиті події є ще такою болючою і свіжою. Про це Блаженніший Любомир Кардинал Гузар у своєму посланні на сороковий день катастрофи на летовищі писав таке: «Трагічні події 27 липня викликали повінь емоцій, яка могла б стати справжньою загрозою для суспільства. Відновлюючи у пам’яті цю страшну катастрофу, аналізуючи її причини і наслідки, ми впадаємо у зневіру, дивимося в майбутнє зі страхом і питаємо в себе: чи є сенс жити, чи ми комусь потрібні, чи людське існування справді можна називати щастям?» Віруюча людина перемагає такі думки своєю впевненістю у Божій любові та милосерді. Вирішальну роль у цьому відіграє спілкування, розмова творіння зі своїм Творцем, дитини зі своїм Батьком, яку називаємо молитвою.

Відрадним і потішаючим є той факт, що протягом усіх цих днів молитва за постраждалих на летовищі звучала постійно. Божий люд як приватно, так і спільно, молився за тих, котрі так несподівано відійшли у вічність. Молився, усвідомлюючи, що саме це є єдино потрібне нашим померлим рідним, друзям і знайомим. У християнській традиції особливими поминальними днями є дев’ятий і сороковий день після смерті. Саме тому на сороковий день, в усіх храмах Львова відбулися Заупокійні Служби Божі.

Архієрейську Божественну Літургію і Панахиду в архікафедральному соборі Святого Юра очолив Преосвященний Владика Ігор Возняк, Протосинкел Львівської Архієпархії. У своїй проповіді Владика Ігор говорив про те, що ця трагедія повинна стати для нас нагодою, щоб роздумати про основну мету життя людини на землі, а опісля продовжив: «Такі випадки повинні глибоко промовляти до нашої душі. З них ми маємо пізнати потребу постійно боротися за спасіння… адже Бог бажає щоб ми жили, щоб ми були щасливі, і Він все для цього робить».

Панахида, на якій поминали всіх загиблих на летовищі, закінчилася співом «Вічная пам’ять». Цей заклик постійно пам’ятати про померлих не призначений для того, щоб роз’ятрювати рани нашого серця, але щоб спонукати живих молитися, просити про Царство Небесне для всіх, що так трагічно відійшли.

УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ

ВІДЗНАЧЕННЯ 110-ОЇ РІЧНИЦІ ВІД НАРОДЖЕННЯ

ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО

Українська Греко-Католицька Церква проголосила 2002 рік Роком Блаженнішого Патріарха Йосифа Кардинала Сліпого на відзначення 110-ої річниці його народження.

Протягом року відбуваються богослужіння, урочисті академії, конференції, щоб вшанувати Архіпастиря, який витерпів 18-літнє ув’язнення й муки за свою Церкву й свою віру.

У Львові 7-8 вересня 2002 року відбулися особливі урочистості. Преосвященний Владика Гліб Лончина, Єпископ-помічник Львівський, відслужив 7 вересня, в день смерті Патріарха Йосифа, Архієрейську Літургію в архікафедральному соборі Святого Юра. Господь покликав до Себе свого вірного, довготерпеливого й доброго слугу 18 років тому. Його тлінні останки поховали у крипті Святої Софії в Римі. Однак Боже Провидіння розпорядилося так, що цей Ісповідник Віри спочив остаточно у своїй кафедрі Святого Юра у Львові, у вільній Україні.

8 вересня Архієрейську Літургію служив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви. У проповіді Блаженніший Любомир подякував усім, хто протягом року різними заходами старається поширити відомості про Патріарха Йосифа Сліпого, хто своїми молитвами звертається до Господа Бога і просить про благодаті для нашого народу через його заступництво. У часі Літургії Глава УГКЦ уділив ієрейські свячення дияконові Ігорю Червінському і це стало знаком живучості та розквіту нашої Церкви, про що старався і за що терпів Блаженніший Йосиф.

8 вересня Архієрейська Служба Божа була також відслужена у храмі Преображення ГНІХ м. Львова. Літургію відслужив Преосвященний Владика Гліб Лончина. У своєму слові він говорив на тему недільного Євангелія про немилосердного боржника. Ця притча вказує нам на обов’язок прощати нашим ближнім, якщо хочемо отримати прощення від Бога. А згодом Владика Гліб сказав: «Своїм життям подібну науку подає нам Патріарх Йосиф. Його багато кривдили… протягом довгих років ув’язнення. Його допитували, били, відбирали у нього речі, морили голодом, часто переселяли з табору до табору. Але він ніколи не докоряв тим, що його переслідували. Він жив духом прощення, хоча мав підстави для озлоблення».

О 17:00 в архікафедральному соборі Святого Юра і храмі Преображення ГНІХ розпочалися святкові академії.

