При застосуванні репродуктивних технологій народження однієї дитини стається коштом смертей інших, – о. Ігор Бойко на вебінарі з біоетики. 15.12.2010

Церква не схвалює використання репродуктивних технологій, у разі застосування яких нехтується цінність і гідність людської особи, цілісність та ідентичність людського ембріона і порушується єдність шлюбу. Про це під час четвертого вебінару з біотетики на тему: «Допоміжні репродуктивні технології та їх моральна оцінка» сказав член-кореспондент Папської академії “Pro Vita”, декан філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, керівник сертифікованої програми з біоетики «На службі охорони життя» о. д-р Ігор Бойко.

За словами відомого фахівця з біоетики, зазвичай клініки репродуктивних технологій не афішують того факту, що значна частина створених для штучного запліднення ембріонів знищується у процесі «відбору» або ж кріоконсервується та використовується для проведення дослідів. Так, за підрахунками фахівців, лише 20 із 1800 створених ембріонів мають шанс народитися, а зі сотні жінок тільки 20 можуть сподіватися на позитивний результат. «Народження людської особи не може прирівнюватися до звичайного «продукування», бо воно є плодом та знаком взаємного особистого дарування, любові і вірності подружжя», – підкреслив о. д-р Ігор Бойко.

Метою застосування допоміжних репродуктивних технологій є подолання проблеми безпліддя. А за визнанням Всесвітньої організації охорони здоров’я з 1986 року, безплідним вважається шлюб, в якому у жінки не досягає вагітності протягом 1-2 років регулярного статевого життя без використання будь-яких протизаплідних засобів за умови, що подружжя – дітородного віку.

Таким чином, виникає запитання: до якого моменту медичне втручання має характер терапевтичної допомоги, а коли воно стає підміною чи маніпуляцією? За словами отця Ігоря, на сьогодні практикується понад 20 технологій штучного запліднення. Якщо під час застосування інтеркорпоральних репродуктивних методів лікар виконує допоміжну функцію, але зачаття відбувається у природний спосіб, і дитина стає результатом цілісного єднання, то при екстракорпоральних заплідненнях медики часто перебирають на себе функції подружжя. Питання моральних та етичних оцінок таких репродуктивних технологій особливо загострюється, коли разом із нехтуванням гідністю людського життя ставиться під сумнів значимість єдності подружжя. «Коли даруються кров чи парні органи, це схвалюється, а от «дарування» гамет не можна вважати виявом милосердної допомоги, так як у цьому випадку донор знімає зі себе подальшу відповідальність за долю майбутньої дитини», – вважає керівник програми «На службі охорони життя».

Зважаючи на те, що Україна належить до тих небагатьох країн, у яких з 1998 року на підставі статті 132 Сімейного кодексу узаконено сурогатне материнство, тема оцінки цього явища потребує окремої уваги. Зупинившись на соціальних та моральних аспектах сурогатного материнства, автор вебінарів з біоетики резюмував: «Зачинання і виношування людського життя із заздалегідь висловленим наміром його відчужити суперечить єдності шлюбу і гідності людського дітонародження та є неприйнятним з моральної і етичної точок зору».

«Бажання мати дитину – це готовність ділитися своєю любов’ю з іншою людською особою», – наголосив отець Ігор, зауваживши, що коли безплідна пара планує скористатися можливостями сучасної медицини, то вона має зважити на те, що часто наслідком таких дій буває розчарування та непорозуміння у родині, у той час як на світі є вже народжені діти, які потребують батьківської опіки, і в такому випадку готовність усиновити дитину може бути найбільш вдалим виходом для подружжя: «Прийняти іншу людину в дім – це прийняти Христа», – підкреслив автор вебінару.

Прослухати у повному обсязі вебінар з біоетики «Допоміжні репродуктивні технології та їх моральна оцінка» можна за цим посиланням: www.ugcc.org.ua/webinars/2010-12-14.flv.

Департамент інформації УГКЦ

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.