Блаженніший Любомир на Аскольдовій могилі: «Нехай нам, християнам, вдасться прийняти і здійснити те, що нам передали наші предки» 29.07.2010

28 липня Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир звернувся до вірних з місця Аскольдової могили у Києві, де у храмі Святого Миколая Чудотворця відбувся Молебень до Святого рівноапостольного великого князя Володимира. У Молебні взяли участь єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Владика Йосиф (Мілян), численне духовенство Київської архиєпархії, парафіяни храму та віряни з Київської архиєпархії УГКЦ. Провадив Молебень Владика Богдан (Дзюрах), керівник Патріаршої Курії УГКЦ.

«Ми зійшлися тут, щоби запитати себе, якими нам бути сьогодні? А відповідь, властиво, дорогі у Христі, дуже проста. Її можна сказати двома словами: ми маємо бути християнами, бо ми є спадкоємцями величезної історії». Про це під час Молебню до Рівноапостольного князя Володимира сказав Глава УГКЦ Блаженніший Любомир.

Глава УГКЦ торкнувся витоків християнської історії України, згадавши про те, що на Київських пагорбах проповідував Апостол Андрій, а Папа Климент І на нашій землі закінчив своє трудолюбиве мученицьке життя: «Його мощі ще до сьогодні знаходяться тут в Києві, в Печерській Лаврі, але його мощі в історії нашої Церкви відіграли дуже важливу роль, бо, власне, його мощами благословляли Київських митрополитів», – наголосив Першоієрарх Церкви.

Як зауважив Блаженніший Любомир, це місце пригадує нам також князя Аскольда, пригадує тих християн, які вже у IX столітті підписували свої договори християнськими іменами. «Ми пригадуємо, що вже більше як тисячу років тому в цьому місці жила княгиня Ольга і, напевно, довкруги неї – багато християн. Тут її внук, князь Володимир, остаточно увів християнство як державну релігію Київської Русі, і тисячу років християнство формує наш нарід», – сказав Глава УГКЦ.

На думку Блаженнішого Любомира, історія є надзвичайно важливою в існуванні народу і людини, але є щось важливіше за історію: «Є те, що ми називаємо «мудрість», і то не звичайна людська мудрість, але Божа». Як наголосив Предстоятель греко-католиків, «люди ставлять собі багато прерізних питань – щодо політики, економіки, культури, науки, щодо кожного прояву людського життя. Але основне питання – як мені бути християнином в оцьому сьогоднішньому світі, в моєму житті. Нехай милостивий Господь за заступництвом Пресвятої Богородиці і усіх тих Святих, яких видала наша українська земля, а головно – за заступництвом Рівноапостольного князя Володимира – дасть нам світло, щоби ми знали, як нам бути християнами, щоби ми були не тільки глядачами, але й діячами», – підкреслив Глава УГКЦ на Аскольдовій могилі у Києві.

Нагадаємо, що цими днями Українська Греко-Католицька Церква відзначає 1022-ліття Хрещення Київської Русі. Цьогорічні святкування 1022-ліття Хрещення Київської Русі в УГКЦ розпочали 25 липня Архиєрейською Божественною Літургією у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового за участі Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира. Святкові Літургії та обряди відновлення хресних обітниць відбулися у храмах усіх єпархій та екзархатів УГКЦ, як в Україні, так і за її межами.

Також 28 липня Рівноапостольного князя володимира ушанували Архиєрейською Божественною Літургією у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що зводиться на Лівому березі Дніпра у Києві. Святкову Службу Божу відправив Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Владика Йосиф (Мілян) у співслужінні з Владикою Василієм (Івасюком), Екзарх Одесько-Кримським, а також численне духовенство Київської архиєпархії УГКЦ. Святкова Літургія завершилася чином освячення води у Дніпрі.

Департамент інформації УГКЦ

Додаток:

Проповідь

Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира

на Молебні до Святого рівноапостольного великого князя Володимира,

який відбувся 28 липня у храмі Святого Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій могилі у Києві

Всечесніші і преподобні отці, преподобні ченці і черниці, дорогі парафіяни, шановні гості!

Сердечно вітаю вас і дякую за те, що зійшлися, щоби разом в молитві святкувати в особливій любові оцей сьогоднішній день.

Сьогодні в Княжому городі стоїмо ми, тут зібрані, на дуже святому місці, і наша думка мимоволі починає летіти далеко-далеко в минувшину… Каже народний переказ, що на цих горах київських колись стояв один з апостолів Христових – Святий Андрій. Але науковці кажуть, що це не тільки можливо, але навіть – дуже правдоподібно. Що справді оцей свідок Ісуса Христа був у цьому місці, був у цій околиці, благословив її, і, напевно, також і тодішнім жителям, вже проповідував Ісуса Христа. Може, хтось сумнівається у цьому, не маємо абсолютних доказів. Але народна пам’ять і здогад поважних науковців повинні нам це встановити.

Але вже маємо дуже-дуже, з самих початків, певність, докази, що на тій нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку. Папа Климентій І на землі нашій закінчив своє трудолюбиве мучениче життя, і його мощі ще до сьогодні знаходяться тут, у Києві, в Печерській Лаврі. Але його мощі в історії нашої Церкви відіграли також дуже важливу роль, бо, власне, цими мощами благословляли Київських митрополитів.