В соборі Святого Юра до святочної громади звернувся Блаженніший Любомир. Він подякував організаторам вечора за їх старання, а присутнім – за їх присутність. Сестра Володимира Максимів ЧСВВ, і о. Андрій Дикий, сотрудник архікатедри, виголосили доповіді на теми «Українство Йосифа Сліпого» та «Подорожі Патріарха Йосифа».

Сестра Павла Дубасюк згромадження Святого Йосифа зачитала свідчення людей, які вони записали у спеціальній книзі, про ті ласки, що їх отримали за посередництвом Патріарха Йосифа.

У програмі вечора брали участь хор кафедрального собору Святого Юра, струнний квартет «Мелодія», фольклорний гурт «Коралі» та інші виконавці.

У Преображенському храмі зі словом до присутніх звернувся Преосвященний Владика Гліб. Він поділився своїми особистими спогадами про Блаженнішого Йосифа. Відтак доповідь про Патріарха виголосив історик Михайло Гайковський.

Особливим моментом свята було цитування фрагментів «Заповіту» Блаженнішого Йосифа. У храмі зазвучали пророчі слова нашого Ісповідника Віри: «Поховайте мене у нашому Патріаршому соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій я спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея». На завершення учасники святкового вечора промовили молитву за прославу слуги Божого Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого.

В академії взяли участь літургійний хор «Сагмос» кафедрального собору Успення Пресвятої Богородиці Вірменської Апостольської Церкви та хор храму Преображення ГНІХ «Родина». Участь в святі камерного хору «Сагмос» стала прикладом того, до чого заохочував Блаженніший Йосиф: любити своє і шанувати чуже.

Свято у честь Патріарха Йосифа закінчилося. Воно, крім приємних спогадів про святкову академію, а особливо про спільну прославу, віддану Богові, українською та вірменською мовами, стало певною спонукою до наслідування Ісповідника Віри Патріарха Йосифа Сліпого.

З’ЇЗД КАТЕХИТІВ

У ДЕНЬ КАТЕХИТА

У сьогоденні ми щораз частіше зустрічаємося із людьми, яких називають катехитами. Але чи знаємо ми, хто такі катехити і яке завдання вони виконують у Церкві? Катехитичний правильник у статті 85 зазначає, що катехит — це особа покликана, належно підготовлена, сформована та післана Церквою для служіння і виховання у вірі Божого народу.

Для того, щоб парафіяни краще знали своїх катехитів, Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який проходив у Крехові в 1998 році, проголосив останню неділю вересня Днем катехита. 14 вересня 2002 року катехити з усієї України з’їхалися до Зарваниці. Особливістю цього з’їзду було те, що він проходив у рік, який УГКЦ проголосила Роком Патріарха Йосифа Сліпого. Всі доповіді, заходи, акції стосувалися цієї теми.

Після реєстрації і Божественної Літургії учасники Всеукраїнського Дня катехита прослухали три доповіді, дві з яких виголосив о. д-р Іван Музичка, а одну — п. Ірина Борко. Отець Іван у першій промові говорив про «Патріарха Йосифа і українську богословську науку», а в другій – про «Шлях до Бога в українській дійсності».

Пані Ірина поділилася своїми особистими спогадами, промовивши слово на тему «Патріарх Йосиф у моєму житті», адже вона разом з батьком неодноразово бачилася із Патріархом. Згодом катехити оглянули виставку про Патріарха Йосифа, а після вечері — документальний фільм «Патріарх. Життя Йосифа Сліпого» (режисер Олександр Фролов).

Рівно опівночі учасники свята з запаленими свічками походом вирушили до чудотворного джерела. Тут вони у молитві і роздумах проводили всенічне чування.

Зранку 15 вересня до Зарваниці завітав Блаженніший Любомир Кардинал Гузар. У співслужінні із Преосвященним Владикою Михайлом Сабригою та присутніми священиками Глава УГКЦ відслужив Архієрейську Божественну Літургію.

У проповіді Блаженніший Любомир поставив запитання: «Хто сьогодні мав би проповідувати ту правду, що Бог нас любить?», а тоді сказав, що саме катехити повинні голосити усьому світові про любов Бога до кожної людини. Відтак Глава УГКЦ продовжив: «Ті люди, до яких ми йдемо, не мають чекати аж доки ми відкриємо уста і перекажемо слова Святого Письма. Ще перед тим вони повинні побачити наше спокійне обличчя, на якому буде віддзеркалюватися радість, свідомість що Бог нас любить. Такою проповіддю ми можемо відігнати від людей зневіру і пригноблення, можемо уділити їм надію…»

Після Літургії та обіду учасники Дня катехита побували у Заздрості, родинному селі Блаженнішого Йосифа. Тут вони оглянули виставку та промовили молитву за прославу Ісповідника віри Патріарха Йосифа Сліпого.

