Проповідь Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави УГКЦ, з нагоди введення на престол

Ваші Блаженства, еміненції, ексцеленції,

Високопреосвященні та преосвященні владики, члени Синоду Єпископів УГКЦ,

Улюблені браття у священстві, преподобні монахи та монахині,

Високодостойні представники української влади та дипломатичного корпусу,

Дорогі у Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

«Хресту Твоєму поклоняємось Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!

Цими словами величає сьогодні Христова Церква Чесний і Животворящий Хрест Господній. Саме сьогодні, коли переходимо половину великопосного шляху, це живоносне древо дарується нам для того, щоб ним ми покріпилися, у ньому знайшли джерело сили і відваги прямувати далі до Воскресіння Христового, щоби поставили це хресне знамення у центрі свого життя.

Святий апостол Павло у своєму посланні до Филип’ян залишив нам унікальний ранньохристиянський гімн, який молода, щойно зроджена святим Духом Церква, мабуть урочисто співала у Літургії. Апостол народів звертається до нас ось так:

«Плекайте ті самі думки в собі, що були й в Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини; Подобою явившися як людина, він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому і Бог вивищив Його, та дав Йому Ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед Іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил.2,6-12).

У цих словах, слово про хрест має центральне значення. Тут, з одного боку бачимо ікону земного шляху Ісуса Христа, який, ставши людиною, щодня прямував до смерті хресної. Хрест є моментом Його найбільшого приниження, крайнього упокорення і божественного низходження. Проте у другій частині цього гімну, бачимо Христа, якого сам Отець прославляє. Саме з моменту хресної смерті починається возходження, прославлення, тріумфальне виявлення Його божественної Слави, що і є славою Отця.

Кожен християнин, який як учень Христа слідує за своїм Господом, повинен відкрити і у своєму власному житті дієвість Його пасхального таїнства. У небесну Славу воскресіння можна ввійти лише через єдині двері , а саме через Його чесний і животворящий Хрест. Нашим покликанням є йти за Спасителем до кінця, можливо аж до смерті хресної. Таїнственність його животворящого Хреста полягає в тому, що ця найнижча ступінь упокорення, обезславлення й безчестя є саме тим місцем, з якого сам небесний Отець починає нас возвишати, підносити, прославляти своєю, божественною славою, перед якою приклонить коліно все що на небі, на землі і під землею.

«Хресту Твоєму поклоняємось Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!

Як по-особливому звучать для нас сьогодні ці слова! Для нас – Церкви мучениці, яка, як вірна спадкоємниця віри апостолів, співає їх у цьому патріаршому соборі Воскресіння Господнього! Чи ж це не є промовистим знаком Божим для усіх нас, що у цей день, коли поклоняємося Чесному і Животворящому Хресту Господньому чинимо це у соборі Воскресіння?

Наша Церква у ХХ столітті пішла за своїм Спасителем до кінця – аж до тотальної заглади на своїй рідній землі і здавалося б смерті. Однак ця смерть сотень тисяч наших мирян, священиків, монахів та монахинь на чолі з нашим єпископатом, була смертю хресною, а тому і животворящою! Наші батьки, діди і прадіди тим самим об’явили нам, своїм нащадкам, а через нас – вільній Україні, силу і непереможність Чесного і Животворящого Хреста Господнього. У своєму знеславленні, приниженні і низходженні, наша Церква стала саме на цьому місці: місці воскресіння, коли сам небесний Отець прославляє її воскреслу своєю нетлінною славою, славою що перед нею зігнеться всяке коліно, і всякий язик через силу свідчення цієї Церкви у Дусі Святому визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

«Хресту Твоєму поклоняємось Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!

Для мене, молодого Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, ці слова є підсумком її минулого, сенсом сучасного і дороговказом на майбутнє.

Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового Хрещення, відчуваємо єдність та тяглість з нашою історією та традицією, переймаємо дорогоцінний спадок наших великих попередників: Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, Патріярхів Йосифа, Мирослава-Івана та Любомира. Сьогодні ці мужі теплою рукою Любомира благословляють нас та роблять цей скарб живим, промовистим та просвічуючим для сучасного українця. «Святість об’єднаного Божого люду» – є і буде стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе і діє як єдине тіло у цілому світі як церква вселенського масштабу, вона є і буде душею українського народу щоб його освячувати, відкрити його серце до свого брата і сусіда, щоби зберегти наш люд як люд Божий і вести його до спасіння та життя вічного.

Сьогодні ми переживаємо весну нашої Церкви, яка у своєму воскресіння починає молодіти Духом Святим та усміхатися до світу світлом Христового Євангелія. Це про неї, древньої і вічно сучасної, співає псалмопівець, кажучи: «Він насичує твій похилий вік благом, й оновляється як орел, твоя юність» (Пс. 102,5). Сьогодні, зокрема у цей торжественний день, усвідомлюємо що ми є оновленою й омолодженою Церквою. Тому особливо хочу звернутись до нашого, здебільшого ще молодого, духовенства, монашества та до всієї української молоді! Сьогодні Христос покликає до відповідальності за Його Церкву нас, молодих! Переймімся нею, поставмо Чесний і Животворящий Хрест нашого Спасителя в центрі нашого життя і він осолодить його, як жезл Мойсея осолодив гіркі води Мерри в пустелі! Приймімо та відважно здійснюймо наше християнське покликання в сучасному світі і разом зможемо обновити обличчя нашого народу і його держави.

«Покланяємся страстям Твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє воскресіння!»

Амінь.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.