Доктор педагогічних наукГалина Сагач:«Ми повертаємо народові те, що йому належало віками»

Кор.: Атеїст, чи то представник іншої, нехристиянської релігії, скаже: навіщо духовне начало, чому християнську етику — як сублімацію, як осердя — ми повинні ставити в центрі науки про мораль?

Г. С.: Головний аргумент — це той негатив, про який ми повинні зараз згадати, на тлі якого відбуваються позитиви. Я думаю, що в цій діалектиці (а древні дуже полюбляли саме діалектичний підхід) є парадокс і, очевидно, феномен України: з одного боку — занепад моральний, моральна пустеля, духовний і екзистенційний (тобто смисловий) вакуум, втрати сенсу життя частиною молоді і інших верств населення, те, що я назвала б інфляцією духу, інфляцією, можливо, навіть і вищих цінностей, які для нас акумулюються просто в поняття «добро» і «зло». Те, що Євген Сверстюк — видатний мислитель, просвітитель нашого часу сказав: «Відчуваємо дефіцит віри і правди», — це страшні слова. Дефіцит віри і дефіцит правди, виявляється, речі абсолютно взаємозв’язані. У суспільстві, яке занепадає, обов’язково відчуваються оці дефіцити, які приводять зрештою до інфляції людини.

Кор.: Звичайно, поляризація суспільства на багатих і бідних, на моральних і аморальних викликає занепокоєння у багатьох свідомих співвітчизників. Яким шляхом іти далі? Де виходи із кризи?

Г. С.: Одним із найкоротших шляхів, який би я назвала шляхом, що виводить всіх нас із глибинного тунелю до світла, є наша освіта, але нова освіта, про яку мріяв академік Михайло Грушевський. Ця нова освіта — на духовних засадах, на засадах формування духовної культури, духовно-моральної та інтелектуальної культури в синтезі нової особистості в Україні. Ідеться про освіту, у якій пріоритетним буде не урок, скажімо, футболу, хоча і це непогано, щоб тренувати м’язи ніг і — лише частково — мислиннєву дію футболіста. Я думаю, що нам треба відтреновувати м’язи серця. І урок сумління або урок совісті, а наукова назва «Урок християнської етики», я поставила б в центрі, в осерді і вищої і середньої освіти. Ви скажете, що тут є якась інноватика, новизна. Тут її немає, ще за часів Ярослава Мудрого у нашому стольному княжому Києві понад тисячу років тому, коли відкривалися перші школи, коли відкривалися перші бібліотеки, коли з’явились перші друкарні, — все це йшло тільки з благословення Церкви, православної християнської культури, тобто був великий синтез віри і знання, або віри і науки.

Ми маємо вводити християнську етику як обов’язковий предмет, або, якщо хочете, на попередньому етапі — на вибір, факультативно. А «обов’язково» я маю на увазі для християн. Нагадую для тих, хто забув: у нас 68% віруючих людей. Ми люди різних конфесій і це не є тим, що нас зараз роз’єднує, якраз нас зараз об’єднує те, що 68% вірних у поліконфесійній Україні хочуть мати урок сумління, хочуть мати «Християнську етику», яка базується на світській етиці, на християнській етиці. Це світовий досвід, це і національний, як виявляється, досвід. Ми просто повертаємо народові те, що йому належало віками.

Кор.: Підготовка вчителів та священнослужителів з предмету «Основи християнської етики» потребує чимало часу. У засобах масової інформації вже з’явились критичні статті, автори яких піддають сумніву нагальність запровадження предмету у школах, мовляв, ще не час, не все підготовлено як належить…

Г. С.: Звичайно, ми не маємо ще в достатній кількості підготовлених ні вчителів, ні священиків усіх конфесій. Але активно працює на Заході і Греко-Католицька Церква, і Римо-Католицька Церква, зараз включається Православна — і Київський, і Московський Патріархат, а найбільше мені імпонує підхід міжконфесійний саме в Острозькій академії. Там уже немає аматорства. Там працюють професори — кращі сили України. Я назву Вам тільки одне прізвище: Дмитро Власович Степовик, хто його в Україні не знає? Я думаю, немає такої людини, яка не поважала б його внесок. Доктор філософії, доктор богослов’я, доктор мистецтвознавства, людина, яка є академіком двох чи трьох міжнародних академій, людина, яка показує нам приклад не лише на теоретичному, а й на практичному рівні втілення ідей християнської етики, про які ми говоримо, працює разом зі мною як професор Острозької академії саме на факультеті християнської етики. Він читає порівняльне богослов’я, я читаю курс риторики на духовних засадах, інші викладачі та професори кращих вузів України приїжджають, знаходять час і таки закладають засади високопрофесійної підготовки вчителя і священнослужителя різних конфесій, які будуть викладати християнську етику.

Хай з помилками, хай досить повільно, хай проривами: то в Західній Україні, то в Центральній Україні, в Східній, я сподіваюся, що і в Південній, але ми ідемо вперед до того, що Ліна Василівна Костенко, наша геніальна сучасниця, поетеса від Бога, у поемі «Берестечко» сформулювала так:

Не допускай такої мислі,

Що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі —

Немає часу на поразку.

Записав Володимир Качур

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.