Блаженніший Святослав проголосив утворення Івано-Франківської митрополіі. 14.12.2011

13 грудня 2011 року, у день Святого Андрія Первозванного, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) в Івано-Франківську проголосив утворення Івано-Франківської митрополії УГКЦ і ввів на престол її першого Митрополита – Владику Володимира (Війтишина).

Митрополит отримав повноваження та обов’язки, передбачені кан. 131–139 Кодексу канонів Східних Церков. Він скликатиме Митрополичий Синод, який врегульовуватиме питання діяльності Церкви на певній території, матиме право висвячувати, інтронізувати єпископів своєї митрополії, дбатиме про ретельне дотримання віри, проводитиме канонічні візитації, якщо вони занедбані в єпархіях, а також має створити Митрополичий трибунал.

«УГКЦ прямує до затвердження патріаршого устрою і слушність цих старань визнають Римські Архиєреї», – говориться в Декреті Блаженнішого Святослава про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ. А щоби ще більше скріпити патріарші структури Церкви Києва і Галича, Синод Єпископів УГКЦ вирішив своєю владою створити на землях Києво-Галицької Церкви три нові митрополії, а саме: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільсько-Зборівську – та піднести престоли Івано-Франківської і Тернопільсько-Зборівської єпархій до гідності архиєпархії. Ці рішення поблагословив і схвалив Святіший Отець Венедикт XVI.

У Декреті про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ також йдеться про історію УГКЦ, про її важкий шлях, про легалізацію УГКЦ та про повернення осідку Глави УГКЦ до Києва.

Архиєпископ Володимир (Війтишин), Митрополит Івано-Франківський, подякував Богові і Святішому Отцеві Венедикту, Патріарху Святославу, Синоду Єпископів УГКЦ за створення Івано-Франківської митрополії та за їхнє довір’я щодо нього. Та «особливу подяку» Митрополит склав своїм «найдорожчим» людям, які були присутні у храмі, – це батькові та матері. «Вони дали мені життя, християнське виховання і підтримали мій вибір стати священнослужителем ще в часи підпілля», – сказав Владика Володимир.

Він також наголосив на тому, що створення Івано-Франківської митрополії стало «вінцем праці людей різних поколінь, їх піднесень і упадків, терпінь і переслідувань на їх відданості у служінні Богу та Його святій Церкві».

До новоствореної Івано-Франківської митрополії входять престоли Івано-Франківської архиєпархії та Коломийської-Чернівецької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Святого Воскресіння Христового в Івано-Франківську.

Як ми повідомляли раніше, 29 листопада 2011 року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав підніс Львівське архиєпископство до гідності митрополії. Митрополію очолив Архиєпископ Ігор (Возьняк). До її складу увійшли Львівська архиєпархія, Сокальсько-Жовківська, Самбірсько-Дрогобицька та Стрийська єпархії.

22 грудня буде проголошено створення Тернопільсько-Зборівської митрополії. До неї належатимуть престоли Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Бучацької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Василь (Семенюк).

Відтепер в УГКЦ буде сім митрополій. Крім новостворених, ще однією митрополією УГКЦ в Україні є Києво-Галицька митрополія, яку очолює Блаженніший Святослав. До її складу входять Київська архиєпархія, Донецько-Харківський, Одесько-Кримський і Луцький екзархати. Крім того, до УГКЦ належать Перемишльсько-Варшавська митрополія в Польщі, Філадельфійська митрополія в США та Вінніпезька митрополія в Канаді.

Історична довідка

Оскільки Київська Русь прийняла християнство у візантійському обряді, її Церква мала статус митрополії Царгородського патріархату з осідком у Києві. Главі Церкви було надано титул «Митрополит Руський» (згодом – «Київський»), з яким співслужили всі єпископи Київської держави. У 1303 році на землях Галицько-Волинського князівства постає Галицька митрополія, а вже від 1401 року Глава Київської Церкви отримав титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі».

Митрополит Ісидор, який брав участь у Вселенському соборі у Флоренції 1439 року, носив титул Митрополита Київського і Галицького. Митрополит Михайло (Рогоза), який підтвердив Акт відновлення злуки та поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом у Бересті 1596 року, також був Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі.

З огляду на переслідування Унійної Києво-Галицької Церкви за часів царів Петра І та Катерини ІІ, Папа Пій VII у 1808 році поблагословив черговий поділ Київсько-Галицької митрополії. Греко-католицькі єпархії Галичини – Львівську, Перемишльську і Холмську – було вийнято з-під судовласті унійного Митрополита в царській Росії, відновлено Галицьку митрополію і за владикою визнано титул Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського та Єпископа Кам’янця-Подільського з осідком у соборі Святого Юра у Львові.

У такий спосіб, через визнання всіх прав і повноважень, які належали Митрополитам Київським і Галицьким, було забезпечено правову спадкоємність нашої Церкви, що згодом давало підстави галицьким Предстоятелям, зокрема Митрополитові Андреєві (Шептицькому), вважати себе адміністраторами тимчасово вакантного Київського престолу та його єпископств, а св. Папа Пій Х потвердив це право Галицького Митрополита у 1908 році.

У 1939 – 1941 роках Митрополит Андрей призначив екзархів для пастирської опіки вірних на землях Великої України, Білорусі й Росії та дав доручення підготувати подання до властей Радянського Союзу з обґрунтуванням необхідності повернення Главі УГКЦ титулу Митрополита Київського і Галицького. Подібну вимогу повторила делегація УГКЦ у грудні 1944 року. На жаль, всі ці старання закінчилися ув’язненням ієрархів і почалася доба мучеництва, підпілля та героїчного протистояння з безбожним тоталітарним режимом, що тривала майже півстоліття.

Митрополит Галицький Йосиф (Сліпий), після звільнення з вісімнадцятирічного ув’язнення і приїзду до Рима в 1963 році, був визнаний як Верховний Архиєпископ, патріархорівний у правах на основі повноважень, що їх завжди мали Київські Митрополити, тобто були митрополитами свого права, які управляли Церквою, маючи ступінь надєпископської влади.

Його наступник Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), повернувшись до Львова в 1991 році, розпочав відновлення структур Києво-Галицької митрополії, яке, на підставі історичної спадкоємності та справедливості, передбачало й повернення її проводу до Києва. Повернення осідку Глави УГКЦ до столиці України відбулося в 2005 році за предстоятельства Блаженнішого Любомира (Гузара). Це рішення Синоду Єпископів УГКЦ одобрив блаженний Папа Іван Павло ІІ.

Департамент інформації УГКЦ

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.