Папа Іван Павло II канонізував Падре Піо

У неділю 16 червня Папа Іван Павло II канонізував, тобто проголосив святим, Падре Піо — італійського ченця-капуцина, відомого у всьому світі сповідника і містика. Акт канонізації, незважаючи на палючу спеку, відбувся у присутності 250 тисяч віруючих і паломників на площі св. Петра в Римі і став одним з наймасовіших заходів в італійській столиці від часу ювілейних святкувань 2000 року.

Падре Піо прославився ще за життя як досвідчений духівник, ясновидець, чудотворець і стигматик. По 10-12 годин на день він проводив у сповідальниці, приймаючи сповіді прочан, а решту часу присвячував молитві.

Франческо Форджоне (майбутній Падре Піо) народився 25 травня 1887 р. у містечку П’єтрельчине на півдні Італії у злиденній родині. В 1902 р. вступив до монастиря капуцинів у Морконе. У травні 1910 р. він був рукопокладений у священичий сан. У 1915 році отримав невидимі стигмати — знаки Христових ран — на долонях, а 20 вересня 1918 року — видимі криваві стигмати на руках і ногах. Незабаром розпочалася ера масового паломництва вірних до малого містечка Сан-Джованні Ротондо у надії прийняти тайну Сповіді і відпущення гріхів від Падре Піо, який прославився надзвичайним даром «читати в серцях». Паломництва тривали аж до смерті священика у вересні 1968 р.

Падре Піо носив стигмати — знаки Христових ран — 50 років аж до самої смерті, коли порізи на його руках, ногах і в боці раптово зникли. Цей факт, що викликав чимало критичних і скептичних реплік в його противників, водночас надав ще більшої цінності його стигматам в очах шанувальників.

За життя Падре Піо стигмати викликали сумніви у деяких представників церковних властей, в тому числі о. Агостіно Джемеллі, відомого медика, який вважав, що в основі цього феномену лежить психологічне навіювання.

Поза тим сучасний італійський дослідник д-р Паоло Маріанеччі вважає, що психологічний чи психоматичний процес не може слугувати поясненням стигматів. «Такі рани можна розглядати як феноменальні релігійні знаки, що не мають наукового пояснення», — сказав він в інтерв’ю для «Радіо Ватикан» незадовго до церковної беатифікації Падре Піо 1999 р.

Паоло Маріанеччі захистив докторат з догматичної теології і 15 років вивчав медичні та теологічні аспекти стигматів, особливо таких, які мав Падре Піо — з дуже глибокими і кривавими розрізами.

«Наука не пояснила, чому незважаючи на кровотечі з цих ран, концентрація гемоглобіну в крові залишається незмінною, ані те, чому стигмати не нагноюються, не запалюються і не інфікуються.

Рани, які мав Падре Піо, протягом 50 років не знали жодної медичної обробки, і поза тим ніколи не інфікувалися. Зникнення цих стигматів після смерті подвижника є другою медичною таємницею, — зазначив д-р Маріанеччі.

Психоматична теорія, якби вона була вірною, повинна була б також знайти пояснення фізичного механізму, який призводить до таких специфічних ран. «Такі рани не мають пояснення з точки зору медицини, але мають чітке релігійне значення — єднання зі стражданнями Христа. Це знак і символ спасіння, і він дає добрі плоди як особі, що терпить біль стигматів, так і тим, що оточують її і йдуть через ці знаки до Христа», — підкреслив д-р Паоло Маріанеччі.

Від часу смерті Падре Піо у 1968 р. його постать притягує щораз більше людей і велике число вірних свідчить про дива, що відбуваються за його посередництвом.

Офіційно процес беатифікації Падре Піо відкрився в 1983 р. У 1989 р. документація з цього приводу налічувала 104 томи, а на єпархіальному рівні процес закінчився 1990 р. Після цього його справу передали до Конгрегації у справі проголошення святих. У справі беатифікації Падре Піо важливу роль відіграли особисті свідчення Папи Івана Павла II. У 1947 р. молодий священик Кароль Войтила сповідався у Падре Піо, а через 15 років, вже будучи єпископом Краківським, він написав до Падре Піо листа з проханням молитися за жінку, хвору на рак горла. Через 11 днів хвороба безслідно зникла.