Святкування Дня катехита завершилося. Духовно збагачені і піднесені наші катехити візьмуться до своєї вкрай важливої місії — голосити про Божу любов усьому світові. Нехай допоможе їм у цьому Господь.

ПОМЕР НАЙСТАРШИЙ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЬ

ЛЬВІВСЬКОЇ АРХІЄПАРХІЇ

У суботу 14 вересня 2002 року на 98-ому році життя помер о. Василь Оберишин, найстарший священик Львівської Архієпархії УГКЦ. Отець Василь народився 19 жовтня 1904 року в с. Потік Рогатинського повіту Івано-Франківської обл. в селянській родині.

У 1927-1931 навчався у Львівській Богословській Академії. 2 квітня 1934 року був рукоположений Митрополитом Андреєм Шептицьким на священика.

До 1939 року обслуговував парафію с. Пеняки Бродівського повіту. Через військові події та тікаючи від переслідувань переїхав до с. Осталовичі, служив у церкві в Осталовичах та у присілку Мерищів Перемишлянського району. Відмовився працювати як православний священик. Виїхав до Львова 1950 році та працював на світській роботі.

2 лютого 1953 року отця заарештували. Засудили на 25 років позбавлення волі. Вирок відбував у «Долині Смерті» за Воркутою. 1956 році повернувся до Львова, та органи КГБ відмовили у праві на проживання. Отець змушений виїхати на Волинь, де 4 роки працював в м. Ківерцях. У 60-х роках повернувся до Львова і працював на різних роботах, поєднуючи це з виконанням обов’язків священика підпільної УГКЦ по селах Львівщини та Івано-Франківщини.

З 1990 до 1994 року працював в с. Осталовичі та с. Мерищів, відстоюючи права Греко-Католицької Церкви.

Похорон о. Василя відбувся 17 вересня. Похоронне богослужіння очолив о.-мітр. Михайло Пришляк, Синкел у справах духовенства Львівської Архієпархії.

КВІТИ ДЛЯ МИТРОПОЛИТА

В понеділок 30 вересня 2002 року, в п’яті роковини смерті Митрополита Володимира Стернюка, у львівському архікафедральному соборі Святого Юра відбулася Архієрейська Божественна Літургія. Її відслужив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви, у співслужінні з Преосвященним Владикою Юліяном Вороновським, Єпархом Самбірсько-Дрогобицьким, Преосвященним Владикою Степаном Меньком, Екзархом Донецько-Харківським, Преосвященним Владикою Глібом Лончиною, Єпископом-Помічником Львівським.

Митрополит Володимир Стернюк народився 12 лютого 1907 року в Пустомитах біля Львова. Після закінчення навчання у Львові та Бельгії і вступу до чину Отців Редемптористів був висвячений на священика. Переховуючись на горищі собору Святого Юра, був свідком ліквідації УГКЦ на Львівському псевдособорі 1946 року.

Після арешту 1947 року провів п’ять років у в’язниці і таборах у Сибіру. Після повернення до Львова працював сторожем, бухгалтером, двірником та санітаром швидкої допомоги, одночасно таємно виконував священичі обов’язки.

У 1964 році о. Володимир Стернюк був рукоположений на єпископа і очолював УГКЦ в Україні з 1972 до 1991 року аж до повернення Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Будучи добрим пастирем підпільної Церкви, Високопреосвященний Владика Володимир керував нею з однокімнатної комунальної квартири, де кухня і ванна були спільними з сусідами. Його добре пам’ятають за розважливість, рішучість, доброзичливість і розуміння. Він помер 29 вересня 1997 року. Цього дня центральними вулицями Львова пройшла велика похоронна процесія.

Через п’ять років у храмі Святого Юра для молитви за упокій душі Митрополита Володимира зійшлися єпископи, священики, семінаристи, родина покійного та вірні. У проповіді Блаженніший Любомир поставив Митрополита Стернюка за взірець для наслідування.

У житті покійного митрополита був момент, коли він через великий тиск і безнастанні переслідування спецслужб хотів залишити своє архієрейське служіння. Однак після розмови зі своїм духівником вирішив і надалі виконувати свої обов’язки. Цей випадок навчає кожного з нас не відмовлятися від виконання свого завдання, а самовідданно здійснювати його.

У цей день домовина Митрополита Володимира у Святоюрській крипті була особливо заквітчана. Зранку до вечора вдячні вірні несли квіти. Вони на все своє життя зберегли пам’ять про мудрого, жертовного і відважного провідника Церкви протягом довгих років переслідування.

Прес-секретаріат Глави УГКЦ

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.