Чеські благодійники ознайомились з роботою львівського Карітасу

З 31 липня до 2 серпня у Львові перебували благодійники чеського Карітасу зі Зноймо. Вони завітали у Центр дозвілля і соціальної реабілітації для молоді з особливими потребами, відвідали вимушених переселенців, яким допомагають сплачувати комунальні послуги, компенсовують при потребі кошти на ліки та медичні послуги та видають продуктові набори.

Центр дозвілля і соціальної реабілітації розташований на площі св. Юра, 5/30. Наталя Загайко, керівник проекту, познайомила гостей з вихованцями, окреслила їхні проблеми і труднощі, а також здобутки. Тут виготовляють вироби з бісеру – дерева, різні фігурки, намисто; вишивають картини, плетуть кошики, шиють ляльки-мотанки, а на малих ткацьких верстатах, розміщених на столі, тчуть натуральні тканини для подушок і сумок. Для потреб армії плели також захисні сітки. Довкола на стінах і полицях розміщені вироби майстерні – очі розбігаються від неймовірного розмаїття і краси. Молодим людям допомагають ще двоє соціальних працівників. Майстерню відвідують 23 особи, більшість приводять батьки. Дві кімнатки, де розміщений Центр дозвілля і соціальної реабілітації, вже затісні і є потреба у більшому приміщенні. Гості з Чехії були запрошені також на спільну відпочинкову поїздку з вихованцями Центру дозвілля і соціальної реабілітації у Родатичі на Львівщині.

 

Чеські благодійники відвідали також офіс, де приходили вимушені переселенці, у приміщенні на вулиці Франка, 9. Тут також розміщена соціальна перукарня. Опісля у супроводі директора «Карітас-Львів УГКЦ» о. Андрія Сенейка і керівника проекту роботи з вимушеними переселенцями Надією Гудз відвідали 6 родин, що проживають у різних куточках Львова.
Оксана, що мешкала у Ясинуватій на Донеччині, перевелась на державне навчання у Львівський національний медичний університет, живе у гуртожитку у кімнаті ще з двома студентками Має двох доньок. Незабаром має переїхати у малосімейний гуртожиток, де кращі умови і куди зможе забрати дітей, які наразі перебувають з бабусею на Луганщині. Карітас надав їй кошти, за які вона своїми силами зробила ремонт у кімнатці малосімейного гуртожитку, покращила свої житлові умови. Оксана працює на півставки у дитячій лікарні медсестрою. Доньці Олесі потрібен корсет від сколіозу. Олеся зустріла гостей фразою: «В ком нет любви к стране родной, тот сердцем нищая калека».
Родина з Донеччини (9 осіб) живе у трьохкімнатній квартирі у районі Сихова. Тут ділять спільні труднощі і радощі чотири покоління: 90-річна бабця, що пережила жахіття Другої світової війни, свати і їх діти, троє онуків. Шестирічний Єгор вважає, що Донецьк – це найголовніша Україна, похвалився також, що знає гасло «Слава Україні!» і «Героям слава!», у руках тримає автомат, складений із конструктора. Приїхали із села Піски та із трьохкілометрової зони біля донецького аеропорту. Власний дім наполовину зруйнований, у нього попала бомба, піввулиці згоріло дотла. Аня, мати трьох дітей, каже, що бажання повертатись додому поступово згасає – нема коштів на відновлення будинку, також багато людей там зазомбовані російською пропагандою. У Львові їй подобається, на її думку, тут багато віруючих людей, у львів’ян вищий загальний рівень культури.

У районі Сихова у знайомих живе ще одна сім’я – пенсіонерка Валентина з чоловіком, сином і внучкою. У двокімнатній квартирі загалом 10 осіб. Їх батьківський будинок, розташований півтора кілометра від донецького аеропорту – розбомблений, вертатись нікуди. Внучці Інні необхідне серйозне обстеження, адже має вроджену генетичну ваду, ослаблені м’язи ніг. Жінка дуже вдячна Карітасові за те, що допоміг їм продуктами, компенсував частину комунальних послуг, а також надав гроші на медичні витрати (зокрема, дослідження МРТ, яке коштує понад 1200 грн.).
Євгенія приїхала до Львова з Харцизька, Донецької області. Тут у неї народилась донечка, зараз їй три місяці. Маленька часто тримає кулачки стисненими – дались взнаки переживання мами.
Надія, що проживає з невісткою Юлею поблизу району Погулянки, виїхала з Луганська до Львова з патріотичних міркувань. Надія – вчитель, викладала у школі історію України та українську мову. На неї донесли у комендатуру – буцімто висловлює не ті погляди, що потрібно. 30 квітня вона і ще дев’ятеро колег написали заяву на звільнення з луганської школи. Надія забрала з собою до Львова національний прапор, який до останнього висів у школі – тепер так звана місцева влада ЛНР забороняє українську символіку. Надія каже, що вже багато людей виїхало, інші хочуть виїхати з підконтрольної ЛНР території, але не мають куди і не знають як це зробити. Чималу роль відіграє фінансовий фактор. Надія показала гостям фотографію, привезену з Луганська – огорожа нагадує решето – наслідки військових дій. Фото було зроблено потай – знімати забороняється. Також Надія стурбована тим, що на окупованій території немає українських ЗМІ, що унеможливлює місцевим доступ до правдивої інформації.
Загалом директор Карітасу Зноймо Євген Адамек задоволений відвідинами. Він радий, що більшість переселенців, яких вони відвідали, налаштовані оптимістично і це є передумовою їхнього майбутнього життя. Пан Євген зазначив, що львівський Карітас дуже добре працює, зауважив, з якою радістю і вдячністю приймають працівників Карітасу вимушені переселенці. Відзначив також і добру роботу з неповносправними особами, те, як з ними спілкуються, проводять дозвілля. Раніше Карітас Зноймо теж вчився у західних колег, тепер мають можливість передавати свій позитивний досвід нам. Пан Адамек вважає, що у Чехії занадто багато часу (майже 50 %) забирає адміністративна робота, тобто опис того, чим ти займаєшся впродовж дня, які методи застосовуєш і т. д. Натомість соціальні працівники львівського Карітасу більше приділяють уваги саме безпосередній праці з людьми.
Окрім Львова гості побували також на Закарпатті, у Золочеві та Хмельницькому. До речі, при хмельницькому Карітасі планують відкривати свічкову майстерню.

Підготувала Любомира Бурка

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.