Створенням в Україні трьох нових митрополій УГКЦ прямує до завершення патріаршого устрою. 29.11.2011

29 листопада 2011 року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав підніс Львівське архиєпископство до гідності митрополії. Митрополію очолив Архиєпископ Ігор (Возьняк). До її складу входять Львівська архиєпархія, Сокальсько-Жовківська, Самбірсько-Дрогобицька та Стрийська єпархії. На початку грудня відбудеться введення на престол греко-католицьких митрополитів в Івано-Франківську і Тернополі.

«УГКЦ прямує до затвердження патріаршого устрою, і слушність цих старань визнають Римські Архиєреї», – говориться в Декреті Блаженнішого Святослава (Шевчука) про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ. А щоби ще більше скріпити патріарші структури Церкви Києва і Галича, Синод Єпископів УГКЦ вирішив своєю владою створити на землях Києво-Галицької Церкви три нові митрополії, а саме: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільсько-Зборівську – та піднести престоли Івано-Франківської і Тернопільсько-Зборівської єпархій до гідності архиєпархії. Ці рішення поблагословив і схвалив Святіший Отець Венедикт XVI.

У Декреті про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ, який під час Літургії прочитав Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, йдеться про всю історію УГКЦ, про її важкий шлях, про легалізацію УГКЦ та про повернення осідку Глави УГКЦ до Києва.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство у візантійському обряді, її Церква мала статус митрополії Царгородського патріархату з осідком у Києві. Главі Церкви було надано титул «Митрополит Руський» (згодом – «Київський»), з яким співслужили всі єпископи Київської держави. У 1303 році на землях Галицько-Волинського князівства постає Галицька митрополія, а вже від 1401 року Глава Київської Церкви отримав титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі».

Митрополит Ісидор, який брав участь у Вселенському соборі у Флоренції 1439 року, носив титул Митрополита Київського і Галицького. Митрополит Михайло (Рогоза), який підтвердив Акт відновлення злуки та поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом у Бересті 1596 року, також був Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі.

З огляду на переслідування Унійної Києво-Галицької Церкви за часів царів Петра І та Катерини ІІ, Папа Пій VII у 1808 році поблагословив черговий поділ Київсько-Галицької митрополії. Греко-католицькі єпархії Галичини – Львівську, Перемишльську і Холмську – було вийнято з-під судовласті унійного Митрополита в царській Росії, відновлено Галицьку митрополію і за владикою визнано титул Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського та Єпископа Кам’янця-Подільського з осідком у соборі Святого Юра у Львові.

В такий спосіб, через визнання всіх прав і повноважень, які належали Митрополитам Київським і Галицьким, було забезпечено правову спадкоємність нашої Церкви, що згодом давало підстави галицьким Предстоятелям, зокрема Митрополитові Андреєві (Шептицькому), вважати себе адміністраторами тимчасово вакантного Київського престолу та його єпископств, а св. Папа Пій Х потвердив це право Галицького Митрополита у 1908 році.

У 1939 – 1941 роках Митрополит Андрей призначив екзархів для пастирської опіки вірних на землях Великої України, Білорусі й Росії та дав доручення підготувати подання до властей Радянського Союзу з обґрунтуванням необхідності повернення Главі УГКЦ титулу Митрополита Київського і Галицького. Подібну вимогу повторила делегація УГКЦ у грудні 1944 року. На жаль, всі ці старання закінчилися ув’язненням ієрархів і почалася доба мучеництва, підпілля та героїчного протистояння з безбожним тоталітарним режимом, що тривала майже пів століття.

Митрополит Галицький Йосиф (Сліпий), після звільнення з вісімнадцятирічного ув’язнення і приїзду до Рима в 1963 році, був визнаний як Верховний Архиєпископ, патріархорівний у правах на основі повноважень, що їх завжди мали Київські Митрополити, тобто були митрополитами свого права, які управляли Церквою, маючи ступінь надєпископської влади.

Його наступник Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), повернувшись до Львова в 1991 році, розпочав відновлення структур Києво-Галицької митрополії, яке, на підставі історичної спадкоємності та справедливості, передбачало й повернення її проводу до Києва. Повернення осідку Глави УГКЦ до столиці України відбулося в 2005 році за предстоятельства Блаженнішого Любомира (Гузара). Це рішення Синоду Єпископів УГКЦ одобрив блаженний Папа Іван Павло ІІ.

Департамент інформації УГКЦ

Довідка

До Львівської митрополії відтепер будуть належати, окрім Львівської архиєпархії, єпископські престоли Сокальсько-Жовківської, Самбірсько-Дрогобицької і Стрийської єпархій. Катедральним собором цієї митрополії залишається храм Святого Юра у Львові, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Ігор (Возьняк).

До Івано-Франківської митрополії входитимуть престоли Івано-Франківської архиєпархії та Коломийської-Чернівецької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Святого Воскресіння Христового в Івано-Франківську, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Володимир (Війтишин).

До Тернопільсько-Зборівської митрополії належатимуть престоли Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Бучацької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Василь (Семенюк).

Як досі, до складу Києво-Галицької митрополії залишаються прилученими престоли Київської архиєпархії, Донецько-Харківського, Одесько-Кримського та Луцького екзархатів.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.