Коментарі про візит Папи на Україну

Кардинал Любомир Гузар:

візит Папи на Україну є великою духовною подією

«Приїзд Святішого Отця на Україну слід розглядати передусім як велику духовну подію нашого часу, яка має для нас величезне значення», — так охарактеризував керівник УГКЦ кардинал Любомир Гузар на прес-конференції у Львові нещодавній візит Івана Павла II і його вплив на церковне життя.

«Мені видається, що певною мірою ми не маємо ще відповідної часової перспективи, аби все належним чином оцінити», — зауважив Верховний Архієпископ Львова для українців. Водночас він висловив надію, що в найближчі кілька тижнів українські єпископи, з Божою допомогою, зустрінуться, щоб скласти певні плани на майбутнє задля щонайкращого духовного використання цієї події для вірних.

«Щодо Синоду єпископів УГКЦ, який щойно закінчився, то на ньому опрацьовано довготривалу душпастирську програму, яка спирається передусім на промови Святішого Отця у часі його перебування на Україні. Очевидно, його слова не заступлять Святого Письма, ані Божого Об’явлення. Але це є надзвичайні актуальне і авторитетне відчуття наших потреб», — відзначив кардинал.

Кардинал Мар’ян Яворський:

паломництво Івана Павла II на Україну – це початок великого перелому

Це початок великого перелому, екуменізму простих людей, а також початок поєднання між народами, сказав про паломництво Івана Павла II на Україну архієпископ Львівський для латинників кардинал Мар’ян Яворський. За його словами, для встановлення суспільних відносин та відносин між представниками різних віровизнань і народів на Україні цей візит має велике значення і принесе позитивні плоди у майбутньому. Подаємо текст інтерв’ю, що його кардинал дав польському агентству інформаційних новин KAI.

Запитання: Яке значення для України матиме п’ятиденне паломництво Папи? Що змінить воно в історії цієї країни?

Відповідь: Це початок великого перелому, а також великий успіх на полі екуменізму, який цього разу починається знизу, у середовищі простих людей. Хоч вони й не розуміють теологічних тонкощів і не заглиблюються в зміст теологічних і правничих суперечок, але повторюють: «Бог єдиний, Христос єдиний». Справді, під час паломництва ми всі пережили надзвичайно багато і є це спільним благом, яке, маю надію, вже відтепер перебуватиме серед нас. Це початок перелому і поєднання між віровизнаннями. Неправдивою виявилася нагнічувана перед паломництвом теза, начебто більшість православних налаштовані негативно до приїзду Папи. Прості віруючі численно брали участь у папських Літургіях, а виступи перед Папою офіційних представників двох православних Церков були дуже приязними. Дуже прихильно налаштованими були також представники інших віровизнань.

Запитання: Як Ваше Високопреосвященство оцінює атмосферу, в якій пройшло це паломництво?

Відповідь: У Києві можна було відчути як атмосфера поступово теплішає, а особа Папи з дня на день викликає щораз більшу зацікавленість! Чимало православних і людей доброї волі прибули також на обидві Літургії (у латинському та візантійському обрядах).

А Львів вже від самого початку був повний ентузіазму і атмосфери свята. Вперше у короткій 10-річній історії незалежної України нарешті з’явився хтось, кому вдалося перетворити юрбу на спільноту. Спільноту, яку об’єднує не проста цікавість чи яка спрямована проти когось, але яка громадиться навколо спільних вартостей, дорогих кожному. Ті вартості відкривав і визначав Святий Отець, а люди відповідали на це оплесками. Схоже було у Польщі в 1979 р. Для України цей візит буде початком якогось надзвичайно суттєвого перелому, хоча сьогодні ще важко дати йому визначення.

Запитання: Яким буде вплив паломництва на взаємні відносини різних народів і віровизнань на Україні?

