Комунікат про проведення Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся у Львові-Брюховичах 2 – 9 вересня 2010 року

У Синоді взяло участь 39 його членів з України, Західної Європи, США, Канади, Латинської Америки та Австралії. На засіданнях був Преосвященний Владика Мілан (Шашік), єпарх Мукачівський, та запрошені гості: Преосвященний Владика Ладислав (Гучко) з Праги, Преосвященний Владика Дімітріос (Салахас) з Афін та архимандрит Сергій Ґаєк із Білорусії.

Синодальні засідання розпочалися Молебнем до Святого Духа. Відкриваючи Синод, Блаженніший Любомир у своїй програмній доповіді наголосив на глобальному характері нашої Церкви, яка живе і діє у багатьох країнах, на різних континентах та в різноманітних культурних середовищах, вказав напрямки розвитку та виділив першочергові завдання, що їх ставить перед нею сьогодення.

Основною темою Синоду було питання міграції. Для того щоб проаналізувати стан цього феномену та накреслити стратегію душпастирської діяльності УГКЦ у цій сфері, єпископи заслухали доповідь Преосвященного Владики Йосифа (Міляна), єпископа-помічника Київської архиєпархії, голови Пасторально-місійного відділу УГКЦ, та співдоповіді світських і церковних експертів щодо цього питання, як також живі свідчення самих мігрантів.

Увага синодальних отців до цієї проблеми була пов’язана з тим, що за роки незалежності України у пошуках «кращого життя» за межі країни виїхало біля 5 мільйонів українців. Інші дослідження у своїх показниках сягають аж 7 мільйонів. Понад 60% цієї кількості є вихідцями із західних областей України. Якщо взяти до уваги те, що греко-католики у західних областях України (особливо Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській) становлять більшість, а всіх українських греко-католиків у світі є понад 5 мільйонів, то можемо припускати, що третина вірних УГКЦ знаходиться поза межами України.

Члени Синоду відзначили, що сьогодні Христовий заклик звернений до Церкви, щоб вона, будучи збудованою на апостолах, шукала способів відповісти на сучасні виклики, особливо у сфері міграційних процесів, аби у них не забракло місця для Бога. З одного боку, Церква повинна допомогти своєму народові боротися з усіма проявами соціальної несправедливості, які зумовили масовий виїзд людей, а з іншого – нагадати тим, хто змушений із різних причин покинути рідну землю, Христовий заклик: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33).

Четверта хвиля еміграції українців є явищем сьогодення. Адекватно і однозначно оцінити її досить важко, оскільки вона ще не завершилася, чи навіть має тенденцію до зростання. Основною причиною виїзду багатьох наших співсестер і співбратів стала несприятлива економічна ситуація в країні, за якої утримання родини та виховання дітей стали справами дуже важкими або й неможливими.

Священний Синод підкреслив, що церковна ієрархія завжди намагалася досить швидко та вчасно реагувати на всі процеси, які відбуваються в суспільстві. Притому вся її діяльність містила в собі дві досить тісно пов’язані між собою складові:

1) душпастирсько-структурну: проявлялася у душпастирському супроводі мігрантів у країнах їхнього поселення на початку їхнього становлення та в пізніших намаганнях створення відповідних церковних ієрархічних структур;

2) соціально-культурну: полягала у допомозі емігрантам об’єднатися для досягнення більш сприятливих соціальних очікувань. Центрами такого об’єднання ставали культурно-просвітницькі осередки при парафіях.

Синодальні отці стурбовано констатували, що сучасна українська еміграція є дуже складним явищем, яке не можна чітко охарактеризувати. Провідні експерти обмежуються поданням загальних тенденцій або аналізом якоїсь однієї країни, в якій є більше скупчення українських трудових мігрантів. Точно визначити, скільки українців виїхало за кордон протягом років незалежності, є досить важко. Однак можна стверджувати: число сучасних українських мігрантів вимірюється мільйонами і сьогодні міграційний потік з України невпинно продовжується.

