Звернення Блаженнішого ЛЮБОМИРА, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, з нагоди празника Христового Воскресіння.

Високопреосвященні та Преосвященні Владики! Всечесніші і Високопреподобні отці! Преподобні монахи і монахині! Дорогі в Христі брати і сестри! Мир Вам у Господі! «Пасха – від смерті бо до життя і від землі до небес, Христос Бог нас перевів, – перемоги пісню співаємо!» Пасхальна Утреня, Ірмос першої пісні Канону Пасхи

Дорогі у Христі!

Всемилосердний Бог-Отець обдаровує нас знову нагодою святкувати світлий празник Воскресіння свого Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа. Великдень – це найбільше свято в цілому році, і не дивно, бо в ньому перестає для нас бути грізною і страшною смерть – те, що заперечує все життя. Своєю смертю на хресті Ісус Христос остаточно подолав смерть і звільнив нас від страху перед нею.

Ми, що з Божої благодаті вже віримо в Христове воскресіння, віримо також, що через святу тайну Хрещення ми за дією Святого Духа втілені в Ісуса Христа, як каже апостол Павло у листі до Римлян: “Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям” (Рим. 6, 4-5).

Свято, в якому знову переживаємо смерть і славне воскресіння Ісуса Христа, називаємо також Пасхою. Цим словом у Старому Завіті визначали “перехід”, а конкретніше – перехід від єгипетської неволі до обіцяної землі. У Новому Завіті – це перехід від смерті до нового життя, який заради нас довершив Ісус Христос. Завдяки Христовому воскресінню нам відкрилася можливість брати участь у новому житті без страху перед смертю і без страху перед всяким насиллям, яке нам хочуть завдати могутні цього світу, – брати у часть у житті з Богом, остаточно, у вічному житті. Ось чому Великдень, празник Христового Воскресіння, це найбільш радісне свято цілого року.

Згадуємо про тісний зв’язок між воскресіння Христа та нашим хрещенням у зв’язку з запланованим на цей рік урочистим відзначення 1020-ліття хрещення Київської Русі. Ювілейні святкування, передбачені Указом Президента України, включають різного роду наукові, культурні, побутові заходи, в яких ми як спадкоємці хрещення святого рівноапостольного князя Володимира і як громадяни самостійної держави будемо брати участь, щоб глибше пізнати і зрозуміти своє минуле. Адже це хрещення, крім самозрозумілих духовних цінностей, принесло дуже поважні політичні, економічні, всенародні здобутки. Дар хрещення, яким християнство стало державною релігією Київської Русі, мав також глибокі і тривалі наслідки у розвитку культури нашого народу. Християнська релігія, хоч не є одиноким чинником формування нашої культури, однак, напевно, настільки домінантним, що Україну можна називати християнською державою. Ми не соромимося, не заперечуємо християнських коренів нашої тотожності, але щоб належно прийняти цю спадщину, ми повинні більше вдумаватися у вартості, якими живе наш народ. Отже, цього року, у час відзначення 1020-ліття хрещення України, в обставинах викристалізування нашої народної ідентичності, самобутності Київської Церкви та українського народу висвітлення і обміркування цих, так би мовити, зовнішніх вартостей є дуже корисним.

Однак для нас, віруючих християн, надзвичайно важливо пригадати собі основну причину святкування, яка є не земною чи зовнішньою. У зв’язку з вшануванням пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира вже минулого року ми доручали вірним нашої Церкви відновлюватити хресні обітниці, повторюючи ту частину літургійного Чину, якою оглашенні готуються до прийняття святої тайни Хрещення, тобто урочистого відречення від сатани і всіх його діл та свідомого з’єднання з Ісусом Христом і поклоніння Йому. Цей обряд належить повторювати щороку – цього року в неділю, 27 липня, – щоб таким чином дійти до самих джерел святкування хрещення Київської Русі, яке, як вже згадано, було не тільки політичним чи культурним актом, але насамперед і понад усе з’єднанням нашого народу в тих особах, що були готові прийняти Божий дар релігійного визнання.

Нехай цьогорічний Великдень з усім своїм неперевершеним релігійним багатством і відтак тією святоволодимирською заявою нашої приналежності до Христа стане актом щорічного відродження нашого бажання в будь-яку мить в особистому, сімейному, громадському, державному, а передусім церковному житті з’єднуватися з Господом нашим Ісусом Христом та жити згідно з Його спасенною наукою.

Із глибини серця усім вам і собі самому бажаю, щоб з нагоди цьогорічних святкувань ми сповнилися Божою благодаттю від воскреслого Христа на богоугодне свідчення і служіння Йому та на одержання від нього справжньої духовної радості.

Благословення Господнє на вас!

  • ЛЮБОМИР

Дано 10 квітня 2008 року Божого

при Патріаршому соборі Христового Воскресіння у Києві

Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.