Оце місце, де ми стоїмо, пригадує нам також князя Аскольда, пригадує нам тих християн, які вже у ІХ столітті підписували свої договори християнськими іменами. Пригадуємо, що вже більше як тисячу років тому отут, в цьому місці, жила княгиня Ольга і, напевно, довкруги неї – багато християн. Тут і її внук, князь Володимир, остаточно увів християнство як державну релігію Київської Русі. І тисячу років оте християнство формує наш нарід. І сьогодні ми, отут зібрані, є свідками того, що оця земля, оцей нарід, оці жителі мали справді християнську формацію. Жили тут і інші народи, представники інших культур. І вони також щось внесли в нашу народну культуру. Але основною, справді формуючою наш нарід, була завжди християнська релігія.

Ми це так згадуємо сьогодні, дорогі у Христі, бо ми є тут, в Києві, тут, на Аскольдовій могилі. Ми це згадуємо у День Святого Володимира. Але це є все історія. Історія, безумовно, надзвичайно важлива в існуванні нар, в існуванні людини. Але було б замало, якщо би ми зупинились, обмежилися виключно історичними споминами. Якими би вони не були важливими, нам треба зробити крок дальше. Власне тому, що за нами така довга, практично двохтисячолітня історія. Бо завдяки тому всьому, що відбулося, і ми сьогодні є християнами.

Ми, як я згадав, могли б дивитися тільки на історію. Але є щось важливіше за історію. Є те, що ми називаємо «мудрість». І то не звичайна людська мудрість, але Божа. Ми маємо приклад тої Божої Мудрости в Книгах Святого Письма, де також дуже багато описується історію. Історію вибраного народу, історію підготування світу до приходу Воплоченого Єдинородного Сина Божого Ісуса Христа. Але вся ця історія, записана у Святих книгах, – це є історія, це є факти, на які дивимося, що так скажу, не сухими очима науковців, але дивимося очима віри.

Дві тисячі років позаду. Багато подій, важливих подій, історичних подій. Але що це значить для нас сьогодні? Всі ці події, на них можна дивитися – і тверезо дивитися – очима. Бо інакше не зрозуміємо, чому ми є тими, хто ми є, і як нам сьогодні бути християнами. Бо про це, власне, розходиться.

Ми не зійшлися тут сьогодні, на наукову сесію, щоб згадувати історію. Ми зійшлися тут сьогодні, щоби глянути в глибину нашого серця і запитати себе, якими нам бути сьогодні? А відповідь, властиво, дорогі у Христі, дуже проста. Її можна сказати двома словами: ми – і тут наша відповідь – маємо бути християнами. Бо ми є спадкоємцями величезної історії. Довгої-довгої, на багато століть. Ця історія нас сформувала. Але не історія як така, а Божий палець, який керував життям нашого народу впродовж століть. І ми сьогодні є християнами завдяки тому.

Тут причинилося багато людей. І найперше, Рівноапостольний князь Володимир – одна з тих постатей, яка в нашому сьогоднішньому житті є надзвичайно важливою. Чому? Бо завдяки йому почався великий процес християнізації цілого народу, якого ми є синами і дочками. І коли сьогодні ми ставимо собі запитання, якими нам бути, відповідь – християнами.

Нам треба застановлятися, нам треба дивитися на те, що діється довкруги нас, те, що діється у нашому власному житті. Житті родини, міста, держави, Церкви також. Нам треба дивитися очима віри. Не тільки очима соціологів, науковців, але очима віри. Це є та особливість сьогоднішнього дня. Якраз сьогодні ми мусимо над цим подумати. Треба, щоби ми застановлялися, як нам бути в наших сьогоднішніх днях. Це не дуже легко сказати, але Божий закон настільки є ясний, що якщо ми трошки присвятимо часу і уваги, тоді ми знайдемо відповідь, якими нам бути.

Це є важливо, оця Божа мудрість. Не тільки в оцінці того, що діялося, але, перш за все, – у розумінні того, що діється сьогодні і що повинно бути в нашому житті. Коли ми тут зійшлися, щоби віддати належну честь отому Рівноапостольному князеві, який зробив для нашого народу таку величезну прислугу, що розпочав отой процес, якого ми є сьогодні частиною.

Подумаймо, застановімося, зупинімося у нашій щоденній праці і поставмо собі питання: а яким я повинен би бути як християнин? Бо, власне, оце є ключове питання. Люди ставлять собі багато прерізних питань – щодо політики, економіки, культури, науки, щодо кожного прояву людського життя. І це не є зле. Але основне питання – як мені бути християнином в оцьому сьогоднішньому світі, в моєму житті.

Нехай милостивий Господь за заступництвом Пресвятої Богородиці і усіх тих Святих, яких видала наша українська земля, а головно – за заступництвом Рівноапостольного князя Володимира, дасть нам світло, щоби ми знали, як нам бути християнами, щоби ми були не тільки глядачами, але й діячами. Щоби ми були справжніми християнами, і як християни будували світ, згідно з Божою поміччю. Не такий, яким би дехто з людей його хотів побачити. Але таким, яким хоче його бачити Бог. Бо ми – християни. Бо ми – Божі діти. Бо ми – люди, громадяни, члени Церкви. Але у всьому тому ми є християни.

Нехай за заступництвом, при Божій помочі вдасться бути християнами і так сповнити покликання і, я б сказав навіть трошки дальше, – прийняти і здійснити те, що нам передали наші предки. Оту спадщину, якою ми хизуємося (і то правильно), але яку треба обертати в події щоденного життя.

Отже, молитва наша до Бога. Господи, допоможи нам прийняти отой дар століть, який Ти для нас приготовляв і приготовляєш, і дай нам сьогодні і на майбутнє бути вірними Твоїми дітьми – справжніми християнами.

Слава Ісусу Христу!

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.