З 1991 до 1996 р. 104 томи єпархіального звіту переросли у 4 томи по 6 книжок кожен, загальною кількістю 7000 сторінок.

В 1997 р. визнано «героїчні чесноти» Падре Піо, і він отримав титул «преподобного». В січні 1998 р. Конгрегація у справі проголошення святих вивчила справу про чудесне зціленя італійки, що видужала 1995 р. від травми шиї. Декрет про це дивовижне зцілення, приписане заступництву Падре Піо, був проголошений у Ватикані 21 грудня 1998 р. в присутності Івана Павла II. Це й стало першим кроком до офіційної беатифікації відомого у всьому світі італійського подвижника XX cт., яка відбулася 2 травня 1999 р.

Протягом кількох днів перед урочистою беатифікацією на Апеннінському півосторі панувала справжня «падрепіоманія». Чимало відомих діячів навіть піддали критиці рекламно-сувенірний «бізнес», який утворився навколо постаті Падре Піо. Відомий письменник і журналіст Вітторіо Мессорі в інтерв’ю італійському тижневику «Лібераль» тоді сказав: «Якщо торговці гадають, що можна зробити храм предметом купівлі-продажу, то вони лише відповідають на попит, якщо паломники купують такі сувеніри, то це свідчить про важливість для них цієї беатифікації. Вони вбачають в Падре Піо відбиток Божий — так, як це мало б бути із кожним священиком без винятку».

Задовго до дати беатифікації у спеціальних поїздах, заброньованих релігійними організаціями, не залишалося вільних місць. За місяць перед подією говорили про навіть про 1 мільйон паломників, але більшість з них не отримали змоги прибути на церемонію через обмежувальні заходи, вжиті організаторами церемонії. Для міської ж управи Рима ця подія стала перевіркою спроможності міста прийняти велику кількість людей, що було особливо актуально на порозі ювілейних подій 2000 року.

Вирішальним моментом у справі канонізації Падре Піо стало одужання 6-річного хлопчика Маттео Піо Коллели (далекого родича Падре Піо), яке сталося два роки тому. Лікарі діагностували у Маттео «гнійний менінгіт» і вважали його стан безнадійним, але хлопчик раптово одужав — після того, як його мати і ченці-капуцини цілу ніч молилися до Падре Піо у каплиці, де колись стояла його сповідальниця і де він правив Службу Божу.

За день до церемонії, з огляду на величезну популярність святого в Італії, єпископи цієї країни зважили за необхідне ще раз пояснити віруючим, що молитися слід не до Падре Піо, а прохати Падре Піо молитися за них. Так само стосовно дивовижних зцілень — Падре Піо не тому проголошений святим, що він здійснив диво, а диво здійснюється тому, що він святий. І нарешті, це не Падре Піо здійснює дива, а лише Бог за посередництвом свого святого, яким є — тепер вже офіційно — капуцин із Сан-Джованні-Ротондо.

До того часу, як в Сан-Джованні-Ротондо оселився в 1916 році молодий священик-капуцин на ймення Піо, про село, загублене серед апулійських гір неподалік від Адріатичного узбережжя, мало хто знав. Сьогодні Сан-Джованні-Ротондо займає перше місце серед паломницьких центрів у Європі (майже 8 млн. паломників на рік) і друге місце у світі після Гвадалупської базиліки в Мехіко. Тут є кілька десятків доброчинних і комерційних закладів, названих на честь Падре Піо, в тому числі обладнана за останнім словом медицини лікарня, телевізійна станція, будинки для осіб похилого віку.

Завдяки притоку паломників, Сан-Джованні Ротондо і його околиці перетворилися на один з найуспішніших з економічної точки зору районів південної Італії. Показово, що половина зі 180 міських готелів була збудована за останні три роки.

Аби вмістити всіх паломників ченці-капуцини розпочали будівництво величезного храму на 8 тисяч місць. Під храмом буде встановлена простора крипта, до якої планують перенести мощі Падре Піо. Очікується, що будівельні роботи будуть закінчені до травня 2003 року.

З. К.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.