Втручання у внутрішні справиКатолицької Церкви в Росії триває

Заява митрополита Тадеуша Кондрусевича

  1. Виходячи з того, що релігійні спільноти мають право на самоорганізацію у відповідності до своєї ієрархічної та інституційної структури;

    обов’язок Предстоятеля і єпископів Католицької Церкви — створити нормальні умови для пастирської опіки над віруючими;

    нормальною структурою для Католицької Церкви згідно з канонічним правом є єпархія і митрополія (церковна провінція):

    піднесення російських тимчасових Апостольських адміністратур до рангу постійних єпархій, що мало місце 11 лютого 2002 року, не порушує діюче російське законодавство;

    цей крок, необхідний для католиків Росії, зроблено з доведенням до відома властей і священноначалія РПЦ у відповідності з загальноприйнятою міжнародною практикою — ми висловлюємо свій подив і серйозну стурбованість у зв’язку з втручанням у внутрішні справи Католицької Церкви в Росії, яке в останні дні стає дедалі очевиднішим.

Ми переконані, що католики РФ мають рівні права з громадянами, що сповідують інші релігії, а законне користування цими правами за жодних обставин не повинно публічно ставитись під сумнів і ставати предметом політичних спекуляцій.

  1. Крім того, ми вважаємо своїм обов’язком публічно назвати такими, що не відповідають дійсності твердження, які містяться в публічній Заяві Патріарха Московського і всієї Росії Алексія II і Священного Синоду РПЦ від 12 лютого 2002 р.

  2. У Заяві стверджується, що встановлена в Росії форма «католицького церковного життя нетипова навіть для католицьких країн, де зазвичай немає церковних провінцій, єпархіями яких реально керує митрополит».

Це твердження невірне. Кодекс Канонічного Права Католицької Церкви визначає, що для сприяння спільній пастирській діяльності окремих, сусідніх одна одній, єпархій і для і для сприяння належних відносин між єпархіальними єпископами окремі, сусідні одна з одною, єпархії вищою церковною владою утверджуються в церковні провінції — митрополії (пор. Кан 432).

На чолі митрополії стоїть митрополит, яким є архієпископ керованої ним єпархії. Ця посада пов’язана з єпископською кафедрою, визначеною Римським Первосвящеником (пор. Кан 435). Митрополії є і далекому зарубіжжі — Паризька, Вашингтонська, Празька, Міланська, Варшавська (в самій лише Польщі — 13 митрополій), є вони в даний час і в країнах колишнього СРСР — Ризька, Мінсько-Могилівська, Вільнюська, Каунаська, Львівська.

Інші єпархії, що входять у церковну провінцію, називаються «єпархіями-суфраганами». Повноваження митрополита в них визначаються Канонічним правом:

слідкувати в них за дотриманням віри і церковної дисципліни, а у разі зловживань доводити це до відома Римського Первосвященика (пор. Кан 436, 1);зі схвалення Апостольського Престолу здійснювати канонічну візитацію у випадку, якщо єпископ суфраганною єпархії знехтував нею (пор. Кан 436, 1);призначати адміністратора вакантної єпископської кафедри, у випадку його необрання протягом 8 днів (пор. Кан 436, 1).

Жодною іншою владою у єпархіях-суфраганах митрополит не наділений (пор. Кан 436, 3).

  1. У заяві Священноначалія РПЦ також стверджується, що «не існувало поділу території Росії на католицькі єпархії».

Хотілося б нагадати, що:

єпархіальні структури Католицької Церкви існували на півдні Росії вже а 14-15 ст., а в 17-18 ст. діяла Смоленська єпархія;центром Могилівської митрополії була столиця Російської імперії — Петербург, а Тираспольської єпархії — Саратов. Крім того, в 1923 р. було засновано Владивостоцьку єпархію.від створення Могилівської митрополії до засудженого до страти в 1923 р. з наступним висланням з країни останнього митрополита Яна Цепляка кафедру в Петербурзі займали 27 ієрархів;на території сучасної Калінінградської області також існували структури Католицької Церкви.

Таким чином, у сучасних межах РФ існували католицькі єпархії, митрополія зі своїми митрополитами і суфраганними єпархіями.

  1. Враховуючи вищесказане, ми вважаємо, що зміна статусу структур Католицької Церкви у Росії і встановлення церковної провінції не може розглядатися як створення нової католицької структури, паралельної до РПЦ.

По-перше, єпархії не беруть своїх назв від міст, де розташовуються їхні центри. Немає митрополита Московського чи Російського, а є митрополит у Москві.

По-друге, в РПЦ є, наприклад, митрополит Вільнюський і Литовський чи Архієпископ Брюссельський і Бельгійський, Берлінський і Німецький, і ніхто в Католицькій Церкві проти цього не заперечує, оскільки титули митрополитів — внутрішня справа Православної Церкви, яка у відповідності до своїх потреб призначає архіпастирів.

По-третє, митрополит не має жодної реальної влади в інших єпархіях, бо вони автономні і керуються своїми єпископами.

  1. У вищезгаданій Заяві в черговий раз міститься докір щодо численних фактів місійної діяльності католицького духовенства серед російського населення. «Саме цю діяльність ми називаємо прозелітичною і постійно вказуємо на неї як на одну з основних перепон для поліпшення відносин між нашими Церквами», — йдеться в документі.

Ми, зі своєї сторони, протягом останніх 11 років закликаємо ієрархів РПЦ перевести розмову в конкретну площину і почати, нарешті, наводити конкретні факти прозелітизму католиків у Росії. Ми хотіли б знати, хто, де і коли, за яких обставин чинив чи продовжує чинити прозелітизм. Н жаль, про це ми так досі і не дізналися, як не було відповіді і на наш заклик сісти за «круглий стіл» для уточнення власне терміну «прозелітизм».

  1. Незважаючи на доволі напружену ситуацію, що склалася зараз у відносинах між Католицькою і Російською Православною Церквою, я сподіваюсь і молю Бога про те, аби діалог тривав і приносив плоди. Впевнений, що Католицька і Православна зможуть разом відповісти на виклики нашого часу задля добра людської цивілізації.

Митрополит Тадеуш Кондрусевич,

Москва, 13 лютого 2002 р.

(Заяву поширив Інформаційний центр

Конференції католицьких єпископів Російської Федерації)

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.