Пастирі Церкви зауважили, що мігруючи, особливо в країни Європи, наші вірні зіштовхуються із проблемою інтеграції не тільки в чуже соціально-культурне, а й незнайоме для них церковне середовище. Неправильно сформована релігійність на батьківщині призводить до того, що у країні перебування людина почувається самотньою і потрапляє у стан самоізоляції та відокремленості.

Стурбованість Синоду викликала проблема швидкого темпу асиміляції мігрантів, яка становить небезпеку для нашого народу і нашої Церкви. Нині простежуємо два види асиміляції: національно-культурну та церковно-духовну. Тому основна мета, якою керуються єпископи під час формування стратегії УГКЦ в цьому питанні, є забезпечення пасторально-духовної опіки, а також, по змозі, надання соціального захисту всім категоріям сучасних українських мігрантів. В країнах, у яких вже діють структури УГКЦ, відбувається процес переосмислення їхньої діяльності щодо душпастирського служіння емігрантам. Там, де ще немає відповідних церковних структур, робляться кроки для їх створення.

Синод прийняв низку рішень, спрямованих на створення відповідних механізмів для забезпечення душпастирської опіки українським емігрантам, організування відповідних центрів підготовки духовенства до цього виду пастирського служіння, забезпечення обміну досвідом тих священиків, які вже здійснюють цей вид служіння.

Для того щоб осмислити норми права, якими повинна керуватися Церква, забезпечуючи духовну опіку своїм вірним на еміграції, синодальні отці заслухали доповідь Преосвященного Владики Дімітріоса (Салахаса), екзарха для католиків візантійського обряду в Греції, визначного знавця канонічного права Східних Католицьких Церков. У своїй промові він висвітлив сучасне правове розуміння терміна «канонічна територія», особливості юрисдикції Патріарха на цій території та поза її межами. Екзарх для католиків візантійського обряду у Греції наголосив на тому, що УГКЦ є єдиної Церквою з єдиним її Главою, а тому розуміти та розвивати її життя та діяльність потрібно виходячи із засади цієї внутрішньої єдності.

У день відходу у вічність Патріарха Йосифа (Сліпого), 7 вересня, синодальні отці провели день духовної обнови. Того дня в молитві, тиші та розважанні над Божим Словом під проводом о. Тараса Барщевського єпископи стояли перед Божим обличчям та просили благодаті Духа Святого для того, щоби своїми рішеннями чинити Його святу волю. На закінчення цього дня відбулася презентація фільму «Йосиф Сліпий. Молитва за Україну», присвячений 20-річчю легалізації УГКЦ. Ця документальна кінострічка стала своєрідним спомином пророчої діяльності Патріарха Йосифа в період його місії поза межами України.

На своїх сесіях учасники Синоду розглянули стан підготовки Церкви до найближчої сесії Патріаршого Собору, присвяченої покликанню до богопосвяченого життя, яка відбудеться наступного року в Прудентополісі (Бразилія). Було затверджено програму Собору, його статут та вирішено інші практичні питання, пов’язані з його підготовкою та проведенням.

Єпископи взяли до відома результати напрацювань у питанні беатифікації Митрополита Андрея (Шептицького) та Патріарха Йосифа (Сліпого), прийняли необхідні рішення для ефективної діяльності постуляційного бюро.

Окрема увага була присвячена роботі над виданням Катехизму УГКЦ, концепції євангелізаційної місії нашої Церкви, а також питанню застосуванню практики катехуменату в її душпастирстві.

Синодальні отці розглянули стратегію інформаційної присутності УГКЦ в Інтернеті. Було підкреслено, що розвиток суспільних комунікацій є важливим засобом у розбудові церковних спільнот, та прийнято низку практичних рішень у цьому напрямку.

Для того щоб належно підготуватися до найближчої сесії Патріаршого Собору, прийнято 2011 рік присвятити темі богопосвяченого життя.

Наступний Синод Єпископів УГКЦ проходитиме в Куритибі (Бразилія). Головними його темами визначено практичні питання душпастирства емігрантів та розробляння конкретних заходів для втілення в життя євангелізаційної стратегії УГКЦ.

Синодальні сесії завершилися подячним Молебнем до Матері Божої.

Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.