Іван Павло II пригадує свою апостольську подорож на Україну

Завершене за тиждень перед тим паломництво Івана Павла II на Україну було темою його катехизи під час загальної аудієнції 4 липня на площі св. Петра у Ватикані.

Святіший Отець віддав шану «довгій і славній історії віри, свідчення і мучеництва», якою є історія України.

Звертаючись кількома мовами, Папа привітав різні групи паломників, відмовив з ними молитви і вділив усім разом з присутніми на аудієнції єпископами апостольського благословення.

Ця 999-та за рахунком «катехиза по середах» стала останньою перед від’їздом Святішого Отця на літній відпочинок, який заплановано на 9 липня.

Катехиза Святішого Отця, виголошена 4 липня 2001 р.

на загальній аудієнції на площі св. Петра у Римі

(документ)

1. Хотілося б сьогодні разом з вами пригадати етапи апостольської подорожі, яку в минулих днях дано мені було відбути на Україні. Дякую Богові, що уможливив мені те паломництво, яке так дуже лежало мені на серці. Це Його бажання, щоб вона була актом підтримки для українського народу, його довгої і гідної пошани історії віри, свідчення і мучеництва.

З палким почуттями повертаюся подумки до зібрання єпископів України, східних і латинських, яких мав щастя обійняти на їхній землі. З тієї нагоди присутні були численні кардинали і єпископи з інших країн, прибули, щоб засвідчити свою духовну близькість з цим народом, який зазнав стільки випробувань. Разом з усіма співбратами у єпископстві дякую Господеві за вірність Української Церкві, яку я закликав до зростання у спільноті і співпраці, без чого не може бути правдивої і плідної євангелізації.

Звідси, від Гробу апостола Петра, прагну переслати іще раз сповнені пошани братерські привітання для Православної Церкви, що об’єднує на Україні значне число вірних, яка протягом віків збагатила Вселенську Церкву свідченням вірності Христові численних її дітей. Поновлюю вислови моєї глибокої вдячності президентові республіки, панові Леоніду Кучмі і державній владі, які прийняли мене з великою сердечністю і зробили все задля повного успіху цієї подорожі. Я мав змогу висловити їм ті самі мої почуття рівно ж під час зустрічі з представниками політики, культури, науки та економіки, яка відбулася в президентському палаці у день мого прибуття до Києва. З цієї нагоди я передусім наголосив на шляху свободи і надії, обраному Україною, яка після століття дуже важких випробувань, покликана зараз до подальшого зміцнення своєї національної і європейської ідентичності, зберігаючи при цьому прив’язаність до свого християнського коріння.

2. Київ є колискою християнства у Східній Європі. Україна, з якої понад тисячу років тому на європейському Сході засяяло світло віри і християнської цивілізації, становить визначну лабораторію, де співіснує східна і латинська християнська традиція.

Незабутнім для мене пережиттям були очолювані мною у Києві і Львові урочисті Євхаристійні Богослужіння у латинському і візантійському обрядах. Було це немов переживання Літургії обома легенями. Так було наприкінці першого тисячоліття по Христі, перед злощасним поділом між Сходом і Заходом. Молімося разом, щоб розмаїття традиції не перешкоджало єдності у вірі і церковному житті. «Ut unum sint» («Щоб всі були одне») — ці слова сумної молитви Христа мають красномовне вираження на тій землі «без меж», історія якої, будучи записаною кров’ю, містить заклик бути мостом між двома розділеними братами.

На це надзвичайне екуменічне покликання України я звернув увагу під час зустрічі з Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій. Належать до неї представники християнських Церков і спільнот, мусульманська та іудейська громад, як і інші релігійні визнання. Це є інститут, який підтримує духовні вартості, сприяючи атмосфері порозуміння між різними релігійними спільнотами. А це надзвичайно важливо для країни, яка дуже важко переживає колишнє обмеження релігійної свободи.

Як не пригадати, що поруч численних християн жертвами нацистського фанатизму стало значне число євреїв, а багато мусульман зазнали важких переслідувань радянським режимом? Всі віруючі в Бога, відкидаючи усякі форми насилля, покликані до живлення невід’ємного релігійного коріння кожного правдивого гуманізму.

3.Моє паломництво була даниною, складеною святості тієї землі, скропленої кров’ю мучеників. У Львові, культурній і духовній столиці західного регіону тієї країни і столиці двох архієпископів, кардиналів Любомира Гузара і для греко-католиків і Мар’яна Яворського для латинників, з радістю міг оголосити блаженними тридцять синів і дочок України, як латинників так і греко-католиків. То є: єпископ Миколай Чарнецький і 24 його співмученики, серед яких 7 єпископів, 13 священиків, три черниці і один мирянин, герої свідчення віри в часах комуністичного режиму; Омелян Ковч, священик і мученик під нацистською окупацією; єпископ Теодор Ромжа, ревний пастир, який своєю незламною вірністю Петровій Столиці заплатив життям; Юзеф Більчевський, викладач теології і зразковий архієпископ Львова для латинників; Зигмунт Гораздовський, священик, невтомний апостол любові і милосердя; Йосафата Гордашевська, черниця, засновниця сестер служебниць Непорочної Діви Марії.

Нехай Україна черпає наново апостольський ентузіазм зі спадщини святості, залишеної тими зразковими учнями Христа і багатьма іншими, яких вони в якийсь спосіб репрезентують. Їхню спадщину, особливо мученицьку, належить міцно обороняти і передавати новим поколінням. Завдання це лежить передусім на священиках, ченцях і черницях, активно заангажованих в апостолят. Висловлюю побажання, аби багатий розквіт покликань забезпечив незбідніння їх числа з метою плідного душпастирського служіння Людові Божому.

4.У цій перспективі є знаменною річчю, що між двома беатифікаційними церемоніями у Львові відбулася гаряче очікувана зустріч з молоддю. Їм, що є надією Церкви і громадянського суспільства, вказав я на Христа: лише Він має «слова життя вічного» (Ів 6,68) і провадить до правдивої свободи. Молоді України символічно довірив я Божий Закон Десяти Заповідей як необхідний компас на її шляху, застерігаючи їх перед божками фальшивого матеріального добробуту і перед спокусою втечі від власної відповідальності.

Зберігаючи в серці і думках образи з тієї подорожі і її різних етапів, прошу Господа про благословення зусиль тих, хто в тому улюбленому народі присвятив себе службі Євангелію і пошукам правдивого добра людини, кожної людини. Маю на думці в тій хвилині численні ситуації терпіння і труднощів, серед них становище в’язнів, яким пересилаю сердечне привітання, запевняючи про особливу пам’ять про них у молитві.

Добрі наміри кожного присвячую заступництву Найсвятішої Діви Марії, шанованій з великою побожністю у численних санктуаріях тієї країни. Поновлюю побажання благополуччя і миру для українського народу, обіймаю всіх своєю прихильністю і любов’ю. Нехай Господь залікує всі рани того великого народу, нехай провадить його до нового майбуття, повного надії.

Переклад З. Курдини(Переклад здійснено за люб‘язного сприянняукраїнської редакції ватиканського радіо)

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.