Відповідь: Паломництво започаткувало процес поєднання і відходу від розмаїтих негативних стереотипів. Наприклад, всюди, де вірні збирались на Богослужіння, чи на шляху пересування Святішого Отця, поруч з українськими прапорами розвивалися й польські. І нікому це не перешкоджало. Ще кілька років тому таке було б неможливе… Не чув я, щоб українські власті якимось чином перешкоджали приїзду польських паломників. Навпаки, кордон у ці дні був відкритий і приязний. На Месі латинського обряду у Львові старалися, щоб під час Богослужіння звучало кілька різних мов, передусім польська і українська, ми ж бо живемо в епоху Зіслання Святого Духа, який дав змогу Церкві розмовляти багатьма мовами.

Запитання: Як реагували українці на те, що Святіший Отець часто говорив по-польськи?

Відповідь: Їм це анітрохи не перешкоджало. Найкращим підтвердженням була хвилина, коли під час зустрічі з молоддю пішов дощ і Святіший Отець заспівав по-польськи. Всі били браво, тішилися, ніхто не мав претензії, що не співає українською.

Я вдячний тим полякам, які прибули, щоб зустрітися тут зі Святішим Отцем. Прибули також вірні з Білорусі, з Росії, Молдови, Казахстану, Словаччини, Угорщини… Знову ж таки свідчить це про вселенськість католицької Церкви.

Поза тим загальне схвалення викликало знання української мови, яке виявив Святіший Отець. Це підкупило серця українців.

Запитання: Чи Церква не мала застережень що папське паломництво може бути використане українськими політиками, наприклад, президентом Кучмою?

Відповідь: Невідомо, чи так станеться. Але я переконаний, що тутешні політики, в тому числі й президент, мають право підкреслити, що отримали успіх. Святіший Отець подякував президенту Кучмі за його відважне рішення запросити його на Україну. І, очевидно, треба оцінити його відвагу. Візит цей підтвердив суверенність України і спричиниться,без сумніву, для зміцнення релігійної свободи на Україні. Був це знак толерантності, яка запанувала у тому краю, і якщо політики використали перебування Папи, щоб цей факт підкреслити, нічого з того не станеться.

Один з українських політиків сказав: я перебуваю в опозиції, але у справі прийняття Папи цілковито погоджуюсь з президентом.

Запитання: Як Ваше Високопреосвященство сприйняли прохання про вибачення з уст кардинала Гузара, коли він говорив про «темні карти у діях УГКЦ»?

Відповідь: Це дуже важливі слова, дякую за них Богові. Можна їх порівняти з листом польських єпископів до німецьких єпископів в 1965 році. Після епохи воєнних драм і повоєнних репресій йде до великого поєднання народів і віровизнань. Святіший Отець зробив перший крок на дорозі поєднання.

Запитання: Ви супроводжували Святішого Отця під час цілого паломництва? Як Папа переживав візит?

Відповідь: Переживав глибоко, оскільки палко прагне екуменічної відкритості. Коли говорив про православну Церкву, у його словах не було тіні критики. Підкреслював, що метою цього паломництва не є прозелітизм. А пізніше, коли побачив, що паломництво, якому хотів надати характеру поєднання, йде власне у тому керунку, був щораз більше вдячний Богові за все, що зміг тут пережити…

Запитання: Як Папа прийняв факт, що в часі його паломництва вздовж українського кордону з Білоруссю подорожує московський патріарх Алексій II, не шкодуючи при цьому антикатолицьких і антиекуменічних декларацій?

Відповідь: Я не зауважив будь-якої реакції. No comments!

Запитання: У часі того візиту на Україну також і невіруючі мали нагоду зіткнутися з моделлю католицької Церкви, яка єднає в одній вівчарні людей багатьох культур і національностей. Чи ця модель може бути прикладом для мирного врегулювання громадського співіснування різних меншин і визнань у демократичній Україні?

