ПІКЕТ З МОЛИТВАМИ. Представники Харківської громадськості за відновлення пам’ятної дошки Йосифові Сліпому.09.12.2010

Поступовий, але безперервний наступ на будь-які прояви української ідентичності продовжується в місті Харкові. Втім, українська громадськість не здається і так само планомірно захищає все, що може по праву назвати своїм. Цього разу предметом суперечок між небайдужими українцями й чиновницькими структурами стала пам’ятна дошка кардиналу, Патріарху Української Греко-Католицької Церкви Йосипу Сліпому, яку було блюзнірськи понівечено й знищено 12 листопада 2010 року.

Незадоволення нетолерантною до різних конфесій і релігійною політикою харківскої міської влади активісти Спілки української молоді, віряни УГКЦ й представники української громади міста виявили пікетом, що відбувся третього грудня біля стін Харківської міської ради. Пікет підтримали також представники правосланих церков Московського, Київського патріархатів та Української Автокефальної Православної Церкви.

Пам’ятну дошку Патріархові Йосипу Сліпому встановлювали й нищили не один раз.

Коротка історія така. У серпні 2005 року пам’ятний знак було законно відкрито за ініціативи й фінансування Світового Конгресу Українців та за підтримки місцевих українських громадських організацій на вулиці Малиновського, 5, де раніше знаходився будинок пересильної в’язниці, в якій перебував по етапу до мордовських таборів Йосип Сліпий. Через три роки, у 2008-му, її цинічно знищила група осіб на чолі з депутатом Харківської обласної ради, комуністом Тищенком. Громадські організації Харкова та віряни різних церков негайно зініціювали її поновлення й незабаром відновили на законному місці. Втім, через декілька днів після реанімації дошку знову піддали репресіям, обливши червоною фарбою. Із весни 2010 року почались нові напади на пам’ятний знак патріархові греко-католиків. Представники організації “Великая Русь” подали позов про визнання незаконним встановлення меморіальної дошки Йосипу Сліпому до суду. Одночасно з цим 30 березня 2010 року Комісія з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища вимагала відмінити рішення про її встановлення. Пізніше по місту поповзли чутки щодо можливого знищення дошки. Чутки справдились 12 листопада 2010 року. Найбільшу цікавість викликає факт, що зараз за адресою Малиновського, 5, де раніше знаходився будинок пересильної в’язниці, розміщений відділок міліції (ДАІ). Правоохоронці в один голос відказують, що й самі не можуть зрозуміти, яким чином серед білого дня у них з-під носа зникла пам’ятна дошка. Став відомий той факт, що дошку безпосередньо зняли та знищили не державні виконавці, а громадяни Апухтін та той же Тищенко зі своїми помічниками.

Розуміючи, що знищення дошки – це лише перший крок міської влади проти прав української християнської громадськості Харкова, Спілкою українскької молоді було ініційовано й проведено пікет Міської ради. Толерантна громадськість Харкова вважає ухвалу Міської комісії з питань топоніміки та охорони історично-культурного середовища від 30.03.10 р. щодо меморіальної дошки Патріархові Йосипу Сліпому як провокативну і таку, що руйнує на Харківщині засади громадського суспільства, створює підстави для міжконфесійного й міжнаціонального розбрату.

Чиновників заздалегідь було попереджено про проведення пікету. Втім, це не завадило черговим охоронцям міської управи ще до офіційного початку мітингу зайвий раз поцікавитись у координатора пікету Романа Черемького про причину цього заходу, його тривалість і наявність дозволу на проведення. Вдовольнивши свою цікавість, охоронці зайняли свій пост біля дверей Міської ради.

Почався пікет з молитви «Отче наш» й «Богородице Діво» за навернення душ усіх депутатів і міського голови до Божої віри й припинення пониження української церкви. Вимогами пікетувальників було негайне відновлення меморіальної дошки й припинення кампанії утисків віруючих християн будь-яких конфесій. Роман Черемький розповів про деталі останнього нападу на меморіальний знак «Останній раз дошка була встановлена силами також і Спілки української молоді. Нас, як власників дошки, навіть не попередили про її демонтаж. Треба розуміти, що туди було вкладено наші кошти й вона є нашою власністю. Дошку встановлено законно й освячено, до речі, Архієпископом Харківським і Полтавським УАПЦ владикою Ігорем Ісіченком. Одразу після доведення до нашого відома інформації про її зняття ми подали заяву до Голови Міської комісії з питань топоніміки та охорони історично культурного середовища Олексія Хорошковатого. Проте отримали холодну формальну відповідь без жодних сумнівів у тому, що дошку слід було знищити. Не вважаю це нормальною реакцією на наше звернення».

У ході пікету було зачитано багато звернень різних шановних, у тому числі й офіційних осіб до голови Харківської міської ради Геннадія Кернеса та депутатів стосовно долі меморіальної дошки. Перелік їх наступний: звернення Верховного Архиєпископа Києво-Галицької Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузара, лист Світового Конгресу Українців, протест мера Львова Андрія Садового, лист української громадськості Австралії до Президента України Віктора Януковича. Отже, подія набула обертів не лише місцевого, але й світового значення, викликавши обурену реакцію української діаспори. У всіх документах наскрізною є класифікація зняття дошки як акту вандалізму й містяться настійні вимоги повернення її на законне місце та припинення дій, що спричиняють розбрат у суспільстві.

Учасники пікету за допомогою гучномовця звертались то до Бога, молитовно просячи навернути душі депутатів та чиновників до покаяння у своїх антирелігійних діях, то до посадовців із закликами вийти до представників громадськості для передачі звернення в письмовій формі. Посадовці не зволили вдовольнити прохань пікетувальників й покинути на час свої теплі кабінети, тому довелося пікетувальникам самим відправити делегацію уповноважених осіб віднести Резолюцію громадського пікету до Харківської міської ради з наміром передати її Геннадію Адольфовичу.

Не дочекавшись бодай якоїсь реакції з-за мурів ради, пікетувальники з надією на Божу поміч і на успішний фінал розпочатої боротьби закінчили захід, ознаменувавши його завершальною молитвою і розійшлись із надією, що міський голова Харкова не залишать без уваги подане їм звернення.

Дарина ВОРОПАЄВА, Харків

Джерело: http://www.ugcc.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=168%3A2010-12-06-21-39-54&catid=34%3Anews&Itemid=18

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.