Відповідь: Гадаю, що вона може бути прикладом для всіх українців. Єдність при різнорідності, універсальність — то цілком певно модель, яка може заохотити до наслідування. До нашої латинської кафедри приходять люди різних національностей, і почувають себе як вдома.

Святіший Отець є прихильником такої єдності. Представники багатьох Церков заздрять, що в нашій Церкві існує уряд Глави Церкви. Тимчасом там, де інституція папства не визнається, окремі спільноти сепаруються одна від одної, хоч намагаються творити якесь тіло, яке є єдністю, наприклад, Всесвітня Рада Церков. Благом, що його католицька Церква несе різним народам, є концепція Вселенської Церкви, об’єднаної навколо наступника св. Петра, — того, хто захищає права локальних Церков.

Запитання: Московський патріархат постійно закидає католицькій Церкві прозелітизм. Стверджують також що УГКЦ є перешкодою для католицько-православного діалогу. Чи після того, що відбулося на Україні, не потрібно буде у новому світлі дивитися на ці аргументи?

Відповідь: Святіший Отець сказав, що, не лише як Папа, але як людина, яка шанує свободу сумління, він не може погодитися, щоб не було УГКЦ. Якщо хтось переконаний, що власне ця віра є для нього правдивою, хто може відмовити йому входити до обраної релігійної спільноти?

Закиди щодо прозелітизму є недоречними, про це могла б іти мова, якби хтось змушував вірних до відходу від однієї Церкви задля того, щоб перетягнути їх до власної. Але якщо хтось приходить, бо хоче бути тут, не можна відмовити його проханню! Поза тим, на Україні чи в інших пострадянських країнах проблемою є не прозелітизм, а духовна пустеля, яку залишив після себе комунізм. У Києві, наприклад, є великі мікрорайони, де немає жодної церкви, жодного костьола. Що це означає? Хіба, через острах наразитися на закиди щодо прозелітизму, не належить іти до тих людей з Євангелієм?

Запитання: Як, на Вашу думку, розвиватиметься православ’я на Україні? Чи дійде до з’єднання розсварених між собою Церков тієї традиції?

Відповідь: Українській державі не залежить на поділах. Я також не раз підкреслював, що, хоча я й католицький єпископ, мені залежить на тому, щоби була одна православна Церква.

Переплітаються тут кілька політичних та національних проблем… Москва хотіла б, щоб автокефальна Церква на Україні була пов’язана з московським патріархатом і залишалася під його впливом. Тим часом УПЦ КП та УАПЦ мають інші концепції. То є цілий вузол проблем і нашим завданням не є давати комусь поради, як має чинити. То є внутрішня справа православ’я. Схожі проблеми були кілька років тому у прибалтійських країнах, наприклад, в Естонії, у якій автокефалію ще до війни підтвердив Константинопольський патріархат.

Запитання: Які є найважливіші висновки для католицької Церкви двох обрядів випливають з послання папського паломництва на Україну?

Відповідь: Мусимо усвідомити собі, що нашим основним завданням є євангелізація. У ситуації, коли стільки людей залишаються поза Церквою і не знають правд віри, природно, саме це є пріоритетом. Мусимо також жити певними вартостями громадського життя, які є близькі Святішому Отцеві і якими живе Європа, а саме плюралізм, толерантність, екуменізм. Суттєвою є також потреба переборювання усіх видів націоналізму. Візьмімо за приклад рух між німцями і французами: в обидвох цих країнах націоналістичні настрої були колись дуже сильними, але зараз кордон між ними — відкритий. Ніхто не має наміру боротися за здобуття якихось теренів, що належать сусідові. Маю надію, що свідомість цих вартостей поступово переміщатиметься на Схід. А Святіший Отець завжди підкреслює, що фундаментом для цього має бути поєднання, яке заперечує усе, що було в епоху двох тоталітаризмів і вселяє надію, що світ може стати приязною вітчизною для всіх людей.

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.